Артем Гусол - розмова з обдарованим півзахисником Колоса - Футбол 24

"Тужили за рідними, за своєю країною."

У 16-річному віці ти через війну опинився в Італії. Як саме відбувався цей переїзд і які враження залишилися від зустрічі там?

Внаслідок війни ми з родиною опинилися у Вінниці, де жили у знайомих. Одного дня мені зателефонував адміністратор команди Колос U-19 і повідомив, що з’явилася можливість виїзду за кордон – до Італії. Нас була невелика група, близько десяти осіб. Дехто вирушив до Іспанії, інші – до Німеччини. Нам запропонували саме Італію, і ми вирішили прийняти цю пропозицію.

Нас там зустрічали італійські сім'ї. Кожен із нас був закріплений за окремою родиною, ми жили разом. Я, можна сказати, потрапив до головного організатора, який узагалі започаткував усю цю історію. Це була прекрасна родина, яка повністю мене всім забезпечувала.

Мав можливість тренуватися у ASD Cerealdocks Camisano разом із хлопцями з Колоса. Як змінилися твої враження від футбольного життя та тренувань в Італії?

- Зрештою всі, хто виїхав до Італії, опинилися в одній академії. Нам давали можливість тренуватися, грати, ми отримували ігрову практику. Я навіть одного разу тренувався з першою командою. Це було круто! Потім зателефонували з Колоса. Олександр Поздєєв, який на той момент був головним тренером U-19, запитав, чи плануємо ми повертатися. Ми, в принципі, розуміли, що це не буде якась тривала історія. Тому вся команда вирішила повертатися. Через 5-6 місяців ми вже всі були з ним у U-19.

Розкажи, чим італійський футбол відрізняється від того, до якого ти звик в Україні, особливо в аспектах тренувального процесу та ставлення до молодих гравців. Яка там взагалі атмосфера довіри до юних талантів?

- Чесно скажу, на рівні U-19 італійський футбол не дуже сильно відрізняється від українського. Багато боротьби, багато потрібно бігати за спину атакувальним гравцям, багато простору, щоб обігрувати. Я один раз тренувався з основною командою - можливо, на тому рівні щось і відрізняється.

Отже, коли ти знову опинився в Колосі, у тебе не виникло відчуття, що твій досвід в Італії зробив тебе сильнішим або більш підготовленим у порівнянні з тими, з ким ти раніше змагався?

Ні, можу стверджувати, що це не так. Адже команда Колос U-19, напевно, має навіть трохи вищий рівень, ніж та, в якій я виступав в Італії.

Чи справді всі одностайно вирішили повернутися? Хіба не було можливостей залишитися, спробувати свої сили в Європі та все ж знайти там своє місце в кар'єрі?

- Напевно, ні. Всі сумували за батьками, за Батьківщиною. Ми розуміли, що тут самі, і не хотілося надовго залишатися. Тим більше це був юний вік. Так, у нас кожен мав класну прийомну родину, ми всі здружилися, була підтримка, це був класний досвід і важливий період у житті. Але нам варто було повертатися, адже на нас розраховував клуб. Ми мали там грати, були потрібні тренеру.

- Після повернення в Україну ви не втратили зв'язок із тією родиною, яка прийняла тебе в Італії?

Так, ми часто спілкуємося. Вони вже двічі відвідували Україну, ми зустрічалися, постійно телефонуємо один одному і переписуємося. Ми обов'язково підтримуємо зв'язок, адже, чесно кажучи, я часто хочу до них приїхати і провести час разом, але через футбол це поки що не вдається. Вірю, що з часом ми знову зустрінемося, але вже у них вдома, а не тут.

Чи приїжджали вони в Україну виключно для зустрічі з вами, чи у них тут були інші справи?

- У них тут теж є родичі. Насправді в цій родині виходить так, що Франческо - голова родини з Італії, а його дружина Олена - українка.

"Костишин має рацію - мені треба набиратися характеру"

Ти швидко перейшов від навчання в академії до гри за основну команду. Що стало для тебе тим першим серйозним випробуванням у професійному футболі?

Очевидно, що психологічно цей перехід є найбільш складним. У професійному футболі постійно відчувається тиск з боку фанатів, тренера та товаришів по команді. Необхідно здобути їхню довіру. Це явище властиве для будь-якої команди.

Я багато працював над собою, і в академії в мене був досить успішний етап. Пізніше мене запросили до команди U-19. Хоча я там не затримався надовго, незабаром отримав запрошення зіграти матч з основним складом. Таким чином, у 16 років я вже мав можливість тренуватися з першою командою і розвиватися поряд із цими хлопцями.

