Турніки на перервах і травмоване коліно через мотоцикл вчителя фізкультури: як українські біатлоністи здобували знання в школі.
В охопленій війною Україні - пора шкільних випускних! Попри сирени тривоги, обстріли та загалом усі складнощі війни, українські школярі прагнуть відчувати дух свята. І це право в них ніхто ніколи не відбере.
Хоча багато учнів вже ніколи не матимуть можливості повернутися до своєї рідної школи, це особливо стосується сестер-близнючок, олімпійських чемпіонок Валентини та Віти Семеренко. Їхня школа в Сумській області, як і їхній дім, стали жертвами підлого ворожого нападу...
"Чемпіон" провів бесіду з українськими біатлоністами про їхні шкільні роки. Знамениті спортсмени з ностальгією згадали про своє спокійне дитинство, яке тепер стало особливо цінним...
Багато атлетів переживали особливий етап у своєму шкільному житті, оскільки їх постійно залучали до зборів і змагань. Проте це також стало для них своєрідною школою життя.
Наразі у світі біатлону є 17-річний Тарас Тарасюк, який нещодавно досяг значного успіху. У парі з Вікторією Хвостенко він здобув золоту медаль у сингл-міксті на Європейському юнацькому олімпійському фестивалі, що проходив у грузинському Бакуріані. Хоча цей досягнення не буде внесено до його атестату, воно залишиться яскравою пам'яттю на все життя!
Випускний юного спортсмена припав на час війни, але юнак готується до шкільного свята й вірить, що все буде добре.
"Я був на першому дзвонику, але на останньому вже не зможу бути. Випускний вечір запланований на 21 червня. Я вже придбав костюм і готуюсь до святкування", - ділиться спортсмен з Копичинців, що на Тернопільщині, в інтерв'ю для "Чемпіона".
Тарас стверджує, що у нього не було улюблених вчителів у школі — він однаково любив і поважав усіх. Він зізнається, що його успіхи в навчанні були "посередніми". Найяскравіше ж у пам’яті залишився той зворушливий момент, коли він повернувся до рідної школи після участі у змаганнях у Грузії.
"Коли я прибув до школи, директорка вже чекала на мене разом із всіма учнями. Вони вітали мене і вручили подарунок, що стало для мене приємним сюрпризом," - ділиться спогадами Тарас.
Тарас Лесюк закінчив навчання майже десять років тому. Але перше, що спливає в пам’яті, це його перша вчителька. А також, звичайно, вчитель фізичної культури.
Моя перша вчителька навчала мою бабусю, і коли я пішов у перший клас, вона завершувала свою кар'єру в школі. Я цінував Дарію Петрівну за її щирість та справедливе ставлення. У старших класах я також дуже шанував нашого класного керівника Ярослава Миколайовича, адже він завжди був рівним до кожного з нас.
Часто згадую вчителя фізкультури Пригродського Петра Даниловича, він дуже любив залучати дітей до спорту. Взимку якщо хтось приніс лижі до школи, щоб кататись на уроці, то він автоматично ставив 12 балів. Він стимулював, горів справою, і багато зробив для популяризації дитячого спорту" - розповідає 28-річний біатлоніст.
Шкільні роки біатлоніста з Івано-Франківщини були сповнені захоплюючих моментів - справжня класика хлопчачого шкільного життя.
"Я мешкаю неподалік від навчального закладу, і після занять ми з друзями часто збиралися біля нього, щоб пограти у футбол. Якось вчителі затрималися в школі, мабуть, у них була нарада. Петро Данилович приїхав на своєму старенькому мотоциклі з коляскою, і ми вирішили його взяти на прокат і проїхали кілька кіл навколо школи. Я впав з мотоцикла, і досі на коліні залишився шрам. Але це не той випадок, який варто повторювати," - ділиться спогадами Лесюк.
Степан Кінаш школу життя проходив дещо пізніше. В його пам'яті також перша вчителька - каже, вона й була улюбленою.
"Я добре вчився. У школі працювала моя бабуся, тож у мене просто не було варіантів вчитися погано. А коли тато навчався у школі, то тоді ще працював дідусь фізруком", - розповідає біатлоніст із Харківщини.
У дитячі роки Степан Кінаш активно грав у футбол, тому ця гра була надзвичайно популярною під час перерв між заняттями.
"Футбол під час перерви став справжньою традицією. З 5-го класу я разом з однокласником кожного разу ходили на турнік і бруси під час коротких відпочинків. Ми віддавалися цим тренуванням на повну. А коли уроки починалися, руки вже не піднімалися, щоб щось записати", - розповідає Кінаш.
Чемпіон світу 2019 року в персьюті Дмитро Підручний ще зі шкільних років демонстрував неабиякі навички переслідування - часто доводилось наздоганяти. Школяр із Тернопільщини виріс у родині батьків-лижників, тож спорт у його житті присутній з дитинства. Попри всю зайнятість, побувати на випускному вечорі Дмитро таки зміг.
"У школі я часто пропускала заняття, тому доводилося багато вчитися самостійно, хоча незважаючи на зусилля, пропуски все ж позначалися. До шостого класу я була відмінницею, але потім почала займатися біатлоном. В результаті я не зберегла звання відмінниці, але закінчила школу з прийнятними результатами. І, зрештою, дуже рада, що Дмитро зміг відвідати випускний," - згадує Марія Підручна, мати біатлоніста та викладач фізичного виховання.
Сподіваємося, що удача і успіх завжди супроводжуватимуть всіх учнів України. І пам’ятайте, навчатися ніколи не пізно!
У даній статті представлені зображення з особистих архівів українських біатлоністів.
