"У лікарнях мені повідомляли: у нас немає фахівців з футболу". Чому команда з ампфутболу не має можливості виступати у Вінниці? - 20 хвилин

Лише минуло трохи більше ніж рік з моменту заснування футбольної команди "Вінниця АМП" у нашому місті, а колектив вже встиг зарекомендувати себе на високому рівні. Вони успішно пройшли до півфіналу Кубка України, де здобули почесне третє місце.

* В ампфутбол (ампутація+футбол) грають ветерани, які втратили кінцівки: польові гравці -- без ноги, воротарі -- без руки.

У нас є команда "Вінниця АМП", що бере участь у чемпіонаті України, але не має можливості грати у своєму рідному місті. Чому так відбувається?

Ситуацію розглянув журналіст видання "20 хвилин", спілкуючись з організатором команди та одним із учасників.

Футбольний клуб "Вінниця АМП" змагається у першій лізі чемпіонату України-2026. На жаль, фанати не мають можливості підтримати свою команду на рідному стадіоні у Вінниці. Всі домашні поєдинки вінничан проходять на виїзді. Це не пов'язано з відсутністю футбольних полів у місті. Яка ж причина насправді?

Відповідь на це питання автор публікації почув від організатора команди, який ще й допомагає тренувати гравців, -- Олександра Говорухи.

"Протягом двох місяців я телефонувала майбутньому капітану."

Олександр Говоруха, який втратив ногу під час війни, нині займає посаду помічника ректора Харківського національного університету внутрішніх справ. Він активно займається питаннями підтримки ветеранів. Олександр є випускником Вінницького педагогічного університету імені Коцюбинського, де навчався на факультеті фізичного виховання. У минулому він виступав на футбольному полі.

Після серйозної травми він почав займатися ампфутболом. Проте грає не в нашій команді. Наразі виступає за львівську команду під назвою "Львів Покрова". Львів'яни запросили його до свого складу, коли у Вінниці ще не було сформовано команди.

Минулого року "Львів Покрова" здобув титул чемпіона України. Навесні 2026 року команда виграла кубок країни. Завдяки цим досягненням, вона отримала можливість змагатися в Лізі чемпіонів Європи з ампфутболу.

Здавалося, що Говоруха нарешті знайшов своє місце і однодумців, цього було б цілком достатньо. Проте він не зупинився на досягнутому і активно працював над створенням команди у своєму рідному місті.

-- Я б нізащо не взявся за таку справу вдруге, -- говорить Олександр.

Ось як він це пояснює. Каже, майбутніх гравців шукав серед поранених у шпиталях, лікарнях, реабілітаційних центрах. Навідувався туди багато разів. Інколи йому говорили: "Даремно приїхав, у нас футболістів нема". Незважаючи на це, наполягав на своєму. Добивався дозволу і ходив від палати до палати. А ще давав оголошення у соцмережах, виступав у ЗМІ.

— Я чув від хлопців безліч відмовок, — ділиться Олександр. — Дехто соромився бігти за м'ячем на милицях, інші просто не знаходили в цьому ніякого інтересу...

За його словами, щоб відібрати у команду 17 гравців з ампутаціями, перевірили на тренуваннях понад 60 людей. Тільки троє прийшли на тренування з власної ініціативи. Всіх інших доводилося довго і наполегливо переконувати.

Олександр згадує випадок з теперішнім капітаном команди Олесем Беринським. Протягом двох місяців він телефонував йому. Чоловік жодного разу не відмовлявся прийти на пробне тренування, але... все одно не з'являвся. Кожного разу у нього знаходились якісь причини.

Нарешті я зробив рішення: ще раз наберу -- і крапка, -- ділиться Олександр Говоруха. -- На моє велике здивування, він одразу ж відгукнувся. Більше того, навіть забив гол. Ми завершували тренування грою між собою. Тоді я сказав Олесю, що в нього це добре виходить. Цей чоловік виявився по-футбольному настирливим, хоча раніше з футболом не мав справи. Він грає в півзахисті і став справжнім майстром. Заміна такого гравця - непроста справа. Крім того, у нього є організаторські таланти, тому його обрали капітаном команди.

Змагалися в півфіналі Кубка України.

Сформування вінницької команди проходило з підтримкою Богдана Мельника, який є представником Української асоціації футболу (УАФ) та "Ліги дужих". Проте основна частина відповідальності лягла на Олександра Говоруху.

— Ми пройшли через три етапи відбору гравців, — розповідає співрозмовник. — Чому так? Бо до нас приїжджали хлопці з різних регіонів. Вони проходили лікування чи протезування у Вінниці, а потім поверталися додому. Виходить, що вони шукали можливості для себе, але в процесі підготувалися і для інших. Зараз у нашій команді 17 гравців, з них лише один не місцевий — він з Кропивницького. Там вже сформувалася команда, тому, думаю, він повернеться до своїх.

Вінничани тричі на тиждень збираються на тренування. Воно триває дві години. У вівторок збираються на футбольному полі школи №33, а в четвер і суботу -- школи №35. Навчальні заклади надають можливість тренуватися безкоштовно.

