У п'ятирічному віці батько відвів його на заняття боротьбою. Олександр Кемкін, зірка Карпат, розповідає про важкі часи в Металурзі, свій вихід з Шахтаря та поведінку Селезньова.

Читайте також: Двоє талантів Руха перейдуть у Карпати -- журналіст

Олександр почав займатися футболом у рідному Мелітополі. Згодом юнак потрапив до запорізького Металурга, звідки у 16 років перебрався в донецький Шахтар. В українській Прем'єр-лізі Кемкін дебютував за Минай, а влітку 2024 року перейшов у Карпати, де одразу став основним голкіпером.

Журналіст NV Андрій Павлечко отримав унікальну можливість поспілкуватися з голкіпером "зелено-білих".

Олександре, якою була ваша відпустка?

Відпустка пройшла дуже добре. Спочатку я був у Львові, відпочивав, а потім поїхав до Києва до батьків.

-- Що робили у столиці?

Прогулюючись містом, я разом з батьками вирушив по Хрещатику. Мені все дуже сподобалося.

Чи святкували Різдво в Києві?

Так, з родителями.

-- Яким було ваше Різдво в дитинстві?

Не можу згадати нічого особливо вражаючого. Проте на думку спливають приємні спогади, адже це свято завжди було родинним. Щороку на Різдво ми зібралися разом, проводячи час в колі близьких. Вірю, що наші традиції не відрізнялися від тих, що є у багатьох інших сім'ях.

Чи ви подумали про своє бажання на цей Новий рік?

Я вважаю, що моє прагнення подібне до бажань багатьох українців — щоб війна, розв'язана Росією на нашій землі, якомога швидше завершилась.

Чи вже адаптувалися до життя у Львові?

Так, звичайно. Мене дуже тепло тут зустріли. Тому можна сміливо сказати, що я повністю освоївся. Не відчуваю жодних проблем. Вже адаптувався у Львові.

Куди ви вирушили на першу прогулянку у Львові?

Вважаю, що, як і більшість людей, я вирушив на Площу Ринок. Це місце справді вражає своїми красивими старовинними будівлями, і я отримав багато задоволення від прогулянки. Це місто мені надзвичайно імпонує.

На Ринковій площі молоді дівчата роздають стрічки, а потім звертаються з проханням про фінансову допомогу для навчання. Якщо ж ви відмовляєте, вони забирають стрічку назад...

О, справді? (сміється) Мене відразу ж про це повідомили, тож ти не зможеш мене обманути!

-- Розкажіть, чому ви обрали футбол? Можливо, мали інші варіанти?

Так, до речі, був у мене один варіант. У дитинстві тато привів мене на секцію вільної боротьби, я трохи займався цим, коли мені виповнилося п’ять років. Але моя справжня пристрасть завжди полягала у футболі — я майже щодня грав у дворі. І врешті-решт, так сильно бажаючи стати футболістом, я вирішив почати займатися цим професійно.

Чи ваш батько займався боротьбою?

Ні, просто віддав мене на боротьбу і все.

Чи досягли ви якихось результатів?

Ні, це сталося в моєму дитинстві, коли мені було лише п'ять років, і я вже не пригадую деталей. Високих успіхів тоді не було, адже змагань серйозного рівня не проводилися, лише чемпіонат міста і нічого більше.

Чи пригадуєте ви щось із тих днів? Можливо, ви намагаєтеся налякати своїх товаришів по команді?

Ні-ні, я нічого не згадую. Все вивітрилося з пам'яті. А з одноклубниками я теж не злякаюся, адже наша команда дуже дружня, у нас ніколи не виникає таких ситуацій.

Ви розпочали свою футбольну кар'єру у Мелітополі. Які можливості для зростання і вдосконалення були у той час?

У тих умовах не було нічого особливого, не можу стверджувати, що вони були найоптимальнішими. Наші тренування проходили на звичайних трав'яних полях, але, чесно кажучи, вони більше нагадували суміш трави з землею — ідеального газону там не було. А щодо комфортності, то до рівня кращих академій в Україні нам ще далеко. Потім, у 12 років, я переїхав до Запоріжжя. Тоді мене запросили до Металурга, і там вже були значно кращі умови для розвитку професійного футболіста. Все необхідне для цього було наявне.

