Тренерська "карусель" в УПЛ: чому в Україні навіть успішні наставники підлягають змінам?
Спочатку невеликий ліричний відступ. Місяць тому, у пошуках якоїсь цікавої статистики щодо УПЛ, я вирішив подивитися рейтинг тренерів щодо тривалості роботи на їхніх сьогоднішніх місцях - і топ показав, що головного старожила УПЛ звуть... Олександр Шовковський.
Це виглядало якоюсь помилкою. Начебто Шовковському порахували ті 24 роки, що він відпрацював у Динамо гравцем. Він посаду головного тренера отримав лише півтора року тому - як він міг встигнути стати "патріархом"?! Але, з однією поправкою (два новачки УПЛ, Епіцентр та Полтава, мають тренерів, які працюють довше), Шовковський справді став своїм Фергюсоном/Сімеоне - людиною, яка на посаду заступила раніше, ніж будь-який із його суперників.
УПЛ переживає серйозні труднощі. Вона страждає від підходу, за якого в кожній незрозумілій ситуації відбувається зміна тренера. Якщо команда демонструє погану гру - це підстава для звільнення тренера, щоб покращити результати; якщо команда виступає на середньому рівні - це аргумент для зміни тренера через "брак прогресу"; а якщо команда грає успішно - це вже нагода для того, щоб переманити тренера до себе з іншої, успішної команди.
Лише влітку дев'ять команд Прем'єр-ліги вирішили змінити своїх тренерів. Це навіть більше ніж половина, якщо врахувати, що такі клуби, як Динамо, Епіцентр, Полтава та Кудрівка, провели сезон на високому рівні і навряд чи мали намір шукати нових наставників. Серед тих, хто мав підстави для роздумів, майже всі врешті-решт здійснили зміни.
Приходу нових тренерів у Полісся та Шахтар ми присвятили окремі матеріали, а про решту перестановок розповімо тут.
Ось яскравий приклад того, як клуб може змінити тренера в будь-якій незрозумілій ситуації. Григорчук ніколи не був відомий своєю здатністю досягати миттєвих результатів: навіть за найкращих умов у Астані, Габалі чи в забезпеченому Чорноморці, йому завжди потрібен був час для формування боєздатної команди. І ось, прибувши до Черкас, у ситуації, коли до єврокубків ще далеко, а виліт не загрожував, він спокійно завершив сезон — і, можливо, на свій подив, отримав звільнення.
Єдина логіка, в яку вкладається відхід Григорчука - це логіка "міняти всіх". Не можна забувати, що за місяць-два до Романа Йосиповича у ЛНЗ змінилася вся адміністративна ланка: пішла і колишня легенда українського футбольного ютубу Андрій Колісник, який працював у клубі гендиром, та решта менш медійних персонажів. Нова мітла по-новому мете - у цьому, хоч як парадоксально, немає нічого нового. Єдине, шкода, що талант Григорчука розмінюється на менший і менший масштаб. 9 матчів до відставки в Нефтчі, 13 у ЛНЗ - і тепер і на оффер від когось амбітного та сильного розраховувати вже складно.
У Черкасах розпочинає свою роботу Віталій Пономарьов — тренер, який справив враження під час свого перебування в Руху. Спочатку його молодіжна команда показувала відмінні результати, а згодом і перша команда демонструвала непогану гру, завдяки притоку двох третин молодих талановитих гравців. Це безумовно позитивно, але варто зазначити, що Пономарьов інколи залишав на лавці навіть рідкісних легіонерів, у той час як ЛНЗ має один із найбільших міжнародних складів у своїй лізі. Якщо говорити відверто, в управлінні командою Пономарьов завжди виглядав менш ефективно, ніж Григорчук.
Карраско, Григорчук, Пономарьов - ЛНЗ продовжує залишатися на одному місці. Тим часом, у сезоні 2023/24 колектив фінішував на сьомій позиції. Шарана ж не залишили в команді, незважаючи на його заслуги.
Цікава концепція для матеріалу: "Команда, що була наймолодшою в Європі: куди поділись ці гравці?" У сезоні 2017/18 клуб з Кам'янського опинився у серйозній фінансовій кризі та фактично виступав молодіжним складом, на межі зняття з чемпіонату. У одному з матчів, коли Костов був дискваліфікований, його місце зайняв Нестеренко, який встановив рекорд за віком тренера в чемпіонатах України.
