"Конфлікт неодмінно завершиться нашою тріумфальною перемогою". Головний сержант Роман Осташ не повернувся з передової - Життєві історії | Експрес онлайн
Він наче поспішав жити. Мати називала його "смайликом", бо мав неймовірну усмішку й добрий характер.
Народився Роман Осташ у прикарпатському селі Воскресинці. У сім'ї було ще двоє братів. "Мої хлопчики один за одного горою стояли, навіть за іграшки не сперечалися. Золоті діти", -- розповідає Анна Осташ, мати воїна.
З раннього віку Роман захоплювався футболом, причому його інтерес не обмежувався лише іграми на місцевому стадіоні. Він також вивчав історію цього спорту та його символіку. Мати згадує, як син створив з пластиліну моделі кількох футбольних команд. Його увага до деталей була настільки високою, що фігурки виглядали як персонажі з мультфільмів, з точними копіями форми, написів і номерів. Троє маленьких Осташів дізнавалися від бабусі Ольги про події Другої світової війни, про голод і холод, про жахи знищених домівок, загибель дітей і відчай матерів, що втрачали розум від страху та горя. "Хто міг уявити, що на нас і наших дітей чекає ще одна, навіть страшніша війна, ніж та, про яку розповідала свекруха", — тихо промовляє пані Осташ.
...У школі Роман любив точні науки -- алгебру, геометрію, інформатику. Зрештою став студентом Новороздільського політехнічного фахового коледжу, вчився на програміста. А закінчивши його, працював комп'ютерником в одній з великих сільськогосподарських фірм, був депутатом сільської ради. У 2013 -- 2014 роках юнак відбув строкову службу, проявив себе як фаховий програміст, мав звання молодшого сержанта. Опісля заробляв на життя у Польщі.
"Я знайомий з Романом ще з малечі, він став мені ніби рідним братом," -- ділиться Назарій Лущ, близький друг та кум воїна. "Він був щирою та чесною людиною, в ньому було щось особливе, ніби внутрішнє світло. Завжди вмів вислухати і дати мудру пораду." Згодом Роман став хрещеним батьком його старшої доньки Софії, яка, за словами Назарія, досі зберігає всі подарунки від нього.
З моменту початку повномасштабного вторгнення прикарпатець одразу ж вирушив до військкомату. Після короткого навчання він приєднався до 65-ї окремої механізованої бригади, отримавши позивний "Хав'єр". Брав участь у бойових діях на Харківському та Луганському фронтах. Спочатку виконував обов'язки стрільця-санітара, а згодом піднявся до посади командира відділення. За свій героїзм отримав почесний нагрудний знак "Золотий хрест" від тодішнього головнокомандувача Валерія Залужного. Побратими згадували, що офіцери часто зверталися до "Хав'єра" за порадою — він залишався цілеспрямованим, виваженим і рішучим навіть у найскладніших ситуаціях. Наче передчуваючи лихо, солдат одного разу сказав матері, що, можливо, отримає орден, але, на жаль, посмертно. На жаль, так і сталося... "Мене охоплювало занепокоєння, та я молилася і підтримувала Ромчика", — зазначає зі сльозами на очах його мати.
На фронті Роман Осташ вів своєрідний військовий щоденник у соцмережі, знімав різні історії. Показував звичні будні бійців: як готує шаурму, п'є каву, як біля нього сплять котики -- пухнасті "солдати", які мужні та добрі його побратими. "Війна обов'язково закінчиться нашою перемогою", -- повсякчас підбадьорював воїн 25-тисячну аудиторію своїх підписників.
Життя хороброго бійця обірвалося 20 жовтня 2023 року біля села Невське, що на Луганщині. Коли Ромаш Осташ повертався з позиції, почався артобстріл, він дістав смертельне поранення в шию. В останню путь захисника провели в рідному селі. Посмертно його нагородили орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Сім'я ініціювала петицію з проханням присвоїти воїну звання Героя України.
