Від Рівери до Шевченка: символічна команда Мілана в історії всіх епох.
16 грудня "Мілан" святкує своє 125-річчя. Велична історія цього червоно-чорного клубу охоплює не лише блискучі перемоги на європейській арені та вітчизняних змаганнях, але й важкі часи втрати місця в серії А, а також розвиток справжніх футбольних талантів, які стали зірками світового рівня.
Важливе ювілейне свято — це чудова можливість вшанувати найвидатніших "міланістів" усіх часів!
Шлях Крістіана Абб'яті до основи "Мілана" був вельми тернистим, рясно помережаним орендами й конкуренцією з іншими майстровитими кіперами. Однак, зрештою, в нього все склалося, й у підсумку він тричі заступав на пост №1 у "Мілані", тричі вигравав конкуренцію в інших голкіперів. Найяскравішим, як на мене, в нього був сезон-2010/2011, коли разом із командою він виборов скудетто й Суперкубок Італії (у Пекіні за більш як 66-тисячної авдиторії був обіграний "Інтер" - 2:1) і пропустив лише 24 голи в 42 матчах, себто 0,57 пересічно за гру. А якщо брати суто серію А, то того сезону уродженець містечка Абіатеграссо (розташоване в 25 км від Мілану) видав на-гора аж 19 сухих ігор! Феноменальні показники!
Симпатія до фашистської ідеології? Так, в одному з інтерв'ю Крістіан наговорив зайвого. Опісля, як годиться, заперечував: мовляв, не те мав на увазі. Осад у громадськості, звісно, лишився. Менше з тим, саме Абб'яті відадам перевагу над іншими кіперами "міланісті": на полі він був красномовнішим, ніж поза ним.
Діда, Себастьяно Россі? Безумовно, це видатні воротарі, але на фоні "россо-нері" вони провели значно менше часу, ніж Абб'яті. Россі, наприклад, мав один з сезонів, коли в Серії А зіграв 21 матч без пропущених голів. Однак у сезоні 1993/94 "Мілан" був настільки домінуючим, що з 16-го туру утримував лідерство, залишаючи "Стару Синьйору" на відстані 5-9 очок, а його захист був настільки надійним (про що ми поговоримо пізніше), що Себастьяно не мав великого навантаження. Діда, хоч і отримав прізвисько Крижана Людина, часто піддавався жорсткій критиці з боку журналістів за втрату концентрації, проблеми з виходами та гру ногами. Проте визнання в країні, відомій своїми видатними воротарями, безумовно, підвищує його статус.
Як зазначає Андреа Пірло у своїй автобіографії: "Поки в 'Мілані' є захисники, які грають так, як їм хочеться, вперед можна ставити кого завгодно. Одна особа нічим не відрізняється від іншої". Це своєрідний, але водночас елегантний комплімент до захисту "Мілана"! І ще один вислів від Пірло: "Якби я був президентом, я б ніколи не формував команду з атакуючих зірок і посередніх оборонців. Це лише маркетинг для фанатів".
Отже, на лівому фланзі оборони виступає справжня легенда, рекордсмен "Мілана" за найбільшою кількістю матчів, що перевищує 900 — Паоло Мальдіні. "Захисник!.. Він був видатним фізично і психологічно... Він навчив мене всьому", — зазначив Пірло, порівнюючи свої слова із точністю його штрафних ударів. Варто зазначити, що Мальдіні п’ять разів піднімав над головою найпрестижніший трофей Європи, представляючи "Мілан", і це сталося протягом трьох різних десятиліть: 1980-х, 1990-х і 2000-х! Його номер "3" більше не використовується в клубі і назавжди закріплений за Мальдіні. Проте, син Паоло матиме можливість носити цей номер, якщо вирішить грати за "Мілан", і батько вже дав на це свою згоду. Ще одна цікава деталь: італійський спортивний журналіст Енцо Катанья, автор книги "Андрій Шевченко. Диявол зі Сходу", підкреслює мужність Паоло як кращого захисника, який невтомно боровся з суперниками протягом всього матчу. Згадаймо й про голи Мальдіні, зокрема, про його блискавичний удар у фіналі Ліги чемпіонів, коли він став найстаршим автором голу в цій грі, яка запам'яталася не лише яскравими моментами, але й сумними наслідками для "россо-нері" у поєдинку зі "Ліверпулем". Подачу з кутового Паоло майстерно реалізував, точно пробивши правою ногою.
А №6 у "Мілані" навічно закріплений за Франко Барезі. 20 років цей ванклабмен цементував оборону "міланісті". В збірній зібрав колекцію з мундіальних медалей різної цінності: за 1-ше (щоправда, в 1982 р. не був гравцем основи), 2-ге (не реалізував той клятий пенальті в матчі з бразильцями в фіналі-1994!) й 3-тє (1990 р.) місце. А ще забив найбільшу кількість м'ячів у свої ворота в світовій футбольній історії: добрячу чортову дюжину! Та є і куди приємніше досягнення: Барезі є 2-м після Мальдіні за кількістю матчів за "Мілан".