Ви були помічені, чи самостійно вирушили на перегляд?

Помітили. Ми приїжджали з мелітопольською командою на турнір, який проходив у Запоріжжі. Там тренер Олександр Павлович Рудика мене помітив і покликав у команду.

Чи батьки одразу дали згоду на вашу поїздку до Запоріжжя?

Звичайно, ось перероблений текст: Так, відразу. У мене була велика мрія потрапити до команди, оскільки в той час Металург грав в українській Прем'єр-лізі. Вся область підтримувала його, і Мелітополь не був винятком. Для багатьох юних футболістів це було маленьке бажання — грати за Металург, і всі дуже прагнули цього. Я висловив батькам своє бажання поїхати туди, і вони вирішили, що мене потрібно відвезти до Запоріжжя.

Чи це був ваш перший час, коли ви залишилися без батьків?

Ні, я переїхав разом із батьками, коли мені було 12 років. Мої мама і тато не захотіли, щоб я у такому юному віці опинився в інтернаті. Вони орендували квартиру та підтримували мене у всьому. Це був великий жест з їхнього боку, щоб я міг стати футболістом, і я їм за це безмежно вдячний. Спочатку ми орендували квартиру, а потім переїхали до Запоріжжя, де я жив із ними. Коли ж мені виповнилося 16, і я перейшов до «Шахтаря», довелося стати самостійним.

-- Пам'ятаєте, як надійшла пропозиція від Шахтаря?

Так, пригадую. Директор Металурга зателефонував і повідомив, що Шахтар проявляє інтерес до моєї кандидатури. Не можу точно згадати, чи це був перегляд, чи відразу пропозиція. Це сталося взимку, приблизно за шість місяців до мого випуску. Мені зателефонували з Металурга і пояснили ситуацію. Для мене це було справжнім відкриттям... Шахтар — це лідер української Прем'єр-ліги. Я зрозумів, що відмовитися було б нерозумно. Так я і приєднався до команди "гірників".

Які зміни ви помітили у Шахтарі в порівнянні з Металургом?

Рівень організації та умов в різних командах значно відрізняється. Коли я приєднався до U-14 у Запоріжжі, клуб збанкрутував, хоча раніше умови були досить хорошими. Після фінансових труднощів команди нам довелося покладатися на міське фінансування, і ситуація змінилася на гірше. Іноді ми навіть тренувалися, ховаючись під парканами, адже школа була закрита, а переодягалися просто неба, незважаючи на холод. Пізніше, коли знову з'явилися кошти з міста, умови стали більш-менш прийнятними. Проте, це все ще не йдеться в порівнянні з "Шахтарем", де все було на найвищому рівні. Там були чудові можливості для розвитку молодих талантів. Мене вразила підготовка іноземних тренерів — вона кардинально відрізнялася від українського підходу і була дуже якісною. Усі умови були створені для того, щоб ми могли стати професіоналами. Ми проживали в Щасливому, де база не могла зрівнятися з тією, що була в Донецьку. Пам'ятаю, як хлопці розповідали про неймовірні умови, які існували в Донецьку.

-- Тоді без батьків були якісь труднощі?

Ні, зовсім ні. Мені вже було 16 років, тому ніяких труднощів не було. Були комфортні умови, харчування, усе для футболу. Труднощів ніяких не було.

Чи траплялися якісь розваги або жартівливі витівки над товаришами по команді у Шахтарі?

Чесно кажучи, зараз не можу згадати. Безумовно, їх було чимало, але конкретні деталі не приходять на думку.

-- А порушували дисципліну?

Ні-ні (сміється). Не робив цього.

-- Чому вирішили піти з Шахтаря?

