Який батько, такий і син: найвідоміші футбольні династії сьогодні
Хто ж з нас не був свідком того, як батько ледь не силоміць тягне сина у футбольну секцію. Мовляв, я не став футболістом, то хоч ти ним будеш. Втім - буває і по-іншому. Часто хорошими гравцями стають ті, чиї батьки цілком непогано реалізували себе у футболі. "Професійні династії" є не лише у медиків, вчителів та юристів.
Нащадки професійних футболістів обирають гру мільйонів з різних міркувань. Але це історія не так про мотивацію, як про результат. У цьому матеріалі презентовано декілька найвідоміших футбольних династій сучасності
Дієго, Джовані та Джуліано Сімеоне – яскравий приклад футбольної династії, що вражає своїми досягненнями. Першорядною фігурою в цій родині є Дієго "Ель Чоло" Сімеоне, чиє ім'я заслуговує на перше місце у цьому оповіданні. Він не лише був талановитим гравцем, але й досяг великих успіхів як тренер, а його діти також продемонстрували високий рівень майстерності на полі.
У своїй юності, у віці сімнадцяти років, Дієго вперше вийшов на поле у складі аргентинського клубу Велес Сарсфілд. Саме в той момент проявилися його якості, які згодом завоювали серця футбольних фанів: рішучість, стійкість, а також неперевершений характер і харизма.
У 1990 році Сімеоне переїхав до Європи, що стало вирішальним етапом у його футбольній кар'єрі. Він грав за такі клуби, як Піза, Севілья, Атлетико Мадрид, Інтер, Лаціо, а потім знову повернувся в Атлетико, де зумів знайти себе також у ролі тренера. Як тренер, Сімеоне зберіг багато рис, які характеризували його як гравця: він завжди активно залучений у гру, проявляє емоції, протестує проти рішень арбітрів. Однак тепер на ньому замість футбольної форми – темний костюм і така ж сорочка, що підкреслює його нову роль.
Символічно, що сини "Ель Чоло" успадкували від батька не лише пристрасть, а й відданість "грі мільйонів". Хоча у наймолодшого Джанлуки наразі більше запитів, ніж відповідей у футбольному світі, Джованні та Джуліано вже зарекомендували себе на європейській арені.
Найстарший син Джованні вже досяг досить зрілого віку для професійного футболіста: у липні йому виповниться тридцять років. Після виступів на батьківщині в Аргентині він пішов слідами батька і переїхав до Італії. Найвища точка його кар'єри припала на час виступів за Наполі, з яким "Ель Чоліто" став чемпіоном Серії А. У його активі також є кілька матчів за національну команду.
Джуліано на сім років молодший за свого старшого брата. У той час як брат обрав інший шлях, Джуліано вирішив розвиватися в Іспанії та обрав клуб Атлетико Мадрид. Він вже мав досвід гри в орендах, але зараз проходить "футбольну школу" під пильним оком свого батька, який також є його тренером.
Старший та молодший сини Дієго Сімеоне, на відміну від свого батька, виступають на позиції нападників. Хоча їх не можна назвати суперзабивними форвардами, вони все ж мають свої сильні сторони. Нащадки "Ель Чоло" успадкували від батька його рішучість та характер. Проте до рівня титулів, популярності та харизми Дієго їм ще варто попрацювати.
Ще одне футбольне сімейство з'явилося на горизонті, цього разу з Франції. Його очолює Ліліан Тюрам, універсальний захисник, який грав за такі клуби, як Монако, Парма, Ювентус і Барселона. Він особливо прославився під час виступів за "Стару сеньйору", "Барсу" та національну збірну, у складі якої провів вражаючі 142 матчі. Завершив свою професійну кар'єру в 2008 році.
Без сумніву, Тюрама-старший є одним з найкращих захисників свого покоління. Він здобував титули чемпіона Європи та світу, а також безліч нагород на клубному рівні. Нині він активно бореться з расизмом, пише книги та підтримує своїх синів, які займаються футболом, з трибун.
