Від Лобановського до Залужного: історія Сергія Балтача, який залишив Динамо та став іконою у новій сфері.
17 лютого відзначався 68-й день народження легенди Динамо.
Які у вас виникають асоціації, коли чуєте словосполучення "ветеран Динамо"?
Впевнений, що багато з вас в цей момент зітхнули з розчаруванням. Незважаючи на всі свої досягнення та славу, чимало футбольних ікон після завершення своїх кар'єр зробили чимало, щоб втратити прихильність уболівальників. По-перше, їхні спроби стати тренерами в Динамо та/або національній збірній України часто закінчувалися невдачами, і для багатьох поколінь вони залишилися в пам'яті не з золотими трофеями, а з похмурими обличчями біля запасних лав.
По-друге, ці особи безнадійно прив'язані до минулого. Обговорення конспектів Лобановського, про які сам тренер ніколи не згадував, та обурення через навіть найменші зміни в клубі, є яскравим свідченням їхньої відсталості від сучасних тенденцій. Футболісти та фанати Динамо поводяться так, ніби клуб належить лише їм, не усвідомлюючи, що їхня участь у стрімкому занепаді Динамо також має місце.
Серед численних видатних особистостей є одна, яка змогла розпочати абсолютно нову главу свого життя. Ця людина вирушила до Англії і влаштувалася там так, що залишається у фокусі уваги протягом десятиліть, незважаючи на те, що її початкові умови були в сто разів складнішими, ніж у Бєланова чи Заварова. Ця особа, яку завжди пам'ятатимуть зірки нової епохи, стала тією, до кого звертаються за підтримкою навіть символи українського опору під час війни.
Проте, давайте розглянемо це поетапно.
Початок кар'єри нашого героя пов'язаний із... "Азовсталлю". У сучасному світі особливо часто згадують про футбольний клуб Маріуполь, який у різні часи змінював свої назви на Азовець, Металург, Іллічівець та інші. Немає нічого дивного в тому, що Сергій Балтача, уродженець Маріуполя, розпочав свої футбольні тренування у місцевій спортивній школі.
Першим професійним клубом у кар'єрі Балтачі став харківський Металіст. Сергій демонстрував величезний потенціал, наслідком чого стало запрошення в Динамо в екстремально юні для тієї епохи 17 років. Утім... Дамо слово нашому герою:
"У команду мене запросили в січні 1976-го. У травні закінчив спортінтернат, до серпня пограв ще за Металіст, а потім разом із [воротарем Юрієм] Сивухою приїхали вступати до інституту фізкультури. Тоді ж написали й заяви в Динамо. Але там було не до нас - у команді якраз розгорівся конфлікт між тренерами та гравцями, які вимагали усунути Лобановського з Базилевичем від керівництва команди.
Отже, ані Лобановський, ані інші не мали бажання приймати якісь кадрові рішення. Ми з Юрою не змогли вступити до інституту, тому вирішили повернутися, щоб дограти сезон за Металіст. А ближче до завершення сезону, приблизно в листопаді, коли ситуація стабілізувалася [Базилевич залишив свою посаду, а Лобановський залишився], про нас знову згадали.
Повернулися до Києва, і нас одразу ж забрали в армію... А тоді так було - ми ж були призовного віку. Щоправда, служити довелося всього півтора місяця (у внутрішніх військах під Києвом). Після "школи молодого бійця" "дослужували" вже в команді - динамівці на той час уже повернулися з відпусток".
Саме в Металісті Балтача став грати в обороні: до цього він грав півзахисника, а ще раніше, в 13 років, ставав найкращим бомбардиром турніру "Шкіряний м'яч". У Динамо він перший сезон був гравцем молодіжної команди (і це не дивно: Металіст на момент дебюту Сергія був командою другої ліги), але вже був на олівці у тренерів. Про це свідчить включення до складу молодіжної збірної СРСР, де Балтача став чемпіоном світу-1977.
Перший матч Балтачі в Динамо став незабутнім моментом. Його дебют відбувся в самому серці головного дербі країни - проти московського Спартака. Наш герой з'явився на полі замість досвідченого Михайла Фоменка і вніс свій внесок у перемогу команди з рахунком 3:0!
Лобановський, варто визнати, володів неабиякою психологічною чутливістю. Якби він повідомив мені про мою участь у матчі за день до гри або ще раніше, я, напевно, відчув би тривогу, а, можливо, й "згорів" би. Проте про своє залучення до першої гри за Динамо я дізнався лише приблизно за годину до старту.
