"Роналду завжди був для мене ідеалом": великий форвард Пищур розповідає про Угорщину, Холанда та невдалий момент на Кубку світу - про Жиру не згадує - Футбол24.

"Мій батько ніколи не примушував мене."

Твій батько, Олександр Віталійович Пищур, також мав кар'єру професійного нападника. Чи намагався ти зіграти на інших позиціях, і чому, зрештою, обрав роль форварда?

- Коли тато привів мене ще маленького у футбол, я постійно грав нападника. Чесно кажучи, навіть думки не було змінювати позицію. Не знаю, чи зміг би я взагалі зіграти на іншій позиції, тому ні - я завжди був нападником.

Як змінилася роль твого тата у твоєму професійному житті з часом? Чи тепер ти більше вважаєш його батьком, чи все ж футбольним тренером?

Щиро кажучи, він є моєю опорою в багатьох сферах: психологічно, у футболі та в повсякденному житті. Він надає мені поради як щодо гри, так і в особистих питаннях, тому я не можу виділити жоден окремий аспект – його підтримка охоплює все.

- Оцінка батьком твоєї гри зараз збігається з тим, як ти сам себе відчуваєш? Якщо брати, наприклад, останні матчі.

Чесно кажучи, я ніколи не вмію оцінювати себе. Люди навколо мають краще уявлення про мене — вони можуть робити оцінки, а я до цього не звик і навіть не знаю, як це робити. Мій тато не займається оцінюванням — він просто направляє, вказує на недоліки та радить, як краще вчини в різних ситуаціях.

- Раніше він, мабуть, був м'якшим у своїх вимогах. З віком вони зросли?

Він завжди ставив переді мною високі стандарти. Проте жодного разу не намагався мене примусити. Міг поділитися своєю думкою, але всі подальші рішення залишалися за мною.

- Ти сказав, що не оцінюєш себе, але цього сезону маєш 20 матчів за клуб, 4 голи й 1 результативну передачу. Чи є для тебе якась внутрішня планка?

У мене немає чітких планів щодо цього. Кожного разу, коли виходжу на поле, моє головне завдання полягає в тому, щоб віддатися на повну для команди і водночас покращити власну гру. Я ніколи не фіксую конкретні цілі, адже футбол - це гра, в якій важлива командна робота. Якщо ти сприяєш успіху команди, то й особисті досягнення прийдуть самі собою.

- Якби довелося обирати між Мессі та Роналду - кого б ти обрав? Часто кажуть, що перший грає для команди, а другий - команда грає на нього.

Я не є великим шанувальником, тому не можу вибрати лише одну особистість, але якщо вже говорити, то на перше місце поставлю Роналду як футболіста.

Чи є у тебе елементи гри, над якими ти наразі зосереджений найбільше, і які, на твою думку, потребують додаткових покращень?

Досить багато. Насправді, є безліч аспектів, які потребують вдосконалення. У мене є численні елементи, що потребують покращення. Я намагаюся не зосереджуватись лише на одному напрямку, а працювати всебічно, тому роботи попереду ще чимало.

Згодом я опинився в колективі, де працювало чимало угорців...

- Ти живеш в Угорщині з 2022 року. За цей час відчув різницю в ставленні до себе - як до українця і як до футболіста?

Я вже адаптувався до цього середовища. Освоїв мову і тепер вільно спілкуюсь: розумію потреби людей, їхні думки, і навіть завів друзів, з якими можу спілкуватися угорською.

Безумовно, Україна – це моя батьківщина. Я провів там своє дитинство та більше десяти років, і завжди відчуваю тугу за домом. Це абсолютно природно. Проте зараз я перебуваю тут, і життя потрібно продовжувати. Щиро сподіваюся, що війна в нашій країні скоро завершиться, і я зможу повернутися додому. Щодо майбутнього, чесно кажучи, не хочу робити прогнози. Я прагну розвивати свою кар'єру, адже ще молодий, і важливо просто рухатися вперед та працювати.

- Чи був у тебе якийсь обумовлений період, який давали саме на вивчення мови?