Цей досвід був надзвичайно цінним. Досить довго я відчував тиск, який змушував мене боротися з відчуттям відповідальності. Не можу стверджувати, що відразу ж зумів показати себе на належному рівні в основній команді.

З моменту приходу Олександра Поздєєва, головного тренера U-19, до першої команди, відбулося безліч змін. Я провів з ним приблизно чотири-п'ять років, під його керівництвом я отримав багато цінних знань і навичок. Він став для мене справжнім наставником, і його участь у моєму розвитку відіграла важливу роль.

- Хто зі старших або основних гравців найбільше тебе підтримував, допомагав адаптуватися в першій команді?

Я намагався підтримувати зв'язок з усіма, хоча з деякими це виходило краще, ніж з іншими. Переважно я спілкувався з молодими гравцями, які вже входили до складу основної команди, з хлопцями приблизно мого віку, такими як Денисенко та Шершень. Вони постійно потрапляли до складу першої команди, і саме з ними я проводив найбільше часу, адже ми знайомі ще з дитинства. Ми разом виступали за академію Арсенала Київ.

- Твій дебют за першу команду, до речі, припав на матч проти Шахтаря, коли тобі було 17 років. Ви тоді програли 1:3. Що найбільше запам'яталося з тих кількох хвилин? Перший матч - і одразу проти гранда українського футболу.

Я добре пам'ятаю, як перед матчем основної команди я показав непогану гру за U-19. Після цього мені подзвонив спортивний директор Лисицький і повідомив, що я приєднаюся до першої команди на передматчевий заїзд. Це, безумовно, приносило мені велику радість, адже мова йшла про першу команду. Навіть просто бути на лаві запасних серед основних гравців дарувало неймовірні емоції.

Пам'ятаю, що наступного дня, коли я вже був із першою командою, до мене підійшов головний тренер і сказав зайти до нього в кабінет. Ми поговорили про дебют, про те, чи готовий я до цього кроку. Звичайно, я відповів, що так, адже це моя мрія з дитинства. Розумів, що все залежатиме від рахунку і від того, як наша команда буде грати.

Так вийшло, що рахунок був не дуже великим, і я мав десь п'ять-сім хвилин зіграти. Був у мене великий мандраж, я дуже переживав. Все ж таки грати проти гранда у 17 років - це не так уже й легко.

Коли в мене був момент один на один проти Трубіна, то я вважаю, що робив усе правильно. Я бачив простір у кутку, правильно пробив, але Трубін - класний воротар, і він витягнув.

Хоча мені не вдалося відзначитися голом, я все ж отримав позитивні емоції, адже зміг внести активність в атакуючі дії і мав можливість у грі проти такої серйозної команди. Це досягнення варте гордості, але потрібно навчитися реалізовувати свої шанси.

Як тренер сприйняв твій перший виступ? Було більше зауважень чи, навпаки, похвал?

Досвід вийшов неоднозначним. Я здійснив свій дебют, він пройшов доволі вдало, у мене були кілька моментів, що є важливими за ці п’ять хвилин. Однак, якби вдалося реалізувати нагоду і забити, результат був би значно кращим. Тому можна стверджувати, що більшою мірою я отримав критику.

- Чув або, можливо, читав, що Руслан Костишин публічно назвав тебе "діамантиком" Колоса?

Так, але я вважаю, що мені ще є над чим працювати. Атакуючий футболіст, в першу чергу, повинен реалізовувати моменти та асистувати іншим гравцям.

В тому сезоні у мене було чимало можливостей для гри. Руслан Володимирович надавав мені багато часу на полі та свободу дій, але я не зміг скористатися всіма шансами, які випали. Це стосується матчів проти Епіцентра і Зорі.

Це неприємно, коли протягом сезону у тебе не вистачає результативних дій. Я сподіваюся, що зможу покращити цей аспект своєї гри і своїми досягненнями сприяти успіху Колоса, зокрема, здобуттю перемог у матчах.

Костишин зазначив, що тобі варто стати більш зрілим гравцем і розвивати свій характер. Як ти сприймаєш ці слова? Чи йдеться тут більше про здатність приймати рішення, впевненість у собі або щось інше? І як ти взагалі реагуєш, коли тренер піднімає такі питання на публіці, а не в особистій бесіді?

Він абсолютно правий. Мені слід зміцнити свій характер. А характер полягає в упевненості у своїх рішеннях, у бажанні активно брати участь у грі, а не просто проявляти агресію в певних ситуаціях. Я повинен відчути цей імпульс вже на початку матчу: атакувати, відбирати м'яч, бути всюди на полі, не боятися входити в боротьбу та обігрувати суперників. Ось про що йдеться в його словах.