Перед оголошенням складу Васильович покликала мене до себе. Каже: "Сергію, ти виграв чемпіонат світу серед ровесників. Тепер будеш грати проти дорослих. Але ти чемпіон, значить ти - найкращий. Пам'ятай це! Нікого не бійся - ти маєш бути впевнений у собі! У тому матчі я, як говорили потім, зіграв добре".
Протягом одинадцяти років, які Балтача провів у Динамо, він став символом висококласного захисту в системі Валерія Лобановського. Гравець займав позицію ліберо, виконуючи роль останнього захисника перед воротарем. У складі київського клубу він здобув чотири титули чемпіона та чотири Кубки СРСР, а також відзначився перемогою в Кубку володарів Кубків у 1986 році.
Балтача був важливим гравцем у складі збірної СРСР, яку на той час очолював Валерій Лобановський. Протягом восьми років він отримував виклики до національної команди, встигнувши зіграти 45 матчів і приєднатися до "срібної" команди на чемпіонаті Європи 1988 року. Однак на самому турнірі наш герой вийшов на поле лише один раз, з'явившись на заміні у фінальному матчі. Відсутність Балтача у фіналі, що сталася через травму Безсонова та дискваліфікацію Кузнєцова, досі вважається однією з найбільших помилок в кар'єрі Лобановського.
Влітку 1988 року Спортивний комітет СРСР отримав запит від клубу Іпсвіч. Ця команда, яка всього лише сім років тому тріумфувала у Кубку УЄФА, а через рік посіла друге місце в чемпіонаті, на той момент перебувала у другому дивізіоні і потребувала досвідчених гравців для підсилення.
При цьому Балтача був не єдиним титулованим гравцем у команді: того ж літа 1988-го до клубу повернувся Джон Ворк, який, по-перше, застав ті самі успіхи, а по-друге, зовсім нещодавно виграв пару чемпіонств із Ліверпулем.
За час із Балтачею у складі "трактористи" посіли скромні 8-9 місця в лізі, яка скоро стане Чемпіоншипом - але внесок Сергія в це був невеликий. 19 матчів у першому сезоні, дев'ять у другому (і тільки три з них в основі!) - замало для ліги, де вже тоді грали по 46 матчів. Чому ж захиснику, який оборонявся проти Марадони, ван Бастена, Бонека, Румменіге, Платіні, не вийшло про себе заявити в другій англійській лізі?
Однією з причин є саме прізвисько Балтачі. У Іпсвічі його охрестили "No Problem", проте це не свідчило про його бездоганність, а швидше тому, що англійською мовою від нього можна було почути лише цю фразу. Сергій не володів іноземними мовами, але труднощі не обмежувалися лише цим аспектом.
Ось як Сергій згадує англійський етап:
В даний момент Іпсвіч демонструє приємний стиль гри, контролюючи м'яч до 70-80% часу, і в команді є багато іноземців. Коли я прийшов сюди, це була досить примітивна команда — грали просто: бий і біжи, як кажуть. Тоді головним тренером був шотландець Джон Данкан, і йому був зрозумілий футбол у стилі "переведи та стріляй". Він постійно нагадував мені: "Серьога, не пасуй, просто відправ м'яч у боротьбу". А я завжди відповідав: "У київському Динамо я грав у справжній футбол".
І ще:
Протягом приблизно двох тижнів я активно тренувався, і в своєму дебютному матчі Данкан розмістив мене, центрального захисника, на позиції правого хавбека. За перший тайм я лише одного разу доторкнувся до м'яча! У нашій команді, якщо ти граєш у півзахисті, ти вважаєшся диригентом гри. А в Англії м'яч від захисників, не затримуючись у середній зоні, відправлявся прямо до нападників. Я стояв на місці, і лише спостерігав, як м'яч проходить повз - у результаті моя шия втомилася більше, ніж ноги.
Так, зараз це навіть складно зрозуміти, але у вісімдесяті футболіст міг їхати в Англію з Динамо і стикатися з тим, що партнери і тренер слабенькі для нього, а не навпаки.
"Дванадцять років грав із футболістами вищого класу і думав, що такий рівень скрізь. В Англії зрозумів, що більших професіоналів, ніж у Динамо і збірній, уже не побачу".