Коли я переїхав сюди, у мене була викладачка. Ми працювали разом близько півроку, можливо, навіть рік. Вона володіла українською, тому заняття проходили дуже зручно. Саме вона надала мені основи знань, які я зрештою здобув.

Згодом я приєднався до команди, де переважали угорці, і мені потрібно було вчитися спілкуватися угорською, адже спілкування англійською не було популярним. Наразі, звичайно, у складі команди є багато іноземців, тому основною мовою спілкування стала англійська.

Чи це була твоя власна ідея, чи клуб відіграв у цьому певну роль?

- Клуб допомагав. Але перші пів року були найважчими. Я постійно хотів додому, часто засмучувався, тому що в мене тут нікого не було. А потім, коли минуло пів року, стало легше - я почав менше соромитися, намагався говорити, навіть якщо неправильно, але намагався.

Пищур укладає угоду з Дьйором / eto.hu/hu

У процесі адаптації найбільшими труднощами виявився мовний аспект чи, можливо, щось інше?

- Думаю, в першу чергу мова. Хоча, можливо, ще й стиль футболу. Усюди футбол різний, усюди різні вимоги. І мова з цим напряму пов'язана, тому що, перш за все, я повинен був розуміти вимоги тренера. А щоб їх розуміти, потрібно знати мову. Тому для мене було дуже важливо її вивчити.

У плані футболу відмінності є, звісно, але не такі, що потрібно повністю перебудовуватися - швидше потрібно адаптуватися.

"Не реалізований пенальті? Хлопці жартома зауважили: 'Просто більше не підходь до м'яча!'"

Коли ти приєднуєшся до команди, немає відчуття дискомфорту: ти граєш на позиції нападника, хоча твоя роль може мати деякі нюанси?

У команді я відчуваю себе комфортно, тут у мене немає жодних труднощів. Щоразу, коли я приїжджаю, тренер відразу пояснює, в якому стилі він планує грати, як бачить мою роль і які очікування має від мене під час гри. Я прикладаю зусилля, щоб реалізувати це.

- Наскільки тренерський штаб твого клубу стежить за тим, як гравці виступають за національні команди?

Звичайно, вони уважно спостерігають. У нашому клубі є чимало угорських гравців, які виступають за свої національні команди, зокрема за U-21. Це цілком зрозуміло, що до них більше уваги, адже їхні матчі проходять поруч, в угорських містах. Хоча вони не демонструють цього відкрито, це абсолютно логічно — їх більше люблять. І за мною також спостерігають: питають, як пройшли збори, як я себе почуваю. У цьому сенсі інтерес дійсно є.

Угорська ліга не входить до числа найсильніших. Наскільки вона може стати гарною основою для розвитку молодого футболіста?

Це може слугувати відмінною основою. Це Європа, і ти тут на перших ролях. Хоча країна невелика, чемпіонат має компактний формат, проте кожен клуб має хорошу інфраструктуру, що забезпечує всі умови для прогресу.

Від успіху гравця залежить чимало: його сприйняття ситуації, ставлення до тренувань та поведінка поза ними. Необхідно постійно трудитися, не зупиняючись на досягнутому. Коли виникають можливості на полі, їх варто використовувати на максимум. Усе в твоїх руках.

Цього року ти представляв свою країну на чемпіонаті світу U-20 в Чилі, де наша команда дійшла до стадії 1/8 фіналу. Якою була атмосфера всередині колективу під час турніру?

Атмосфера була чудовою. У нас справді відмінний колектив, ми завжди підтримували один одного, і жодних труднощів у цьому відношенні не виникало. Якщо говорити про атмосферу в команді, то все було на вищому рівні, і кожен залишався задоволений.

Пищур (праворуч) і збірна України на ЧС-2025 / Фото Андрія Ющака, УАФ

А якщо поглянути на турнір в цілому, яким він видався для вас?

Турнір справді виявився складним, і, гадаю, ніхто не очікував інакшого. Всі команди демонстрували високий рівень гри, тому кожна зустріч для нас була нелегкою.

Навіть у першій грі, коли ми повели 2:0, рахунок може здаватися комфортним, але насправді на полі було дуже важко до самого кінця. Матч проти Панами закінчився 1:1, і він також виявився складним, а потім була гра з Парагваєм, де ми виграли 2:1. Ми постійно відчували напругу, жодна гра не була легкою.