Як я кажу, я - молодий гравець, і за той час, який проводжу в основній команді, я все ще не зміг заграти на сто відсотків. Треба знайти впевненість, додати агресії, загострення.

"Колос має всі підстави потрапити до топ-5."

Останні роки "Колос" впевнено утримує позиції в верхній частині турнірної таблиці, проте поки що не вдається зробити рішучий крок уперед. У минулому сезоні команда зайняла шосте місце. Як це сприймається зсередини? На твою думку, чого не вистачає, щоб нарешті потрапити до єврокубків і боротися за медалі?

Можливо, десь нам не пощастило, а можливо, десь не вистачило майстерності. Прикладом може слугувати матч проти Зорі. Тоді, у тому сезоні, наша команда демонструвала відмінну гру, але в останні миті зустрічі пропустили гол.

Ми стикаємося з проблемою, коли не завершуємо епізоди та матчі до кінця, втрачаючи концентрацію. У цьому сезоні нам вдавалося перемагати сильних суперників, проте ми втрачали очки в поєдинках зі слабшими командами.

На мою думку, Колос має всі підстави потрапити до топ-п'яти та змагатися за медалі та місця в єврокубках. Я вірю, що незабаром настане момент, коли ми зможемо виступити на великій сцені.

- Загалом у вас досить амбітний президент. Яку ціль він ставить перед командою: просто закріпитися в першій п'ятірці, чи все ж боротися за медалі та найвищі місця?

- У нас ціль - боротися за найвищі місця. Так, у нас президент амбітний, він робить усе, що може, задля клубу, вкладає все, що тільки може. Постійно на зв'язку, приїжджає, підтримує. Навіть коли команда перебуває у стресовій ситуації, він завжди знайде правильні слова.

"За створення атмосфери у нас відповідають Гусєв та Синчук."

Які емоції охопили тебе, коли вперше отримав запрошення до молодіжної збірної України? Це ж зовсім інший рівень відповідальності — змагатися з найсильнішими гравцями своїх однолітків з інших країн.

Коли я вперше потрапив до складу збірної U-21, мої емоції були змішаними — здивування і радість переповнювали мене. Я усвідомлював, хто є моїми партнерами по команді. Якщо подивитися на наш склад, можна побачити безліч гравців, які вже мають значний досвід виступів на такому рівні. Всі вони грають або в українській Прем'єр-лізі, або за кордоном. Тож я цілком усвідомлював, що це серйозний виклик.

Я прагну потрапити до національної збірної. Це важливий етап у моєму житті, і я розумію, що вже сьогодні мушу докладати максимум зусиль - як у клубі, так і в молодіжних командах.

Коли ти представляєш збірну України, важливо демонструвати високий рівень гри, не допускати проблем із настроєм чи впевненістю. Це стає неприпустимим. Важливо виявляти свою майстерність.

- У збірній, напевно, доводиться швидше адаптуватися до футболу тренера? У клубі ви щодня тренуєтеся разом, напрацьовуєте взаємодію, а у збірній на це значно менше часу - потрібно практично одразу давати результат.

Безумовно, кожен тренер має своє унікальне бачення та тактичні підходи. Завжди є можливість внести зміни. Я здебільшого виступаю як фланговий гравець, тому грати в центрі було для мене складно. Проте це був корисний досвід, адже не завжди є можливість грати на своїй улюбленій позиції.

Тобі потрібно бути присутнім у різних аспектах, бути універсальним. Тому збірна надала мені цінний досвід роботи на різних позиціях: вміти знаходити простір та підстраховувати партнерів. Це також має велике значення для мого особистісного зростання.

Твоя теперішня мета — забити гол у офіційному матчі за національну команду, а не лише в товариській грі, як це сталося у зустрічі з США.

- Так, це був дуже емоційний гол, бо майже рік я не міг забити. Тому радів, що зміг відзначитися, хоч і в товариському матчі. Насправді не так важливо, який статус має гра, адже я забив за збірну.

На тебе звертають багато уваги, є тиск, за тобою стежать скаути, представники національної команди. Тому треба скрізь якісно себе демонструвати, щоб рухатися далі й мати хороші пропозиції.

- Хто, до речі, є основними лідерами у вашій роздягальні?

Ілля Крупський, Олег Федор та Іван Варфоломєєв - керівники команди.

Хто ж несе відповідальність за настрій у роздягальні?

За створення атмосфери у нас відповідають Олексій Гусєв та Геннадій Синчук. Наша команда справді є дружньою, кожен може висловити свою думку або зробити жарт. Загалом, у нас панує позитивна атмосфера.