Чи може існувати щось більш вражаюче за дует Барезі та Костакурти в обороні? Яке ще поєднання центральних захисників досягало такої ж ефективності? Це справді складне питання, чи не так? У своїй книзі "Шляхетна сила. Моє життя. Мій футбол" Шевченко згадує про Алессандро, кажучи: "Костакурта завжди був з ясним розумом". Але окрім цього, у Біллі є 5 перемог у Лізі чемпіонів, здобутих у трьох різних десятиліттях (і навіть у двох тисячоліттях!). Два з трьох голів, які забив Костакурта за "Мілан", справжні шедеври!
Праворуч у захисті знаходиться Мауро Тассотті — колишній член тренерського штабу збірної України. Хоча його голи були рідкістю, вони завжди відзначалися елегантністю. "Рома" особливо відчувала на собі його вплив. Чезаре Мальдіні сказав про Тассотті: "Мауро фактично жив у "Мілані"". Протягом 1980-х і майже всіх 1990-х Тассотті приносив користь "Мілану", виконуючи роль як правого захисника, так і центрдефа, і здобув три Кубки чемпіонів. Його технічні навички, витривалість, швидкість у прийнятті рішень та здатність точно подавати м'яч створювали небезпеку для суперників. До того ж, він мав безліч прізвиськ у "Мілані": його називали Професором за аналітичний ум, Борсуком через зовнішню схожість, а також Джалмою Сантосом, порівнюючи з легендарним бразильським правим захисником 1950-1960-х років.
У період на межі 1-го і 2-го десятиріч ХХІ століття Массімо Амброзіні обіймав посаду капітана "россо-нері". Його роль у команді була невід'ємною: опорник на своєму місці. Як надійний та трудолюбивий гравець, він вмів не лише руйнувати атаки суперників, але й створювати можливості для своїх партнерів. Амброзіні двічі піднімав над головою Кубок чемпіонів, а в сезоні 2008/09 забив 8 голів, хоча загалом той сезон не можна вважати успішним для "Мілана". Його голи завжди вражали своєю красою!
Відомий італійський тренер Чезаре Пранделлі колись зазначив: "Андреа Пірло — це винятковий талант, адже його обожнюють усі. Який би стадіон він не відвідав, він завжди відчуває себе вдома". Проте варто зазначити, що справжньою легендою Андреа став у червоно-чорній формі. Як говорив Дженнаро Гаттузо: "Коли я спостерігаю за тим, як Пірло веде м'яч, виникає питання: чи справді я футболіст?". І знову Пранделлі: "Андреа був створений для того, щоб ми могли мріяти". Дозвольте додати: і для того, щоб ці мрії стали реальністю. На полі Пірло здатен створити щось по-справжньому унікальне. Інший важливий аспект, який підкреслює сам Маестро (Пірло також називають "Професором" або "Архітектором"): "Я все ще трохи бразилець. Пірлінью. Коли я виконую пенальті, спочатку думаю португальською, а вже потім італійською".
Кларенс Зеєдорф став легендою "Мілана", адже провів у команді більше часу, ніж будь-який інший іноземний гравець. Він здобував титул переможця Ліги чемпіонів з трьома різними командами, що є вражаючим досягненням. Проте, якщо в "Аяксі" та "Реалі" він святкував цю перемогу лише один раз, то в "Мілані" це трапилося двічі. Мене особливо вразив його гол у півфіналі клубного чемпіонату світу 2007 року проти японського клубу "Урава Ред Даймондз". Матч був непростим для "россонері", але лише в середині другого тайму, після передачі Кака, Зеєдорф зміг вразити ворота суперника. Хоча цей м'яч не був найефектнішим, його значення було величезним, адже він наочно продемонстрував один з ключових талантів Кларенса - вміння бути в потрібному місці в потрібний час і відчувати хід гри.
Безумовно, у Дженнаро Гаттузо є чимало шанувальників. Його пристрасть до боротьби вражає! Проте, на мою думку, він не може зрівнятися за технічними здібностями з трьома іншими півзахисниками цієї команди. Щодо Роберто Донадоні, то він був універсальним гравцем, здатним закрити будь-яку позицію в центрі поля, хоч і частіше виступав на правому фланзі. В умовах, коли поруч грав Тассотті, який активно працював на цьому фланзі, існувала ймовірність, що їхні ролі могли б перетинатися, що не завжди було б на користь команді.
Чи може Деметріо Альбертіні стати альтернативою для Амброзіні? Можливо, але, на мій погляд, Амбро дещо більше володіє майстерністю в порівнянні з Деметріо.