У той час, коли чемпіонат України серед молодіжних команд u-21 було скасовано, я усвідомив, що в основній команді існує серйозна конкуренція серед воротарів. Я розумів, що не можу конкурувати на рівні основного складу, тому вирішив шукати інші можливості для розвитку своєї кар'єри. Незабаром мій агент запропонував мені варіант з клубом "Минай" і повідомив, що можу пройти перегляд. Я був молодий і практично невідомий, але поїхав туди, і все пройшло успішно. "Минай" виявився чудовою командою. Для мене було важливо потрапити в клуб з Прем'єр-ліги, а інші нюанси відходили на другий план. Я розумів, що в "Шахтарі" закріпитися в основному складі буде дуже складно — іноді доводиться чекати свого шансу роками, і не завжди він настає. Я усвідомлював, що не відповідаю критеріям основної команди, тому рішення приєднатися до "Минаю" стало для мене важливим кроком. Я знав, що там також потрібно буде багато працювати. Спочатку в Ужгороді я не став основним, але з часом почав отримувати ігрову практику.

Як проходив перегляд у Минаї?

Протягом тижня я тренувався з основною командою. Згодом мій агент зателефонував і повідомив, що я відповідаю вимогам команди.

Чи отримували ви посвяту в клубі?

Ні, наче її й не існувало. У команді мене одразу добре сприйняли. Я був молодшим, а решта трохи старші, але ніякого гноблення не було. Все складалося цілком гармонійно.

Разом з вами до колективу приєднався Євген Селезньов. Чи ставилися до нього як до справжньої зірки?

Він обіймав усіх з рівною повагою. Важливо зазначити, що ми усвідомлювали: Селезньов — це справжня легенда та зірка спорту. У минулому ми всі уважно слідкували за його виступами, відвідували матчі і захоплювалися його голами. У ті часи Євген демонстрував неймовірну гру. Його знали всі. У роздягальні він завжди проявляв доброзичливість до кожного. Не було жодного випадку, коли б Селезньов ігнорував когось через свій статус. У нього з усіма складалися чудові стосунки. Не існувало бар'єру, який би заважав звернутися до нього за порадою.

Чи виникали якісь непорозуміння через емоційність Євгена?

Ні, не було. Всі емоції залишались на полі, таке трапляється з кожним футболістом. У мене не залишилось поганого враження про Селезньова. Він був на рівні зі всією командою, всім допомагав, особливо молодим. У Євгена не було зіркової хвороби.

-- Чи були в Минаї призові за перемоги?

Так, вони були, але точну суму не можу згадати. Трохи приховаю цю деталь.

Коли ви зайняли позицію основного воротаря у Минаї, чи відчували, що стали улюбленцем вболівальників?

Так, було таке. Але не тільки я був улюбленцем, а вся команда. Тоді ж ми добре себе показали, тому фани всіх любили, не тільки мене.

-- У Минаї вам вдалося відбити три пенальті підряд. Чи жартували ваші партнери, називаючи вас Касільясом або Буффоном?

Ні (сміється), з такими голкіперами мене не порівнювали. Зрозуміло, що вони жартували і сміялись, але не до такої міри.

Чи є у вас якісь особливі звичаї перед тим, як ваші ворота постануть перед ударом пенальті?

Ні, я цим не займаюся (сміється). Я не сприймаю різні забобони і прикмети всерйоз.

Чи відзначали ви відбитий пенальті з келихом пива або вина?

Так, іноді можу випити келих вина, але не більше.

-- Наприкінці минулого сезону Минай серйозно включився в боротьбу за виживання. Що так зарядило команду?

Новий тренер Желько Любенович прийшов до команди з вірою в молодих гравців, які ще не мали досвіду виступів у Прем'єр-лізі та не грали на професійному рівні. Це стало для всіх неймовірним емоційним досвідом. Він закликав нас вірити у власні сили, і ми взялися за цю справу. Завдяки цим емоціям і впевненості в позитивному результаті, ми досягали перемог. У нас була енергія, і ми демонстрували вражаючу гру.

-- Що ще змінив Любенович після Шарана? Можливо, у тренувальному процесі щось кардинально змінилось?

Я не знаю, бо я, так би мовити, був окремо від команди -- на воротах, тому як належить не бачив. Бачив ігрові серії та удари по воротах. Не бачив тренувального процесу повністю.

-- Яка ваша улюблена вправа на тренуваннях?