За останні кілька років збірна України U-21 значно підвищила свої досягнення: півфінал Євро-2023, вперше в історії кваліфікація на Олімпійські ігри-2024, а також другий підряд вихід на Євро-2025. Як ти вважаєш, які нинішні можливості цієї команди? Як далеко вони здатні просунутися?

Я вважаю, що з кожним новим турніром ми маємо прагнути досягати нових висот. Україна дійсно заслуговує на участь у змаганнях найвищого рівня. У нас є талановиті, цілеспрямовані та надзвичайно старанні гравці.

Який із матчів за національну збірну залишив у тебе найбільше вражень?

Мабуть, найяскравішим моментом був поєдинок команди U-19, коли ми змагалися з Нідерландами на турнірі в Марбельї.

А як щодо твого першого гола в матчі з командою США?

- Так, це було класно, але коли я грав за збірну U-19 проти Нідерландів, то багато отримував м'яч, мав багато простору, вийшла непогана гра. Для мене це важливіше, ніж просто забити гол.

"Представник? Я на сто відсотків впевнений у клубі."

В останній час твоя особа привертає увагу не лише як перспективного гравця для європейських клубів, а й конкретно згадуються команди, такі як Славія та Вікторія Пльзень, а також були натяки на інтерес з боку Німеччини. Якщо відійти від медійного галасу і зосередитися на фактах, чи отримував ти якісь конкретні пропозиції?

Якщо чесно, я не зовсім зрозумів суть того, що читав у новинах. У клубі мені пояснили, що деталей не було. Це не справило на мене жодного враження. Я є гравцем Колоса, виступаю за цю команду, і мені тут все дуже подобається.

Знову ж таки, саме з цієї причини я не звертав уваги на ці чутки, не розмірковував про них і не вдавався в деталі. Я є гравцем Колоса і повністю зосереджений на своїй команді.

Коли влітку навколо тебе стільки спекуляцій, а в підсумку ти залишаєшся в Колосі, чи не відчуваєш ти внутрішнього розчарування? Адже футболісту в такому віці має бути приємно, що за нього готові викладати великі суми.

Я зовсім не відчуваю розчарування. Вірю, що Колос здатен виступати на високому рівні, і у мене немає жодних сумнівів щодо цього. Я зростав у Колосі з самого дитинства.

Вважаю, що перед тим, як їхати за кордон, треба добре себе проявити в Україні: забити багато голів, віддати багато результативних передач. Тоді вже можна рухатися далі.

Цікаво, але здається, що після появи чуток про зацікавленість європейських клубів у твоїх послугах, твій ігровий час раптом зменшився. Чи це просто випадковість, чи ти сам помічаєш якісь зміни в цій ситуації?

- Просто так співпало. Тренер поки бачить сильнішим іншого гравця. Є конкуренція, плюс я мав пошкодження, і через це грали інші. Але тренеру видніше, хто має грати.

У нашій команді немає ситуації, коли один гравець постійно залишається в складі. Тренер формує команду в залежності від кожного суперника, враховуючи індивідуальні сильні сторони кожного футболіста. Важливо мати ротацію. Футбол - це не лише 11 осіб, які грають в кожному матчі без змін. До того ж, існує ризик травм, який також потрібно враховувати.

Як далеко ти вже відновився після травми?

Поки що не зовсім, але я докладу всіх зусиль, щоб це змінити.

Я правильно розумію, що на даний момент твої інтереси відстоює сам клуб і його адміністрація, оскільки ти не співпрацюєш з агентом?

Абсолютно, я маю повну довіру до клубу.

- Це твоє свідоме рішення? Чому на цьому етапі кар'єри ти вирішив не мати представника у вигляді агента? Адже для футболіста це досить нетипова практика.

Хоча це не зовсім типово, я завжди підтримував позитивні стосунки з керівництвом Колоса, тренерами та президентом клубу. Тут мені надають можливість грати, ставлення до мене доброзичливе, і я відчуваю, що можу розвиватися, тому покладаюся лише на них.

- Чи можеш спростувати інформацію, що нібито в Колосі молодим футболістам навіть не дозволяють мати агента? Справді існує така внутрішня політика, чи ти в будь-який момент можеш підписати угоду з агентом і почати з ним працювати?

Не чув про це раніше, дізнаюся вперше від вас. У нас є представники як серед молодих футболістів, так і серед досвідченіших. Так, я зможу цим зайнятися.

У твоїй молодій кар'єрі двічі відзначався Арсенал – спершу ти виступав за Арсенал Київ, а потім за ФА Арсенал. Чи не здається тобі, що це може бути знаком? Можливо, це не просто випадковість? Можливо, в майбутньому ти ще зустрінешся з третім Арсеналом на своєму шляху?