З Іспанією, звісно, програли, але ми готувалися, не опускали рук. Усі були мотивовані, усі вірили - просто склалося так, як склалося.

- Епізод із незабитим тобою пенальті. Як це на тобі відобразилося і яку підтримку ти отримав від команди?

- Звісно, ти намагаєшся собі говорити "нічого страшного", але все одно це впливає. З'являється певний тиск. Проте хлопці підтримали, зазначили, що все нормально, буває. У жарт також сказали: "Просто більше не підходь", - у хорошому сенсі.

Головний тренер Дмитро Михайленко зазначив, що тренерський колектив вирішив покластися на тебе завдяки твоїй високій ігровій формі та регулярній практиці за кордоном. Чи не сталося так, що ця довіра, враховуючи незабитий пенальті, в якийсь момент обернулася на тягар для тебе в плані психологічного тиску?

Я щиро вдячний Дмитру Станіславовичу та Володимиру Єзерському, який підтримував нас у цій справі, за виявлену довіру. Це було надзвичайно важливо для мене. Я також виклав усі свої сили на цьому турнірі, щоб ми змогли досягти найвищих результатів.

Під час гри я вже навіть не пам'ятаю, як це все відбувалося. Пенальті не забив - і в голові, звісно, це трохи підбило. Але потім, коли сказали перебивати і ми забили з цього моменту, це трохи заспокоїло. Хоча, думаю, певний слід все одно залишився.

- На чемпіонаті світу практично кожен суперник був непростим. Яка команда змусила тебе найбільше адаптуватися по ходу гри? З ким ти почувався менш упевнено?

Коли ми зустрілися з корейцями і забили швидкий гол на старті матчу, це, як завжди, підвищило нашу впевненість. З'явилося відчуття легкості, і гра стала більш вільною. З Панамою я також відчував себе комфортно, ніяких труднощів не виникло, як і з Парагваєм.

Змагання зі збірною Іспанії виявилося надзвичайно складним випробуванням - як в фізичному, так і в ігровому плані. Нам доводилося адаптуватися до ситуації прямо під час матчу. Я ще ніколи не стикався з таким високим рівнем опонента, тому зустріч з іспанцями була дійсно непростою.

Якщо розглянути сучасні вимоги до футболу, що є важливішим для нападника – здатність завершувати моменти чи універсальність?

- Цінується і те, й інше. Нападник має намагатися бути хорошим у всьому. Іноді має вмикатися інстинкт егоїста, а іноді - розуміння, що краще віддати передачу. Це складно описати словами - це всередині футболіста, ти просто це відчуваєш.

Можливо, через вплив батька на тебе виникають додаткові очікування, які можуть створювати тиск. Чи вдається тобі справлятися з цим?

Чесно кажучи, це зовсім не впливає на мене. Мій батько був футболістом, і це факт. Він надає мені величезну підтримку в цій справі. Вся моя родина також є моїм опорою. Це не створює для мене тиску – навпаки, це надихає мене досягати хоча б того, чого зміг досягти мій батько.

Олександр Пищур-старший в епоху Волині / Зображення з публічних джерел

Якщо відволіктися від фінального результату команди на цьому змаганні та оцінити її конкурентоспроможність за шкалою від 1 до 10, яке місце ти б їй віддав?

- Конкурентоспроможними ми точно були. Впевнено виграли свою групу, не програли жодного матчу. Надії у всіх були великими, усі були мотивовані.

Якщо говорити в загальному, я відчуваю задоволення від того, як пройшов наш турнір. Ми зустрілися з суперником, який виявився дуже сильним. Я вважаю, що результат 0:1 не відображає реальної ситуації на полі. У нас були можливості, які ми могли реалізувати. Я також дуже радий, що мав можливість пережити цей етап у своєму житті та взяти участь у такому важливому турнірі.

Після такого досвіду твоє сприйняття власних амбіцій і подальшого прогресу змінюється.

