"Якщо з'явишся знову після 23:00 - залишишся ночувати в коридорі": міф Дніпра про давню школу, враження від Сабо та знайомство з Коноплянкою.
Інтерв'ю Любомира Кузьмяка з Петром Кутузовим, монументальним захисником дніпропетровського Дніпра 1970-80-х.
Чемпіонський Дніпро 1983-го - особлива команда. Її важливою частиною був захисник Петро Кутузов, який не лише на власні очі бачив зародження зіркового колективу Ємця та Жиздика, а й відігравав важливу роль на полі. Нове керівництво повністю оновило команду, але залишило кількох футболістів, які виступали за дніпрян у 70-х. Серед них був і Кутузов.
Невесела перша зустріч з Віктором Каневським, враження від співпраці з Сергієм Перхуном, товаришування з Іваном Вишневським та наслідування Франца Бекенбауера – все це обговорюється в інтерв'ю з легендою Дніпра для Футбол 24.
"Навіщо ти привіз мене сюди?" - запитав Стеценко.
Петре Васильовичу, ви завершили свою кар'єру в 30 років. Це було досить рано, навіть за тих часів.
Я усвідомив, що час завершити свою кар'єру. Гравець нікопольського Колоса, я звернувся до Ємця і Жиздика, сказавши: "Не можу більше, розум уже не працює так, як раніше. Маю двох дітей, потрібно прощатися з футболом". Після цього я почав працювати в спортивній школі-інтернаті. Пробув там три роки, і за цей час наша команда тричі стала чемпіоном СРСР. Багато відомих спортсменів, таких як Сергій Дірявка, Андрій Полунін, Сергій Коновалов, Євген Похлєбаєв та Дмитро Михайленко, пройшли через моє навчання.
Тренерський склад представлений Ігорем Ветрогоновим та Петром Кутузовим. У команді також грають Полунін, Дірявка та Похлєбаєв.
У більш зрілому віці ви стали частиною формування кар'єри Євгена Коноплянки.
- У мене були хороші стосунки з його тренером Юрієм Кевличем. На його запрошення я кілька разів приїжджав у Кіровоград, бачив Коноплянку в справі, тож не мав сумнівів, що цей хлопець - талант. Важливо було перетягнути його у Дніпро. Якось Євгенова команда приїхала у Запоріжжя на товариську гру, а я туди навмисно запросив генерального директора Дніпра Андрія Стеценка.
Женя займався в спортзалі, де температура була нижчою, ніж на вулиці. Як Коноплянка потрапив у світ футболу і чому він перевершує Ярмоленка?
Чи справила коноплянка миттєве враження на вашого начальника?
"Навіщо ти мене сюди привіз?" - запитав Стеценко після завершення першого тайму. Женя виглядав не зовсім здоровим. Під час перерви я підійшов до Кевлича, і він все пояснив: вони їхали до Запоріжжя майже всю ніч, а Коноплянка ще й в дорозі отруївся. Але в другому таймі Женя вразив усіх, забивши три голи, і Стеценко був вражений. Перехід у Дніпро став лише формальністю.
У 90-х роках ви займалися діяльністю в Новомосковську, де мали можливість спостерігати за молодим Сергієм Перхуном.
Талант! Сергій навчався у Віталія Мусієнка і досягав значних результатів. Хлопець був дуже скромним і старанним. Він працював так наполегливо, що його важко було вигнати з тренування. Змалечку всі знали про його здібності, тому підвищення було лише питанням часу. До речі, у Новомосковську я зустрів молодого Олександра Рикуна. У його випадку також не потрібно бути експертом, аби побачити його потенціал.
Потенціал – це лише одна зі складових успіху. Чи відомі вам випадки, коли молоді таланти не змогли знайти свій шлях у професійному футболі?
Це звичайна ситуація. Насправді, багато чого визначає саме тренер. Якщо в юнака є талант, його завдання – допомогти розкрити цей потенціал. Відсутність мотивації, поява зіркової хвороби або втрата інтересу – все це лягає на плечі тренера. До кожної дитини можна знайти індивідуальний підхід. Тож якщо деякі зірки й згасли, то винні в цьому перш за все тренери.
"Після Другої ліги поля у Дніпрі нагадували більярдні столи"
- Ви народилися у Тирасполі, але давно переїхали звідти. Маєте ще когось у Молдові?
- Там у мене мама мешкає. Телефоную їй тричі на день - матері 94 роки. Також там живе племінник із сім'єю та чимало друзів. Якщо відверто, найкращі роки мого життя минули тут, в Україні. Це моя друга Батьківщина. У Молдові я народився, проте Україна стала моєю домівкою.
В Україну ви приїхали у віці 20 років і вирішили ризикнути, погодившись на контракт з командою з другої ліги – Зіркою.