- Сподіваюся, що колись з'явиться лондонський Арсенал. Це було б супер, адже моя мрія - грати за топ-команду. Але я завжди кажу, що спочатку, щоб поїхати грати за топ-клуб, треба добре себе проявити хоча б в Україні, а далі - десь у європейській команді середнього рівня.

Ти здатний діяти на позиціях правого, лівого нападника та в центрі атакувальної лінії. Чи не здається тобі, що твоя багатофункціональність може стати для тебе певною перепоною? Тренер, безумовно, цінує такого гравця, але для значного трансферу часто важливо чітко визначити, яку саме роль ти відіграєш на полі.

Футболісту важливо мати навички гри на різних позиціях. Особисто я надаю перевагу ролі вінгера. Мені подобається грати зліва, проте в останні часи я частіше виходжу праворуч. Насправді, в цьому немає нічого дивного - важливо постійно вдосконалюватися та бути універсальним гравцем.

З юних років я виступав на позиції центрального нападника, оскільки володію відмінною швидкістю і завжди міг випереджати своїх суперників. Проте тепер усвідомлюю, що в професійному футболі роль нападника полягає не лише в швидких пробіжках. Він також повинен вміти контролювати м'яч, а це, на жаль, не є моєю сильною стороною.

Моя сильна чеснота - обіграш, швидкість, удари. Мабуть, мені все ж краще грати вінгера.

Що б ти хотів удосконалити у своїй грі в найближчий час?

Незабаром я хотів би суттєво вдосконалити свою гру, зокрема, зосередитися на реалізації моментів та удачі.

"З ранніх років я підтримував Мілан, тому моє бажання – відвідати це місто."

Після перебування в Італії, виступів за Колос та дебюту в основному складі, чи є в даний момент чемпіонат чи певний клуб, в якому ти справді прагнеш грати?

У мене є брат, який прекрасно розбирається у футболі і з юних років є прихильником Мілана. Я також завжди бажав грати саме за цю команду. Італійський футбол мені дуже до вподоби, тому я був би надзвичайно щасливий, якби мав можливість опинитися в Мілані.

Наразі багато людей обговорюють Барселону, Реал Мадрид та інші великі клуби. Це, безумовно, цікаво і, можливо, навіть набагато вражаюче. Проте з дитинства я підтримую Мілан, тому моє серце належить саме цій команді.

Чи твій брат займається футболом на професійному рівні, чи, можливо, він просто має велике захоплення цим спортом?

Просто проявляє цікавість. Спостерігає за моїми іграми, ми разом їх аналізуємо та обговорюємо. Він має глибокі знання про футбол, тому мені приємно спілкуватися з ним на цю тему. Хотілося б, щоб наша спільна мрія здійснилася – відвідати Мілан.

Хто є твоїм футбольним кумиром? Чи є у тебе гравець, за яким ти уважно спостерігаєш і в якого намагаєшся перейняти деякі елементи гри?

- У мене кумири часто змінювалися, але, напевно, з самого дитинства це був Роналдінью. Він завжди був і залишався для мене кумиром.

Мені дуже імпонує його відчуття гри у футбол, його спокій на полі та вміння створювати шоу, коли він обводить захисників — це справді вражає. Я також захоплююся Ліонелем Мессі та Кріштіану Роналду. Кожен із них має свій унікальний стиль і підхід до футболу. Наприклад, Роналду відзначається невтомною працею, тоді як Мессі вражає своїм природним талантом, особливо в дриблінгу та контролі м'яча.

Який варіант виглядає для тебе більш перспективним у кар'єрі: відправитися до Європи, навіть якщо там доведеться змагатися за місце в основному складі, чи залишитися ще на один сезон у Колосі та стати ключовою фігурою команди?

Перш за все, я прагну стати важливою частиною команди "Колос" в Україні. Маю надію, що зможу забивати м'ячі, робити асисти та покращувати свої показники. А тоді вже можна буде планувати наступні кроки в Європі.

Є логіка відправитися до Європи, коли ти знаходишся у своїй найкращій формі. Проте спочатку необхідно проявити себе в Україні.

Яким чином ти розумієш, що значить перебувати у своїй найвищій або найоптимальнішій формі?

Це стосується ефективності та статистичних показників. Коли ти відчуваєш впевненість на полі, здатність забезпечувати якісний виступ, і коли майже все вдається або й усе виходить. Ти обігруєш суперників, робиш результативні передачі та реалізуєш свої моменти. Коли усвідомлюєш, що ти є важливим гравцем, який має значний вплив на хід гри.