Ця історія схожа до кейсу Сімеоне. Сини захисника Ліліана Тюрама грають дещо вище за позиціями: Маркус - нападник, а Кефрен - центральний півзахисник. Обидва наразі "кують" своє футбольне щастя в італійській Серії А, де левову частину кар'єри провів і їхній батько.
27-річний Маркус, старший із братів, провів частину своєї кар'єри у Франції та Німеччині, а кілька років тому приєднався до міланського Інтера. Цей потужний, але водночас швидкий і технічний форвард став чудовим партнером для головної зірки "нерадзуррі" Лаутаро Мартінеса.
Маркус не лише забиває голи, а й віддає асисти, а також активно бере участь у захисті. Старший з братів Тюрамів, безумовно, заслуговує на звання талановитого нападника, який перебуває на піку свого потенціалу і все ще має можливості для розвитку. Досвід, який він здобув, підтверджує це: незважаючи на високу конкуренцію в складі збірної Франції, Маркус вже зіграв 30 матчів за національну команду.
Габаритами, фізичною силою та непоступливістю Кефрен Тюрам вдався у батька та старшого брата. 1.92 метри росту, хороші захисні скіли й, разом з цим, вміння працювати з м'ячем не залишилися непоміченими. Два роки тому Тюрама-молодшого, як і брата, запросив інший гранд італійського футболу - туринський Ювентус.
Навіть більш знаковим є те, що Ліліан Тюрам, який свого часу виступав за "Ювентус", підтримав вибір свого сина перейти до цього італійського клубу. 24-річний Кефрен сповнений рішучості досягти успіху, подібного до свого батька та старшого брата.
Сімейство Консейсанів у світі футболу не таке численне, як їхні попередники: батько Сержіу та його син Франсішку. Згідно з неофіційною сімейною ієрархією, розпочнемо з старшого з них, Сержіу, який зазвичай грав на позиції правого півзахисника. Після виступів у кількох маловідомих португальських клубах, Сержіу підписав контракт з Порту, де він зміг показати свої здібності та привернути увагу італійських команд.
Протягом шести років він виступав у Серії А. Хоча не був надто результативним, Консейнсан-старший відзначався швидкістю, вибуховістю та технічною майстерністю. Він встиг пограти за такі команди, як Лаціо, Інтер, Парма, а також за бельгійський Стандарт і грецький ПАОК. Крім того, у його кар'єрі було й короткочасне "пригода" в кувейтській Аль-Кадасії. За національну збірну Португалії він провів більше 50 матчів, дебютувавши в листопаді 1996 року в грі проти України.
Непогано розпочиналася і тренерська кар'єра Сержіу. Важливим етапом тут знову був рідний Порту. Втім, якщо на батьківщині й у французькому Нанті справи на тренерському містку йшли непогано, то в італійському Мілані Консейсан не пропрацював і року.
Франсішку зростав, як футболіст під пильним оком батька, адже левову частину кар'єри 23-річний вінгер провів у тому ж Порту, який тренував Консейсан-старший. Футбольні скіли сина дуже схожі на батька - стартова і дистанційна швидкість, хороша техніка, вміння обіграти один в один.
Консейсан-молодший минулого сезону провів час в оренді у туринському Ювентусі. Він навіть встиг зустрітися з батьком на футбольному полі, але вже в ролі суперників. Незважаючи на те, що Франсішку вдалося показати досить непогані результати в Італії, забиваючи голи та видаючи асисти, клуб, керований Ігорем Тудором, вирішив не продовжувати контракт з португальцем після закінчення терміну оренди.
Франсішку повертається до рідного Порту, і, безперечно, він має перспективне майбутнє. За свою кар’єру він вже встиг взяти участь у кількох матчах національної збірної. Варто зазначити, що навіть Кріштіану Роналду високо оцінив футбольні здібності молодшого Консейсана.