Після свого переходу з Іпсвіча Балтача попросив знайти команду, яка використовує ліберо - і єдиним варіантом стала новачок шотландської еліти, клуб Сент-Джонстон. Саме там Сергій розкрив свій потенціал! Хоча його кар'єра у "святих" тривала всього три сезони, він був включений до символічної збірної за останні 20 років, а фанати називали його найвидатнішим захисником в історії клубу.
Сент-Джонстон не вигравав титулів, але для скромної команди самі сезони у вищій лізі та перфоманси на кшталт 5:0 з Абердіном, який нещодавно перемагав Реал і Баварію, були щастям.
Незважаючи на те, що йому виповнилося 35, Балтача не завершив свою кар'єру через вік. У команду Сент-Джонстон прийшов Джон Макклелланд, колишній футболіст збірної Північної Ірландії, який став граючим тренером. Балтача сумнівався у здатностях Макклелланда вести команду і вирішив піти. Зазначимо, що незабаром Джон дійсно був звільнений і більше ніколи не повертався до тренерства.
Тренерський шлях Сергія, якого можна вже сміливо іменувати Сергієм Павловичем, виявився недовгим, проте не менш захоплюючим.
Балтача вирішив залишити Шотландію, обравши Інвернесс як місце для своєї тренерської діяльності. Це місто має вражаючу історію: ще в VI столітті його відвідував святий Колумба, знаменитий проповідник християнства, а в творах Шекспіра згадувався замок Макбета. Крім того, Інвернесс був ареною багатьох значних битв у різних війнах. Проте, статус міста Інвернесс було надано лише в 2001 році.
Отже, не варто дивуватися, що всього через рік після приходу Балтача на пост головного тренера Інвернесс Каледоніан, він вирішив приєднатися до команди з більш амбіційними цілями. Основні причини такого рішення в 1994 році полягали в створенні четвертого дивізіону в Шотландії та покращенні логістичних умов. В результаті клуб Балтача об'єднався з Інвернесс Тісл, утворивши команду з незвичайною назвою Інвернесс Каледоніан Тісл.
У подібних ситуаціях зазвичай склад стає більш багатогранним і різноманітним, але в даному випадку все вийшло зовсім інакше. Знову передаємо слово нашому герою:
"На початку першого сезону, коли ми йшли на першому місці, дванадцять гравців (з вісімнадцяти!) дістали травми, і я повернувся на поле, додавши до складу хлопців з дубля.".
Просто уявіть: людина з медаллю Євро, переможець Кубку Кубків і безлічі чемпіонатів СРСР, виходила на поле в четвертому шотландському дивізіоні, і проти напіваматорів...
Чемпіонат, проте, команда з Інвернесса завершила на шостій позиції, і це стало кінцем кар'єри Балтачі в цьому клубі. Після цього він повернувся до Києва, де протягом кількох років обіймав посаду асистента Володимира Лозинського та Бернда Штанге в ЦСКА. У той час навряд чи хтось міг передбачити, що найзначніші випробування та досягнення для нашого героя ще попереду.
У 1998 році Балтача повернувся до Шотландії, де став асистентом у клубі Данді Юнайтед. Однак набагато значнішим було запрошення, яке Сергій Павлович отримав невдовзі після цього. Його запросила унікальна команда, подібних до якої, ймовірно, більше не зустріти в Англії.
Чарльтон Атлетик, не факт, що увійде навіть до десятки найкращих команд Лондона, але на піку це був унікальний авторський проєкт - і все завдяки одній людині. Алан Кербішлі працював там 15 років, йому прощали середні сезони з бовтанням у Чемпіоншипі або вильотом з АПЛ - а він відповідав на довіру результатами, про які вболівальники навіть не мріяли.
Балтача приєднався до клубу в 2001 році, коли команда готувалася до свого другого сезону в АПЛ, після того як зайняла 9-те місце. Згодом команда піднялася до сьомого місця, демонструючи чимало впевнених виступів у середині таблиці, незважаючи на статус однієї з найслабших за ресурсами команд у лізі.
Яким чином? Кербішлі будував справжню британську банду. Тут заявив про себе Скотт Паркер - зараз тренер Бернлі, який як гравець став у пригоді кращим зразкам Челсі і Тоттенгема. Тут за звання найкращого бомбардира ліги боровся Даррен Бент: його 18 голів за Чарльтон перевершили тільки Анрі з ван Ністелроєм.