Найбільше мені подобається, коли ми граємо у футбол. А от не люблю просто бігати разом із польовими гравцями. Якщо потрібно, то я бігаю, але це найменш улюблена моя вправа.

-- Чому після Минаю обрали Карпати?

Цей клуб вирізняється своєю амбіційністю та є значущим брендом у світі українського футболу. Я усвідомлював, що це команда з відомим ім'ям. Мені було зрозуміло, які цілі поставлені перед Карпатами. Коли вони висунули мені свою пропозицію, я не вагався і одразу підписав угоду.

Чи відпочивали ви, коли отримали цю пропозицію?

Ні, я залишався вдома.

Чи буває так, що у Львові шанувальники підходять до вас на вулиці з проханням про автограф чи спільне фото?

У Львові так, у місті всі знають кожного гравця Карпат. Думаю, що тут кожен футболіст нашої команди отримує увагу від уболівальників.

-- Після кубкового матчу проти Руха (0:1) ви дуже емоційно переживали поразку. Що тоді відчували?

Тоді у мене були негативні емоції. Ми пропустили такий прикрий гол. Нам дуже хотілося виграти, пройти далі, потішити наших уболівальників грою, але пропустили такий гол... Прикро, бо ми показували хорошу гру, але так буває, бо це футбольне життя. Потрібно це забути й рухатись далі. Я навіть не переглядав, як пропустив цей гол, один раз на теорії і все.

Як ви пам’ятаєте 24 лютого 2022 року?

В цей день я перебував в Ужгороді. Коли я прокинувся і перевірив новини, мене вразило те, що я побачив. Перше, що я зробив, це зателефонував батькам, які на той момент були в Запоріжжі, а не в Мелітополі.

-- Сильно болить за рідне місто, яке зараз в окупації?

Так, звісно. Біль справді відчувається дуже гостро. Я вже давно не відвідував своє рідне місто, і мені надзвичайно хочеться повернутися до українського Мелітополя.

Чи є у вас близькі родичі, які мешкають у цьому місті?

Ні, всі залишили це місце.

Чи знаєте ви, що відбувається з вашим житлом?

Ні, не маю уявлення.

-- Що робите у вільний від футболу час? Маєте хобі?

У мене немає хобі. У вільний час я вивчаю англійську мову і тренуюсь в тренажерному залі. Також іноді граю у падел теніс.

-- А часто гуляєте Львовом?

Так, дуже часто. Я живу поблизу центру, тому, коли є час, виходжу погуляти.

-- У дитинстві мали кумира?

У мене ніколи не було кумирів, але мені дуже подобалась гра у воротах Давіда де Геа, коли він грав у Манчестер Юнайтед — это футбольный клуб из Манчестера. Також, коли я був у запорізькому Металурзі, мені симпатизували виступи Максима Коваля. У мене немає улюбленого воротаря, я дивлюся на всіх найкращих і намагаюсь взяти від кожного все найкраще.

А за кого ви вболівали в дитинстві?

Манчестер Юнайтед — это футбольный клуб из Манчестера.

Назвіть трьох футболістів, які були об'єктом спроби відбити пенальті.

На мою думку, як і всі воротарі, вони завжди були в тіні таких зірок, як Мессі та Роналду, а ось хто третій – навіть не можу згадати.

-- Можливо, від когось з українців?

Ну от Ярмоленко і Судаков мені вже забили (сміється). Але немає такого, що я б хотів від когось відбити пенальті, бо я хочу відбити всі 11-метрові. Тому важко назвати трійку.

Які музичні жанри віддає перевагу Олександр Кемкін?

Зазвичай я віддаю перевагу іноземній музиці.

Яка ваша футбольна амбіція?

Моя мета — відібратися в один із найпрестижніших чемпіонатів Європи, будь-який з п'яти найсильніших. Це не просто бажання, а серйозна амбіція.

А яка ж мрія поза футболом?

Для того, щоб війна в Україні завершилася якомога швидше.

Раніше ексфутболіст Динамо розповів, що його найбільше здивувало в Бельгії у порівнянні з Україною.