Батько і син Шмейхелі - чи не найвідоміша футбольна сім'я у Данії. Як і в історії з Консейсанами, тут також син обрав футбольний профіль батька: і Петер, і Каспер - воротарі.
Петера Шмейхеля без сумніву можна вважати легендою серед голкіперів. Він здобув 15 трофеїв з Манчестер Юнайтед та несподівано став чемпіоном Європи 1992 року з командою Данії. Двічі його визнали найкращим воротарем у світі, а тричі він отримував титул найкращого футболіста своєї країни.
Шмейхель-старший має польське походження, але як воротар він відзначався характерною для скандинавів витримкою, умів організовувати захист і запам'ятався вражаючими сейвами. Після завершення кар'єри він реалізував себе в ролі футбольного аналітика та коментатора, а також уважно стежить за виступами свого сина Каспера на позиції воротаря.
Нащадку довелося нелегко, адже уникнути постійних зіставлень з батьком виявилося справжнім викликом. Каспер спочатку намагався побудувати кар'єру як нападник, але згодом примирився з футбольною реальністю та своїми "голкіперськими" генами, врешті-решт ставши воротарем.
Розпочав свою футбольну кар'єру в академії Манчестер Сіті, де свій шлях завершував легендарний Шмейхель-старший. У команді "містян" молодий воротар не зміг проявити себе, часто переходячи в оренду, поки не потрапив до складу Лестера.
Команда Клаудіо Раньєрі із Каспером Шмейхелем у воротах створила сенсацію, вигравши АПЛ у сезоні 2015/16. Саме у Лестері, за який він виступав одинадцять років, був пік кар'єри данця. Ніца, Андерлехт і Селтік не є провальними етапами у кар'єрі Каспера, але все ж і не такі яскраві сторінки його футбольного життя.
Мабуть, Каспер так і не зміг перевершити свого батька в плані титулів. Проте йому вдалося перевищити його рекорд за кількістю матчів без пропущених голів у складі збірної. Найголовніше, що Шмейхель-старший безумовно може гордитися своїм сином.
Брати Тіаго та Рафінья Алькантара стали відомими серед футбольних фанатів. Проте лише досвідчені прихильники спорту пам’ятають, що їхній батько, Мазіньйо, також був видатним футболістом. У той час до збірної Бразилії потрапити було непросто, але він зумів зіграти 35 матчів за "Селесао". Мазіньйо здобув перемогу на Кубку Америки 1989 року, став чемпіоном світу у 1994 році та отримав срібну медаль на Олімпійських іграх 1988 року.
Ставав чемпіоном Бразилії, пограв за італійські Лечче та Фіорентину, іспанські Валенсію, Сельту та Ельче. Мазіньйо цінували за універсальність, адже він міг зіграти як в обороні, так і півзахисті. Пробував бразилець себе й у ролі тренера, втім суттєвих успіхів не досягнув.
Чим, окрім титулів може пишатися Мазіньйо, так це своїми синами - Тіагу та Рафіньєю. Не в останню чергу завдяки батькові його талановиті нащадки потрапили в академію Барселони. Там з юнаків виростили футболістів, яких згодом знатиме весь світ.
Щоправда, старший син Тіагу обере собі згодом громадянство Іспанії й гратиме за "Фурію Роху". Його часто порівнюватимуть з Хаві та Іньєстою за чудове бачення поля та плеймейкерські здібності.
Проте ключові успіхи півзахисника, безумовно, пов'язані з клубною кар'єрою — він здобув перемоги в Лізі чемпіонів, на клубному чемпіонаті світу, а також відзначився серією тріумфів у Ла Лізі та Бундеслізі. Саме в складі Барселони та Баварії Алькантара-старший зібрав вражаючу колекцію медалей і трофеїв.
У 2020 році Тіаго підписав контракт із Ліверпулем, однак постійні травми стали великою перешкодою для його кар'єри. Через чотири роки він зрештою ухвалив рішення про завершення професійної діяльності.