Тут проявив себе Данні Мерфі, який раніше грав за Ліверпуль, тут заграв Люк Янг, котрий не зміг знайти своє місце в Тоттенгему, а також розкрився Пол Конческі. Без жодного націоналізму, у Чарльтоні чудово виступав південноафриканець Марк Фіш – напевно, Кербішлі надавав перевагу футболістам, для яких англійська була рідною мовою.
І для такої команди було критично важливим підживлення з академії: ті ж Паркер і Конческі були вихованцями Чарльтона. Балтача отримав запрошення на посаду тренера академії.
Цікаво, що в 2005 році Бент, який швидко став сенсацією АПЛ (забивши 18 голів у своєму дебютному сезоні), приєднався до клубу саме з Іпсвіча. Можливо, Балтачі підказали про його талант через давні знайомства? Проте, не будемо наділяти легенду зайвими заслугами – в нього вже є чимало справжніх нагород.
Наприклад, Джонджо Шелві, який почав своє навчання в академії Чарльтона в 2004 році, став одним із найяскравіших півзахисників Прем'єр-ліги протягом 2010-х. Ліверпуль підписав його в юному віці за 1,7 мільйона фунтів. Хлопець, що страждає на алопецію, володіє потужним ударом і чудовим чуттям до атак, зіграв більше трьохсот матчів в АПЛ, представляючи команди "червоних", Свонсі, Ньюкасл, Ноттінгем і Бернлі.
Або один із найяскравіших і найкреативніших форвардів сучасності Адемола Лукман. Коли Аталанта розтрощила непереможний, здавалося б, Баєр у фіналі Ліги Європи, хет-триком у фіналі відзначився саме він - і це єдиний хет-трик у фіналі єврокубка за останні 50 років.
Нещодавно Лукман підписав контракт з Атлетико, і вже встиг внести свій вклад у вражаючу перемогу "індіанців" над Барселоною з рахунком 4:0. Справжня зірка, що тут додати – за нього у 2017 році Евертон виклав Чарльтону 7,5 мільйона фунтів.
Ось що згадував наш герой про Адемолу:
"Лукман був дуже скромною і тихою людиною, здебільшого мовчав, ніколи не випинав себе і своє "Я" не показував. Конфліктів у нього ні з ким не було. Лукман - порядна, вихована і хороша людина. Але якщо хтось не віддавався у грі, Адік міг підійти до нього і сказати: "Послухай, не підводь нас".
У мене існувало певне правило: коли ми поверталися до роздягальні після першого тайму, кожен мав дивитися іншим у вічі. Якось я запізнився і почув, як Лукман запитує хлопців: "Отже, чи всі готові підняти погляди, як каже Сергій?" Він також проявляв велику повагу до робочого персоналу, зокрема кухарів. Завжди віталася з усіма, а жінок пропускав уперед.
Джо Гомез є найстарішим гравцем у складі Ліверпуля. Навіть Мохамед Салах та Вірджіл ван Дейк приєдналися до команди пізніше, ніж цей захисник, який ще грав під керівництвом Брендана Роджерса. Улітку 2015 року Джо перейшов до Ліверпуля за 3,5 мільйона фунтів, і, чесно кажучи, "червоні" могли б задуматися про те, щоб доплатити, відправивши до Лондона пару місячних зарплат Ісака.
Гомез ніколи не мав гарантованого місця у складі, проте за цей час він став найуніверсальнішим захисником команди, зігравши 260 матчів. Звісно, він також вніс свій внесок у здобуття всіх титулів за останні роки, використовуючи і ноги, і голову.
Карл Дженкінсон не зміг досягти такого ж рівня в "Арсеналі". Як вірний фанат "канонірів", він у дебютному товариському матчі після переходу став свідком несподіваного гола від Войцеха Щенсні, який пропустив м'яч, перекинутий з-за меж штрафного майданчика.
Після поразки 2:8 від Манчестер Юнайтед, серйозної травми та ще одного розгромного 0:6 від Челсі, кар'єра захисника, який у юнацькому футболі мав великий потенціал, почала йти на спад. Саме завдяки цьому Арсенал вирішив інвестувати мільйон в гравця з третього дивізіону. Наразі Карл виступає за Бромлі у четвертому дивізіоні.
