Шовковського не варто недооцінювати, і ось чому: Ліга Європи не є справжнім мірилом рівня "Динамо".
В останній час активно обговорюють вражаючу діяльність Руслана Ротаня в Олександрії, Сергія Шищенка в Оболоні та Владислава Лупашка в Карпатах. Проте, чомусь у цих дискусіях не згадується Олександр Шовковський та його команда Динамо.
Я цього не розумію. Невже на вашу думку СаШо не заслужив своїми досягненнями на бодай місце в топі найкращих? Хоча, на мою думку, він має повне право вважатися найкращим просто зараз.
Згадайте, в якому стані була команда до нього?
Сезон 2022/23 варто б залишити в минулому - четверта позиція в Українській Прем'єр-лізі, яка стала однією з найслабших у своїй історії. Потім почався жахливий старт наступного сезону, виліт з Кубка на ранніх етапах та поразка від Бешикташу в кваліфікації Ліги конференцій. Саме таку команду прийняв під своє керівництво Шовковський: розгромлену, деморалізовану, не готову до боротьби за титули.
А що сталося після його приходу?
Динамо швидко знайшло свою силу і почало домінувати на полі. Спочатку команда займала 5-те місце в турнірній таблиці, проте згодом активно боролася за титул чемпіона. Протягом сезону 2023/24 під керівництвом Шовковського команда зазнала лише однієї поразки, яка сталася в матчі проти Шахтаря, що вирішив долю чемпіонства.
Гаразд, це можна пояснити "періодом адаптації", що часто спостерігається після зміни тренера, але... Чи пригадуєте ви кваліфікацію до Ліги чемпіонів? Динамо, майже без підсилення свого складу, легко розгромило Партизан з рахунком 9:2 за сумою двох матчів, пройшло Рейнджерс (3:1) і поступилося лише Зальцбургу (1:3).
Головна проблема в оцінці діяльності Шовковського полягає в тому, що Динамо зазнало невдачі в Лізі Європи. Однак у мене є два аргументи, які свідчать про те, що результати цього турніру не можуть служити визначальним фактором у даному випадку. Перший аргумент, який обговорювали всі: катастрофічна помилка при виборі стадіону. Серйозні проблеми з логістикою, недостатня підтримка вболівальників і незадовільний стан газону - все це наслідки вибору арени в Гамбурзі.
На проблеми з логістикою скаржилися практично всі: від Шовковського до гравців. Навіть президент «Динамо» Ігор Суркіс згодом визнав, що це була помилка.
Другий - це лотерея.
Я не маю на увазі суперників, адже Динамо могло б вийти на додатковий етап навіть з цими командами. Мене хвилює інше — послідовність.
У стартових трьох турах київське Динамо зустрілося з командами з топ-5 європейських ліг, і, якщо говорити відверто, мало хто вірив, що команда зможе заробити очки в цих поєдинках. Напевно, основні сподівання були покладені на матчі з більш рівними суперниками, такими як Ференцварош, Вікторія Пльзень та РФШ.
Однак на початку матчу з Ференцварошем Владислав Дубінчак отримав червону картку. Усе, що було заплановано, зруйнувалося, і «Динамо» не змогло заробити очки там, де це було необхідно. Вже тоді команда усвідомила, що шанси на вихід у плейоф практично зникли. І дійсно, вони були мінімальними: чотири гри, дві з яких проти надзвичайно сильних суперників – Галатасарая та Реала Сосьєдад.
При тому я вважаю, що цим планом на Лігу Європи Шовковський навпаки довів свою майстерність як тренера. У нього стояла конкретна задача: виграти УПЛ. Єврокубки не були першим пріоритетом, а обмежена кількість якісних гравців не дозволяла боротися на два фронти.
На мою думку, тренерський колектив ухвалив оптимальне рішення: відмовитися від матчів, де ймовірність успіху була мінімальна, на користь чемпіонату, зосередивши всі зусилля на фінальних чотирьох турах. Ох, якби не червона картка для Дубінчака...
Цей сезон в чемпіонаті України Динамо завершило на першому місці, жодного разу не програвши. І попри це, Шовковського мало хто називає найкращим тренером сезону в УПЛ. Так, я згоден, що робота інших наставників, про яких я згадував на початку, теж заслуговує похвали, але це не означає, що потрібно забувати про Шовковського.
Я розумію, чому так може бути. Все ж Динамо не показує яскравий футбол, а грає прагматично, в режимі економії сил. Інколи це призводило до проблем, як у грі з Ворсклою (1:1) чи Зорею (2:2). Інколи до нудного з обох сторін матчу: Полісся (0:0), Чорноморець (1:1). Але в більшості випадків Динамо перемагало, і часто з комфортним рахунком.
Розгляньмо статистику: Динамо стало лідером за найменшою кількістю пропущених голів (19). На другому місці знаходиться Олександрія з 22 голами, які вони пропустили. Щодо забитих м'ячів, Динамо трохи поступається Шахтарю (61 проти 69), а в різниці голів - 42 на 43. Владислав Ванат впевнено здобув титул найкращого бомбардира, тоді як Буяльський та Шапаренко показали себе серед найкращих асистентів. Цей сезон Динамо справедливо здобуло перемогу.
І при всій цій боротьбі за трофеї Шовковський дозволяв грати всім. Кожен футболіст Динамо знав, що рано чи пізно отримає свій шанс вийти на поле. У сезоні-2024/25 за Динамо зіграли 32 футболісти, з них 19 зіграли понад 1000 хвилин. Для порівняння, в Олександрії лише 12 гравців провели стільки часу на полі, у Шахтаря таких 16.
І за цей період у команді розкрилося кілька молодих талантів: Тарас Михавко став залізобетонно основним, Володимир Бражко у першій половині сезону грав навіть за збірну (при всій конкуренції в центрі поля), а Микола Михайленко після зими без втрати в якості замінив Володимира. А як роззабивався Ванат? Це ж теж заслуга і Шовковського зокрема.
Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.
Я вже протягом багатьох років стежу за Динамо, і з часів Реброва не відчував такої впевненості у перемозі над аутсайдерами та середняками ліги. Шовковський нагадав мені, яке це — відчувати впевненість. Навіть якщо перший тайм проходить не найкращим чином, я знаю, що після його бесіди команда заграє по-іншому. Він не раз змінював хід гри, як, наприклад, у матчах проти Шахтаря (2:2) або Оболоні (3:0).