- Глобально то був крок вперед. Я не потрапляв у склад кишинівського Ністру, тому потребував змін. Виступав за дубль два роки, вже мав сім'ю і хотів розвиватися. Вважав, що краще грати у Другій лізі, ніж сидіти на лавці у Вищій лізі. Відважився на переїзд у Кіровоград, але й там виступав недовго - через три місяці за мною приїхали з Дніпра.
- Вас помітив тамтешній скаут?
Отже, селекціонер Дніпра Павло Купрієнко звернув увагу на мою гру і висловив бажання бачити мене в своїй команді. Однак, тренер Зірки Олексій Расторгуєв не поспішав відпускати мене: "Куди ти так поспішаєш? Давай ще трохи почекаємо". Він вирішив провести зі мною бесіду з мером міста, який пообіцяв, що через місяць надасть мені квартиру. Трохи згодом за мною приїхав Віктор Фомін, асистент тренера Дніпра, і я знову почав сумніватися у своєму виборі.
Чи змінився щось після зустрічі з мером?
(Усміхається) Я знову пішов, і команда залишилася без мене. Але третє запрошення від Дніпра стало вирішальним - тепер нічого не могло мене зупинити. Я відмовився від чергової зустрічі з мером, і це рішення не викликало у мене жалю. Мене доставили на базу Дніпра, і я не міг повірити своїм очам. Після Другої ліги поля на дніпровській базі виглядали як більярдні столи. "Я можу померти тут, але не покину це місце," - промайнуло в моїй голові в ту мить.
У 1976 році команду «Дніпро» очолював Віктор Каневський. Які у вас були враження від співпраці з ним?
Моя перша зустріч із Каневським виявилася надзвичайно важкою. Я не встиг приєднатися до команди — Дніпро якраз вирушав на матч у Київ. Я вирішив їх наздогнати та планував грати за дублюючий склад. Прибувши до столиці, я зустрівся з адміністратором Романом Канафоцьким, який привів мене до Каневського. На жаль, він повідомив мені жахливу новину — у Тирасполі помер мій батько. Замість того, щоб дебютувати, я мусив терміново повернутися додому.
"Я був вражений поведінкою Сабо."
- Майже все життя ви провели на архаїчній нині позиції останнього захисника. У чому особливість ліберо та звідки ви черпали знання?
- Я намагався наслідувати Бекенбауера. Шукав інформацію про нього всюди, де тільки можна було. У руйнуванні чужих атак я виглядав переконливіше. Та якщо треба підіграти, то я теж міг стати у нагоді. Тренери часто використовували мене в якості персонального опікуна сильних нападників. Я грав проти Блохіна, Бєланова та багатьох інших. Власне, один матч навіть відіграв у ролі лівого захисника, адже персонально прикривав Бєланова.
Ви знищували та очищали у захисті настільки ефективно, що протягом усієї кар'єри жодного разу не були вилучені з гри.
На мою думку, процес руйнування є таким же витонченим мистецтвом, як і його творення. Хоча часто можна почути вислів "Ламати - не будувати", я не поділяю цю думку. Вміння руйнувати також потребує майстерності.
"Пенальті — це наука": легенда Дніпра розповідає про загадкового Лобановського, елегантний фінт Базилевича та видатного здібного футболіста з Одеси.
У своєму дебютному матчі за Дніпро проти Арарта ви мали можливість виступати в особливій лінії захисту. Які емоції ви відчували, граючи разом з Миколою Богдановим, який старший за вас на 11 років, Олександром Томахом, на 7 років старшим, та Петром Найдою, що на 10 років старший?
Я прийшов у той період, коли багато ветеранів завершували свою кар'єру. Серед них були воротар Леонід Колтун та півзахисник Роман Шнейдерман. Раніше я грав у невеличкому клубі, тому й поводився відповідно до обставин. Мене поселили в номер з Богдановим, і Микола Андрійович став для мене справжнім вчителем!
Чи слугував він для вас зразком?
- Якось я повернувся в номер після 23:00. Богданов, який на той час мав за спиною регалії бронзового призера Вищої ліги та екс-гравця Динамо, сказав: "У нас з тобою відбій о 23-й. Якщо ще раз прийдеш пізніше - ночуватимеш у коридорі на дивані". Я зрозумів з першого разу - що тут не ясно?
- Досвідчену команду 1978-го очолив молодий Йожеф Сабо. Як він давав собі раду?
Йожеф Йожефович - це справжня перлина у світі футболу, як гравець, так і тренер. Він став для мене прикладом професіоналізму. Тренуючись під його керівництвом, я відчував справжнє задоволення - працювати з таким тренером, як Сабо, було безцінно. Його зовнішній вигляд завжди вражав: бутси блищали, а форма була ідеально випрасувана. Крім того, Йожеф Йожефович допоміг мені з житлом. Він зв’язався зі мною, поцікавився моїми справами і влаштував все необхідне. Поки я був на зборах, він організував, щоб моя вагітна дружина змогла вибрати квартиру. Я був вражений такою турботою.