Звичайно. Після матчу з іспанцями виникають миті, коли ти постійно міркуєш — про себе, про нашу гру, про труднощі, які нам довелося пережити. І ти усвідомлюєш, що є до чого прагнути, і що ще багато роботи попереду, щоб досягти найвищого рівня.

"Довбик, Циганков, Ванат та Яремчук" можна перефразувати як "Довбик, Циганков, Ванат і Яремчук".

Хоча ти не прагнув обговорювати чутки про трансфери, все ж цікаво дізнатися: які критерії або принципи ти враховуєш при виборі своєї наступної команди?

У мене немає конкретних вподобань. Мене цікавить приєднатися до команди, де мої зусилля будуть цінувати, де я буду потрібен, і де матиму можливість для особистісного та професійного зростання.

Якою мірою участь українців у колективі сприятиме адаптації та створенню комфортної атмосфери?

У контексті адаптації – так, це дійсно приносить користь. Коли ти опиняєшся в новому місці і не маєш знайомих, наявність друзів чи знайомих, з якими можна поспілкуватися в будь-який час, стає надзвичайно важливою. Вони здатні підтримати в повсякденних ситуаціях і життєвих викликах. У цьому відношенні це є дуже корисним.

З ким із наших іноземних гравців ти зараз найбільше підтримуєш контакт?

- У мене з усіма хороші стосунки. Не можу виділити когось одного, з ким я дуже тісно спілкуюся. Ми з усіма на зв'язку, у хороших відносинах. Іноді можемо зателефонувати одне одному, посміятися, розповісти щось цікаве.

В Україні гравці футболу часто прагнуть уникати спілкування з журналістами, відчуваючи недовіру до медіа і певний дискомфорт. Яка ситуація з цим в Угорщині на сьогодні? Наскільки важливим є для угорських футболістів взаємодія з пресою?

- В Угорщині перед кожною грою обирають гравців для інтерв'ю, також після матчів. Є клубні медіа і є загальний канал в Угорщині, журналісти якого після гри беруть інтерв'ю. Я з якимись проблемами не стикався і не чув, щоб хтось ігнорував. У цьому плані все нормально.

"Бажаю стати частиною колективу, де моя праця буде оцінена." / MTI/Illyés Tibor

Якщо розглянути твої плани на найближчі кілька років, ти більше фокусуєшся на сьогоденні чи прагнеш зазирнути в майбутнє?

Безумовно, всі прагнуть досягти найвищих успіхів у майбутньому. Проте, для того щоб реалізувати ці мрії, необхідно докладати чимало зусиль, не втрачати мотивацію і проявляти терпіння в даний момент. Яким буде результат — залишається загадкою для кожного.

Як ти уявляєш себе в ролі нападника через кілька років? Які аспекти своїх навичок ти прагнеш вдосконалити, або що, на твою думку, заважає тобі реалізувати свій потенціал на максимум?

- Хотілося б покращити все і якомога швидше, але якомога швидше не вийде. Потрібно працювати поступово і з головою, щоб не було ніяких проблем. Потрібно терпіти і працювати. Якщо така доля, то все буде добре.

- Чи маєш ти футбольного кумира? Буває, що кумир не обов'язково з тієї ж позиції. Як у тебе з цим?

- У дитинстві, чесно кажучи, кумиром був Роналду. Мені подобалися його фізичні дані, я за ним стежив. Потім так склалося, що почав більше дивитися на тих, на кого потрібно рівнятися. Зараз мені до вподоби Ерлінг Холанд.

Ти хочеш сказати про відмінність між тим, як ми сприймали це в дитинстві, і тепер, коли ставимося до цього з більшою свідомістю? Чи Роналду вже не викликає такої захопленості, як колись?

- Так.

А якщо мова заходить про українських форвардів, хто з них тобі зараз найбільше імпонує?

Артем Довбик, Віктор Циганков, Владислав Ванат та Роман Яремчук – це наші талановиті форварди. Вони виступають у сильних командах, входять до складу провідних клубів. У нас є великі перспективи та цілі, до яких варто прагнути.

Чи маєш ти якийсь зв’язок з ними, чи переважно спілкуєшся з ровесниками?

На даний момент ми ще не мали жодних зв'язків з ними. Сподіваюся, що з часом це зміниться (усміхається).