Напад складається з трьох кращих бомбардирів "Мілана" в історії. Нам, українцям, дещо шкода, що Андрій Шевченко так і не зміг перевершити гольовий доробок Гуннара Нордаля. Проте його талант голеадора й так зурожаїв на родючому ґрунті серії А. Як там характеризував Шеву Енцо Катанья в згадуваній літературній праці: "Українець... заробив собі (статистика не дасть збрехати) славу найдосконалішої європейської гол-машини". Власне, й свій "Золотий м'яч", 20-річчя від пошанування яким ми відзначали зовсім нещодавно, Андрій здобув як гравець "Мілана". "Він, як ніхто інший, бачить ворота", - характеристика Андрія від ще однієї легенди "Мілана" Даніеле Массаро. Секрети успіху Шевченка в "Мілані" Жозе Альтафіні вбачає в тому, що українець "розібрався в підступних пастках італійського чемпіонату".
Нордаль грав ключову роль у знаменитому шведському атакувальному тріо Гре-Но-Лі. У середині 1950-х років він кілька сезонів був капітаном "Мілана". Його винахідливість в атаці та вміння обігравати захисників суперників зробили його справжньою зіркою: він п’ять разів ставав кращим бомбардиром Серії А. А його показник у 17 хет-триків у цій лізі дійсно вражає, чи не так?
"Лебідь з Утрехта" Марко ван Бастен? Його шлях у "дияволів" був вражаючим, але, на жаль, недовгим (схожі думки виникають і щодо Руда Гулліта та Франка Райкарда, незважаючи на їхній значний внесок в історію нідерландського футболу). Аналогічну ситуацію можна спостерігати з СуперПіппо. Жозе Альтафіні, Альдо Боффі, Златан Ібрагімович? Вони всі були видатними форвардами, але їхня роль не зовсім відповідала позиції Джанні Рівери, для якої вона була більш природною. Кака? Джанні віддав "Мілану" майже 20 років, в той час як бразилець лише на короткий термін. Ріверу можна похвалити за те, що він більше десятиліття був капітаном команди. Джанні, також знаний як "Золотий хлопчик" (який, до речі, має спільне прізвисько з Кака), зайняв 12-е місце в рейтингу найкращих футболістів XX століття за версією Міжнародної федерації футбольної історії та статистики. "Він не просто торкається м'яча; він його творить, як художник свої шедеври. Коли Рівера біжить, здається, що він елегантно парить над полем," - так охарактеризував його журналіст Джанні Моттана. Інший репортер, колишній нападник з юридичною освітою Аннібале Фроссі, після виграшу міланського скудетто в сезоні 1967/1968 зазначав про Ріверу, підкреслюючи його універсальні здібності: "Він вніс свій вирішальний внесок, використовуючи не лише свої природні атакувальні здібності, але й виконуючи завдання в півзахисті та захисті, які раніше були йому чужими". Два Кубки чемпіонів, два Кубки володарів кубків і Міжконтинентальний кубок — це чималий трофейний арсенал "Золотого хлопчика". Джанні також відомий тим, що є рекордсменом "Мілана" за кількістю асистів (більше 150 на його рахунку). Після завершення своєї футбольної кар'єри він вирішив спробувати себе у політиці.
"Це не мій "Мілан". Мій - це команда Мальдіні, Шевченка, Пірло та Кака. Тепер я вже не так активно стежу за цим клубом", - почув я від, здавалося б, давнього (ще з доШевченківської епохи) українського вболівальника "россо-нері", який, як виявилося, не надто відданий своїй команді. Це нагадує мені інші відчуття, на кшталт: "Моє "Динамо" - це команда Колотова, Блохіна, Безсонова та Бєланова". Чи не надто легко такі люди відмовляються від своїх футбольних симпатій минулого? Насправді, в їхніх серцях залишається любов, просто зовні вони демонструють емоції, переповнені критикою та гучними висловлюваннями. Який же тепер "Мілан"? На мій погляд, його основна риса - це шалена нестабільність. Команда в Серії А часто не виграє, займаючи досить скромне місце, далеко від зони Ліги чемпіонів. Але навряд чи амбіції цього клубу зводяться лише до Ліги конференцій чи Ліги Європи. У поточній Лізі чемпіонів "россо-нері" демонструють кращі результати, принаймні випереджають "Юве", не кажучи вже про "Болонью", і не сильно відстають від "Інтера". У будь-якому випадку, у них є всі шанси зустріти весну в статусі учасника Ліги чемпіонів. Щодо перебудови команди? Чи не затягнулася вона, і чи не потрібно продовжити пошуки тренера? Щодо кадрового потенціалу: у мене не виникало думок про залучення когось із сучасних міланських зірок до цієї знакової команди.