Нестеренко на сьогоднішній день має лише 33 роки, що робить його молодшим за багатьох гравців з команд-суперників. Проте це не стосується його власної команди, адже Олександрія, ймовірно, також виступатиме з дуже молодим складом. Хоча ситуація не дійде до рівня тієї, що була в Сталі, проте:
Додайте до цього, що Ковалець вже досягнув 31-річного віку, і його спад кар'єри виглядає вельми ймовірним. Це створює ситуацію, коли наступного сезону команда "Ніка" може вийти на поле з досить посереднім складом. Проте, очікування від цього колективу будуть надзвичайно високими: адже це майже чемпіон минулого сезону, тому необхідно потрапити "хоча б" у топ-четвірку... Загалом, це ризиковане місце для тренера, і не дивно, що клуб вирішив призначити на цю посаду лише новачка. Нестеренко, ймовірно, також не погодився б на цю роботу, адже нещодавно кар'єра Костова, якому він допомагав усі ці роки, пішла на спад, і з 2024 року болгарин залишився без роботи.
Продовжуємо згадувати Сталь-2017! У цій команді молоді працював і Федик - тренер з фізпідготовки. Втім, останні шість років Іван Зенонович працює у Руху, застав його становлення на рівні УПЛ від самого початку.
У зв'язку з цим призначенням перш ніж щось сказати, хочеться виголосити слова вдячності: "Дякую, що ти існуєш" - про наш клуб. Найстрашніші прогнози, які лунали про можливе закриття клубу та відхід усіх гравців до Карпат, виявилися хибними. Рух продовжить своє існування, але тепер постає питання: яким буде це нове життя?
Горін та Рябов вже покинули клуб офіційно. Безумовно, обидва вони грали так мало, що це можна розцінити, як скидання баласту - але якщо враховувати, що: а) паралельно йдуть чутки про рух із Руху Климчука, Дідика, Карабіна; б) слова Федика, що шанси отримуватимуть усі, включаючи "юних вихованців", зрозуміло, що львів'яни житимуть скромно.
У Руха і так у заявці на сезон майже одні вихованці. Якби взимку команда посилилася парою досвідчених гравців, а не попрощалася з найкращими, то могла б виборювати високі місця. А так - 4 перемоги та шість поразок у 13 турах цього року та з Пономарьовим поставили хрест на амбіціях. Федик чудово знає структуру клубу, він може відкрити пару нових імен - але цілі Руху на сезон, гадаю, тепер обмежуються невильотом.
Протягом того періоду, який Шищенко провів у Києві, він вразив майже всіх. Загальна думка про те, що Буткевич необачно відпустив його з Полісся, не запропонувавши повноцінний контракт, стала поширеною – його високо оцінювали в усіх можливих програмах експерти різного профілю. Результат... Одинадцяте місце – досить непогано. Враховуючи, що Сергій приєднався до команди у вересні, не має ні трансферів, ні підготовчого періоду, а "пивовари" ще й з ним додали – це навіть дуже добре.
Від'їзд тренера, який став об'єктом широкого обговорення у медіа, до Буковини свідчить про два важливі аспекти. По-перше, це підкреслює, наскільки наша преса не виконує роль четвертої влади і наскільки вона дистанційована від осіб, які дійсно приймають рішення. Ван Леувен вже отримав третій підряд пропозицію від серйозного клубу, незважаючи на те, що попередні два (Шахтар, Металіст 1925) ним не були успішно реалізовані. Немає жодних зауважень до нідерландця, адже його робота в Зорі була вражаючою - просто зафіксуємо факт, що він увійшов до числа бажаних кандидатів. Туран, після одного сезону в Туреччині, також опинився в цьому списку (можливо, Степаненко розповів своєму давньому другу Срні про тренера в Еюпспорі) - на відміну від Шищенка, який, очевидно, не досягнув такого успіху. Тому він не залишився в Поліссі і тепер переходить до Першої ліги.
Ще одним важливим аспектом є те, що Оболонь, на жаль, не може конкурувати з деякими командами навіть у рамках першої ліги. Буковина минулого сезону вже розглядала можливість підвищення, а програти Кудрівці та Полтаві стало для неї серйозним ударом. Водночас, залучення одного з найкращих тренерів не з першої ліги, а з УПЛ, свідчить про серйозні амбіції клубу, і, напевно, влітку буде легше підсилити команду.