Ми вже обговорили досвідчених партнерів у сфері захисту. Тепер давайте звернемо увагу на 19-річного Анатолія Дем'яненка.
Я завжди вірив у здібності Дем'яненка, оскільки був свідком його таланту. Толік мав сильну мотивацію, адже походив з небагатої родини. Проте природа подарувала йому неабиякий талант і невтомну працездатність. Сабо розташовував мене на позиції захисника, а Дем'яненка – на передній лінії. Ми грали в парі і чудово взаємодіяли.
Дем'яненко отримав підвищення вже після свого першого сезону в команді Дніпро.
Спочатку батьки Анатолія, які не чули і не говорили, дуже злякалися. Побачивши людей у формі на порозі, вони вирішили, що син потрапив у неприємності. Але насправді його просто запросили до Динамо.
Суддя промовляє: "Вставай". А моя нога застрягла на траві.
Ваша професійна діяльність супроводжувалася кількома серйозними травмами. Яка з них запам'яталася вам найбільше?
Згадую поєдинок з Орджонікідзе в рамках Першої ліги. Я виконав підкат, але відчув сильний поштовх ззаду. У повітрі втратив рівновагу та приземлився на ногу, що призвело до перелому. Суддя, який спостерігав за цим, вразив мене своєю реакцією. Підійшов до мене, побачив, що я лежу, і просто сказав: "Вставай". Як я міг піднятися, якщо моя нога була вивернута на газоні? Перелом виявився настільки серйозним, що деякі лікарі навіть висловлювали побоювання щодо моєї здатності ходити, не кажучи вже про повернення у футбол. На щастя, медики виконали свою роботу на високому рівні.
Шостий листопада 1983 року. Кутузов надає інтерв'ю для передачі "Огляд футболу".
Чемпіонство Дніпра 1983 року стало результатом співпраці Володимира Ємця та Геннадія Жиздика. У чому ж полягала їхня сила?
У тісному співробітництві та взаємодії. Вони нагадували дует поліцейських: один був добрим, а інший - злим. Коли Ємець виключав футболіста з команди за певне порушення, Жиздик завжди знаходив можливість дати ще один шанс і повернути його назад. Часто такі виховні підходи мали позитивний ефект. Геннадій Опанасович - фронтовик, який втратив руку у бою. Він є дуже скромною та порядною людиною.
- Після приходу в команду вони влаштували солідну перебудову, яка зачепила всіх ветеранів. Ви - один із небагатьох, хто залишився у колективі.
Ми були втрьох: Лисенко, Краковський і я. Не буду приховувати — я відчував занепокоєння щодо свого становища. У мене склалися прекрасні стосунки з тренером воротарів Леонідом Колтуном. "Не розпорошуйся. Працюй так, як звик", — порадив мені Леонід Якович. І я дотримувався його слів.
- Дніпро здійснив багато камбеків у чемпіонському сезоні.
Це свідчить про те, що наша команда мала справжній дух. І цей дух формувався в умовах боротьби та напружених тренувань. Під час зборів ми працювали на межі можливостей. Поки інші команди прокидалися та вирушали на сніданок о 08:30, ми поверталися в свої номери втомленими і мокрими. Якщо ми не могли переграти суперників, то завжди перевершували їх у швидкості.
Після фінальної гри проти Спартака Геннадій Жиздик у своєму інтерв'ю зазначив, що цей день є найрадіснішим у його житті. Як ви на це дивитеся?
Після закінчення матчу ми всі потрапили до роздягальні, де Геннадій Опанасович звернувся до нас словами: "Хлопці, ви навіть не здатні уявити, що ви здійснили. Пройдуть роки, десятиліття — лише тоді ви усвідомите це". І це дійсно так. Усвідомлення того тріумфу прийшло до мене значно пізніше.
- 1984-го Дніпро запросив з Вінниці на вашу позицію Івана Вишневського. Парадоксально, та з конкурентом ви близько потоваришували.
Я усвідомлював, що його взяли на мою позицію. У Ємця існувало правило: якщо він запрошує новачка в команду, то обов'язково довіряє йому. Навіть якщо спочатку у футболіста не все виходить. Тож я не мав жодних ілюзій. Але так сталося, що наші родини подружилися. Конкуренція існувала лише на полі. Наприклад, коли Іван переїхав до Фенербахче, я відвідував його в Туреччині.
Незабаром ви вирушили до Нікополя і поставили крапку у своїй кар'єрі. Хоча ви стверджували, що це рішення було ретельно зваженим, чи траплялися моменти, коли ви сумнівалися в ньому?
Ні, я впевнений, що вийшов у потрібний момент. Коли не відчуваєш себе на 100% готовим, краще піти. Я відкрито висловив свої думки тренерам і не сумнівався у своєму виборі. Чому ж мучити себе? Я ніколи не жалкував про це рішення — воно було абсолютно вчасним.
Всі зображення - ІСТОРІЯ І СТАТИСТИКА ФК ДНІПРО.