Ситуація полягає в тому, що лише невелика кількість хлопців, які раніше займалися футболом, продовжує цим займатися, - зазначає Говоруха. - Тому доводиться навчати всіх із самого початку. Команду тренує Олег Шевченко, мій земляк. Ми раніше грали в одній команді. Я запросив його приєднатися до цього важливого проекту, і він погодився. Олег працює безкоштовно, але за умови, що я буду йому допомагати. Справжніми футболістами стають ті, хто після тренувань або матчів повертаються додому і аналізують допущені помилки, намагаючись зрозуміти, чому не вдалося уникнути їх, щоб покращити свою гру в майбутньому.

Ще не минув і рік від моменту, коли була заснована команда "Вінниця АМП", а колектив уже може похвалитися певними досягненнями. Наші спортсмени, разом із трьома іншими командами, дійшли до півфіналу Кубка України, в якому змагалися 16 учасників. У півфінальній битві вінничани зустрілися з чемпіоном країни, львівською командою. Хоча "Вінниця АМП" і зазнала поразки, цей матч став цінним досвідом гри проти сильного суперника. Перед цим наші хлопці здобули перемоги над командами з Кривого Рога та Рівного.

Формувати команду ампфутболістів – завдання не з легких. А підтримувати згуртованість колективу виявляється ще більшою викликом.

"Вдома нас не побачите"

Я запитую Олександра Говоруху про те, де можна спостерігати за грою нашої команди. Адже не випадково вважається, що підтримка фанатів є таким же важливим ресурсом, як і додатковий гравець на полі.

— На жаль, ви не зможете побачити матчі нашої команди вдома, — зауважує Олександр. — Ми змушені грати в інших містах, оскільки не маємо фінансів для оренди стадіону та забезпечення роботи медичних бригад. Наразі нас підтримує мій навчальний заклад — Харківський національний університет внутрішніх справ, який забезпечує транспорт для поїздок на матчі. Міська рада допомогла придбати форму для гравців, але на інші витрати хлопцям доводиться витрачати свої власні гроші.

Один з учасників бесіди розповів про ситуацію, яка сталася під час тренування на футбольному полі школи №35. Спостерігала за ними жінка з малюком, і хоча на вулиці було доволі прохолодно, вона залишалася там деякий час. Після цього вирішила піти, але незабаром повернулася, тримаючи в руках піднос із стаканчиками гарячого чаю.

— Хлопці досі пам’ятають ту ситуацію, — зазначає Олександр. — Здавалося б, це незначна деталь. Але насправді це символ підтримки. Вони завжди відчувають радість, коли хтось, кому не байдужа їхня справа, приносить на тренування пляшку води.

У цьому сезоні наші співвітчизники змагатимуться з дев'ятьма командами з різних міст. Серед учасників - колективи з Києва, Дніпра, Житомира, Хмельницького, Львова, Запоріжжя, Кривого Рога, Чернівців та Рівного. У всіх цих містах вдалося організувати матчі на чемпіонат України з ампфутболу, на відміну від Вінниці. Тим не менш, місто має певний досвід: навесні тут проходили ігри на Кубок України з ампфутболу.

Команда "Вінниця АМП" висловлює щиру вдячність за будь-яку підтримку. Щоб забезпечити юридичну основу для цієї діяльності, колектив заснував громадську організацію під назвою "Ніколи не зупиняйся".

"Ми не лише команда, ми – справжня родина."

Одним із учасників команди "Вінниця АМП" є Ігор Ковальчук, який раніше служив у 35-й окремій бригаді морської піхоти. Ігор вирішив стати добровольцем і вступив до лав армії вже на другий день після початку агресії з боку Росії. Має значний досвід військової служби, адже раніше служив за контрактом. На жаль, 23 березня 2025 року він втратив ногу в бою на Покровському напрямку. Після цього його побратими не могли забрати його протягом трьох днів, і він змушений був пережити цей важкий час без знеболювальних засобів.

— Якщо ти здолав таку нестерпну біль, як я, то вже нічого не зможе тебе зупинити, — ділиться Ігор. — Не кожен зможе пересуватися на милицях по футбольному полю, але ми, ветерани, це робимо. Наші тренування тривають по дві години, і протягом всього часу ми у русі. А на завершення ще граємо один з одним два тайми по 20 хвилин.

Ігор Ковальчук проходив протезування в одному з реабілітаційних центрів у Вінниці. Саме там його зустрів Олександр Говоруха. Чоловік погодився прийти на тренування. Йому сподобалося і він залишився у команді.

Він зазначає, що футбол не лише сприяє фізичному та психологічному відновленню, але й допомагає відчути командну єдність та підтримку з боку колег.

— Ми не лише граємо у футбол, а й підтримуємо одне одного в житті поза межами поля, — зазначає Ігор. — Ми ділимося новинами, вітаємо з днями народження та святами. Разом вирішуємо важливі питання. Ми не просто команда, а справжня родина.

Пан Ігор відзначився на футбольному полі, продемонструвавши свій талант у матчі Кубка України, де забив гол у ворота команди з Кривого Рога. Завдяки цьому, вінничани здобули перемогу з рахунком 3:1.

— У мене була права нога, яку я вважав робочою, — розповідає ветеран. — Але саме її я втратив. Тому мені довелося навчитися покладатися на ліву. Хочу підкреслити, як багато для мене значив той забитий гол!