На позицію Шищенка призначено досвідченого фахівця з багаторічним стажем у "пивоварній" індустрії, незалежно від того, як саме вони себе іменують. Олександр Антоненко, який завершив свою кар'єру в аматорському клубі "Оболонь-Бровар-2" у 2014 році, продовжує працювати на розвиток "пивоварів" і до сьогодні.
Асистент тренера дублю, помічник головного тренера першої команди, наставник Оболоні-2, а також помічник Іващенка і Шищенка — тепер він виконує обов'язки в Оболоні. Побачимо, до яких результатів це призведе. В будь-якому випадку, важко знайти людину, яка б краще за Антоненка розуміла потенціал клубу.
Ван Леувен, як я вже зазначав, не зміг продемонструвати жодних позитивних результатів ані в Шахтарі, ані в Харкові, проте отримав пропозицію від Кривбасу. Офіційно це вже третій амбітний клуб поспіль... але лише на папері.
Ми звикли обговорювати український чемпіонат, зосереджуючи увагу на "перших, третіх, п'ятих місцях", "трансферних сумах у 300, 500, 800 тисяч" і "три, п’ять, сім голів" - але Кривий Ріг, як ніхто інший, усвідомлює, що в країні триває війна. Кривбас не забуває про це: команда вшановує пам'ять жертв терактів та виходить на матчі з важливими гаслами. Однак, попри ці акції, ми все ще говоримо про людей з річним доходом до 100 тисяч доларів.
Будь-якій нормальній людині з такими доходами захочеться переїхати в умовний Львів навіть за простого збереження окладу - а якщо враховувати, що в тих же Карпатах і платять більше, вибір просто не стоїть. Стецьков уже пішов, але справа навіть не у Карпатах - зараз тримати у Кривому Розі сильну команду неймовірно складно. Гендир клубу повідомив, що Кліщук, Соса, Понєдєльнік, Луньов, Хомченовський, Вакулко та Якимець залишили команду. Додайте до цього, що Кузик просто пішов до ЛНЗ до цього висловлювання - і ви отримаєте руїни, вибачте за тригер для будь-якого криворіжця.
Не дивно, що й Вернидуб на цих руїнах нічого нового будувати не схотів і пішов. Таким чином, ван Леувен, не втрачаючи у статусі формально (Кривбас після Металіста 1925 - звучить взагалі як підвищення), неймовірно втрачає в ньому по суті. Що ж, найкращий проєкт у житті він створив, отримавши формально натовп молоді - у Зорі. Щоправда, там і молодь була рівня Бражка - але саме у цій перестановці виглядає досить логічно. Клуб шукає приховані ресурси - і кличе майстрів роботи з молоддю (ван Леувен багато років працював у системах Шахтаря та Фейєнорда), тренер провалився в роботі зі зірками вищої та першої ліг - і повертається до того, що вміє найкраще.
Правда, одне "але" все ж таки є. Відхід Вернидуба з Кривбасу у творчу відпустку викликає реакцію: "А що, так можна було?". Він же в Україну повертався заради ЗСУ, кілька місяців працював на фронті - а у червні 2022-го був призначений у Кривбас наказом особисто Залужного. Окей, він не потрібен "президентському клубу" - але якщо він не тренує жодну команду, то, напевно, можна чекати повернення до ЗСУ? Які завдання він виконує останній місяць?
Ще один аспект, який варто врахувати: Металіст 1925, який потрапив в УПЛ лише через плей-оф, сьогодні виглядає як більш привабливий варіант працевлаштування, ніж Зоря, котра протягом десятиріччя намагалася пробитися до єврокубків.
Нічого не поробиш: луганці протягом десяти років намагалися пробитися, але в останні два сезони навіть не наблизилися до успіху. Літо 2025 року, напевно, остаточно закриває двері для Зорі у боротьбі за серйозні досягнення. Тому, залишатися в Зорі не має сенсу, коли є можливість перейти в клуб, який здатен до кінця червня вкласти 2 мільйони євро у трансфери (півтора мільйони на Мартинюка та ще 500 тисяч на Павлюка) — і при цьому залучити чудового Івана Калюжного як вільного агента та вже знайомого Бартуловича, який грав у Зорі, разом з Антюхом.