Навіть єдиний матч Карла за збірну обернувся ляпасом: через якісь хвилини після виходу на заміну в товарняку зі шведами Ібрагімович поклав цей гол
Езрі Конса став одним із найважливіших гравців збірної Англії. Під керівництвом Тухеля він почав регулярно отримувати виклики до "трьох левів", а в складі Астон Вілли вже зіграв майже 300 матчів. Сильний та витривалий, Езрі останнім часом виконує обов'язки капітана "вілланів" — з ним команда демонструє кращі результати, ніж із Мінгзом на полі. У 2018 році Чарльтон продав Консу Брентфорду за 2,5 мільйони фунтів, але вже за рік Астон Вілла заплатила за нього в п'ять разів більше...
Дивовижно, але популярність Балтачі тісно переплітається з Чарльтоном, хоча в період з 2008 по 2012 рік він грав у набагато більш потужному клубі. Ось як він сам ділиться своєю історією, пов'язаною з Челсі:
"У моїй кар'єрі не було досвіду роботи в структурі Челсі. Протягом трьох років я обіймав посаду директора Beacon Academy, і представники клубу зв'язалися зі мною, коли Роман Абрамович був його власником. Він через своїх представників надіслав до мене уповноважену особу... Ми мали партнерські відносини, якщо так можна висловитися, між мною, Beacon Academy та Челсі."
У підсумку, Брума, ван Анхольт та Боріні не порівнюються з діамантами, які знайшов Сергій Павлович. Можливо, "сині" мали б більше успіху в академії, якби справді співпрацювали з Балтачею.
У 2024-му Балтача покинув і Чарльтон. На запитання, чому, відповідає просто: настав час щось змінювати. Десь тут треба зазначити, що в самому клубі такій людині ставало все тісніше. В АПЛ Чарльтон не грає з 2007-го, а на момент відходу Балтачі п'ятий рік проводив і за межами Чемпіоншипа. Тандем із Кербішлі був золотим: окремо і клуб полетів у прірву, і тренер не зміг себе реалізувати...
І хто б міг подумати, що прощання з Чарльтоном, у більш ніж пристойні 66 років, готує Балтачі новий виклик. Виклик імені одного з найвідоміших українців сучасності, одного з символів українського опору.
У березні 2025-го Валерій Залужний, який незадовго до цього став послом України у Великій Британії, написав у телеграм-каналі:
Познайомлю вас з українськими дітлахами, які, незважаючи на всі труднощі, невпинно прагнуть досягти своїх цілей. Це діти, які не лише захоплюються футболом, а й мріють стати професійними спортсменами. Я був свідком того, як сяють їхні очі, коли вони займаються улюбленою справою, що приносить їм радість. Вони щиро прагнуть мати місце, де зможуть навчитися та вдосконалити свої навички. Ми вже активно працюємо над цим.
Разом із ветераном Динамо Сергієм Балтачею, ініціатором проєкту Андріаном Силівестру та командою тренерів йдемо до створення Української футбольної академії в Лондоні. Хто знає, можливо, через роки хтось із цих дітей буде в збірній України".
Всі знають, що діти активно покидають Україну. Це викликає розуміння необхідності підтримувати з ними зв'язок. Для послів різних країн це завдання є одним з найважливіших, і "Залізний генерал" знайшов, на мою думку, ідеальну особистість для виявлення та розвитку українських талантів у Великій Британії. Як зазначав сам Балтача, який нині працює в академії, поки що відомій під назвою Inter London, він віддає весь свій час цій справі, навіть не роблячи винятків на свій день народження.
Коли Адемола Лукман і Езрі Конса стали чемпіонами світу серед юнаків, вони надіслали мені фото з привітаннями: "Серж, ми повторили твій подвиг, але через 40 років після тебе. Дякуємо за твою підтримку!" Багато молодих спортсменів у Прем'єр-лізі та за межами країни, але лише деякі усвідомлюють, як правильно виховувати підростаюче покоління. Головне, що в мене це виходить.
Чому Балтача виявився непотрібним Динамо? Здавалося б, він так відповідає "профілю": стільки років у Динамо, безліч перемог і титулів у статусі гравця. Балтача і в Англії не приховує, що його головним орієнтиром є Лобановський, і на пряме запитання про повернення зазначає, що розгляне пропозицію.
Я теж не маю відповіді на це запитання. Проте можу з упевненістю заявити: слава Богу, що ситуація склалася саме так. Замість традиційного "ветерана" на заслуженій відпустці, що займає місце на важливій посаді, ми всі отримали сучасного і затребуваного експерта, який не лише відповідає вимогам, а й перевищує найсміливіші сподівання.
Який шлях проходить містер "No problem", щоб навчитися знаходити спільну мову виключно з англомовними дітьми?