Однак на цьому футбольна історія його сім'ї не завершилася. Рафінья, який на два роки молодший за брата, також став хорошим гравцем. Цікаво, що на відміну від Тіагу, він захотів грати за свою історичну батьківщину - збірну Бразилії. Однак провів за основну збірну всього два поєдинки.
На клубному рівні бразильський півзахисник досяг значних успіхів, виступаючи за Барселону, де виграв Лігу чемпіонів, клубний чемпіонат світу та тричі став чемпіоном Ла Ліги. Після свого перебування в каталонському клубі він грав за Сельту, потім перейшов до ПСЖ, а зрештою вирушив на досвід до Катару.
Тіагу та Рафінья змагалися не лише на полі Ліги чемпіонів. Вони є унікальним прикладом братів, які обидва здобули перемогу в найвідомішому клубному турнірі Європи. Їхні трофеї та досягнення їхнього батька роблять цю родину однією з найбільш відзначених у світі футболу.
Футбольні фанати Ліги Кальчо, а також її наступниці Серії А, не змогли б пробачити нам, якби в цьому тексті не згадалася знаменита династія Мальдіні. Ця легендарна родина охоплює три покоління професіоналів: Чезаре Мальдіні, Паоло Мальдіні та Даніель Мальдіні. Всі троє мають тісний зв'язок із клубом Мілан.
Чезаре Мальдіні став прикладом відданості "россо-нері", який згодом перейняв його син Паоло. Центральний захисник, ліберо, за винятком двох оренд, всю кар'єру провів у Мілані, зігравши за клуб близько 350 матчів. Запам'ятався вболівальникам оборонцем, який передусім грає розумом, правильно обирає позицію.
Непогано Чезаре проявив себе і на тренерському містку: з рідним Міланом вигравав у 1973 році Кубок Кубків та Кубок Італії. Також очолював молодіжну і національну збірні Італії та Парагваю.
Син Чезаре - Паоло Мальдіні багато в чому зумів перевершити батька, хоча це було не так і просто. Його до цього часу вважають одним з найсильніших захисників в історії футболу. Однаково успішно грав у центрі захисту та на лівому фланзі. Всю кар'єру провів у складі Мілана, хоча такого оборонця мріяли мати у своєму складі чи не всі топ-клуби Європи.
647 поєдинків у Серії А та 902 офіційні матчі загалом в складі італійського клубу - вражаючий результат. Протягом цього часу він здобув перемогу в Серії А сім разів, а також виграв п'ять титулів Ліги чемпіонів УЄФА (1989, 1990, 1994, 2003, 2007), стільки ж Суперкубків УЄФА, два Міжконтинентальних кубки та Клубний чемпіонат світу.
Завершення кар'єри видатного Паоло Мальдіні стало справжнім емоційним моментом для багатьох фанатів Мілана, які не стримували сліз. Номер три, під яким він виступав, був урочисто знятий з обігу. Однак це не стало фіналом його зв'язку з рідним клубом: Паоло продовжив свою діяльність, працюючи технічним директором протягом наступних чотирьох років.
Саме в цей час перші кроки у дорослому футболі робив його син Даніеле. Звісно ж, у рідному для сімейства Мальдіні Мілані. Щоправда, чи то тиск успіхів діда та батька дався взнаки, чи то зіграли роль більш футбольні чинники, але Даніеле пішов шукати щастя в орендах і, зрештою, досить непогано заграв у Монці.
Наразі Даніеле Мальдіні грає за Аталанту і демонструє вражаючі результати. У минулому сезоні, під керівництвом тодішнього тренера Гасперіні, він провів тридцять матчів, забивши шість голів і зробивши один асист. У жовтні минулого року він також отримав шанс дебютувати за національну збірну. Хоча до досягнень свого діда та батька йому ще далеко, 23-річний Мальдіні впевнено рухається у правильному напрямку.