На посаду Бартуловича прийшов тренер, під чийм керівництвом Зоря демонструвала вражаючу гру. Протягом трьох років команда здобула два бронзових місця, а також дійшла до фіналу і півфіналу Кубка. Скрипник досягнув навіть більш стабільних результатів, ніж Вернидуб, причому в рамках коротшого часу та з менш зірковим складом. Проте існує два важливі "але".
Після відставки Зорі у Скрипника залишилися тільки два невдалих сезони. Обидва клуби — Ворскла та Металіст 1925 — демонстрували стрімке падіння, в результаті чого другий з них опинився у зоні вильоту. Найцікавіше, що важко звинуватити їх у невиконанні поставлених завдань. Як полтавці, так і харків'яни старанно дотримувалися усіх вимог тренера, формуючи склад відповідно до його побажань, на відміну від Динамо, яке не адаптувало свій підбір гравців під Луческу.
Ідеї, які раніше працювали, більше не приносять результатів. Можливо, суперники змогли адаптуватися до схем Скрипника, або ж сам тренер не в змозі підлаштуватися під нові військові реалії. Це дійсно нова ситуація, у якій навіть Луческу, який блискуче виграв чемпіонат 2021/22, виявився не в змозі досягати тих же успіхів. Зоря намагається знайти вирішення сучасних проблем, звертаючись до минулого, призначаючи одного з найуспішніших тренерів в історії, ігноруючи всі виклики, з якими команда стикалася в останні роки.
Володимир Носов проводить численні зміни у тренерському складі. За півтора року його роботи в ролі криптомагната, посади втратили Голодюк, Скрипник, ван Леувен, а також Олександр Чижов, який здобув перемогу в ключовому плейофі з Лівим Берегом.
Втім, свідомо чи ні, але Носов перестрахувався від особистої критики, покликавши людину, яку люблять усі. Младен, чесно, виділяється на тлі 99% героїв УПЛ. Дуже коректний, дуже тактовний, який давно пустив корені (він одружений на дочці чемпіона СРСР у складі Дніпра - Сергія Башкирова) в Україні - такому хочеться щиро побажати удачі.
Фанати, безумовно, цінують Бартуловича за його тривалу кар'єру в УПЛ, і це стосується уболівальників різних клубів. У Карпатах його пам’ятають з вдячністю за знакову перемогу над Шахтарем, коли він забив два голи. Фани Кривбасу вдячні йому за роки, проведені в команді, а вболівальники Ворскли шанують його за участь у складі золотої команди сучасності. Младен став першим легіонером в Україні, який зіграв за сім різних клубів, і при цьому зміг уникнути конфліктів. Багато його колишніх партнерів по команді досі активно грають на полі (Младен завершив кар'єру всього чотири роки тому) або займають керівні посади в інших клубах.
Головне, щоб не вийшла історія, коли репутація людини краща, ніж вона сама. Бартулович у Зорі спочатку потрапив у середу, близьку до ідеальної. Луганський клуб мав безліч балканців, для яких хорват був своїм просто за визначенням - і, звичайно, українців, для яких Младен став своїм останні 20 років. Результати, при цьому, були в кращому разі нормальними: 10 перемог та 12 нічиїх у 26 матчах. Гравців Зорі надто часто вилучали, і не завжди це було справедливо, але, вибачте, ніхто не скаже, що луганці конкретні матчі Кривбасу та Колосу не програли б і в рівних складах.
У Бартуловича все тільки починається: зараз він уперше в житті (!) розпочне сезон як повноцінний головний тренер. У його новій команді немає жодного балканця (принаймні поки що), зате є дуже токсична роздягальня, дуже вимогливий президент та дуже великі очікування. І все це - на тренера-дебютанта. Непрості стартові умови.
Найважливіше, що стало очевидним: якщо б Носов не звільнив Голодюка на початку, йому було б значно легше зараз. Клуб, швидше за все, уникнув би вильоту, а навіть у разі невдачі місцева легенда змогла б повернути харків'ян до УПЛ і здобути цінний досвід. Проте це український футбол, де в будь-якій непередбачуваній ситуації найчастіше вдаються до зміни тренера.
