Кіра Макогоненко - розмова з чемпіонкою про її шлях до успіху, мрії та вплив Усика.

Ексклюзивне інтерв'ю "Футбол 24+" з дивовижною Кірою Макогоненко - українською чемпіонкою світу з боксу серед юніорів U-19.

Коли Кіру Макогоненко підняли на підіумі у фіналі чемпіонату світу U-19, у її свідомості промайнули всі етапи, які вона пройшла разом із батьком. Роки наполегливих тренувань, численні поразки, миті сумнівів і сотні змагань привели до того моменту, коли гімн України лунав для представників 70 країн. Тепер на грудях Кіри сяє золото світового первенства, а в її думках уже зріють нові амбіції, серед яких найзаповітніша — стати олімпійською чемпіонкою.

Кіра віднайшла хвилинку для бесіди з журналісткою Футбол 24+ Анастасією Прокопчук. Вони обговорили шлях до світового успіху, переживання після фінального сигналу, неоднозначне суддівство, особливий зв'язок із батьком та знайомство з Олександром Усиком. Також поринули в інші аспекти життя, що виходять за межі боксерського рингу — говорили про футбольне Полісся, мрії про акторську кар'єру та життя поза спортивною ареною.

Кіра була щирою, відкритою і багато говорила про те, що для неї справді важливо: родину, віру, Україну та доброту, яку називає своєю суперсилою.

Існували миті, коли в голові виникала думка: "Чи справді я зможу досягти успіху в цьому виді спорту?"

Кіро, привіт! По-перше, ще раз щиро вітаю тебе з титулом чемпіонки світу! Вже минув тиждень з моменту завершення змагань. Які твої відчуття зараз? Чи вдалося тобі усвідомити велич цього досягнення?

Щиро дякую за теплі слова, мені це дуже приємно. Якщо чесно, поки що я не відчула всього масштабу події. Це нагадувало мені спаринг на тренуваннях, яких я пройшла понад тисячу в ході підготовки. Звичайно, зараз є відчуття, що я виграла змагання і стала чемпіонкою світу, але поки що я не повністю усвідомлюю це. Мені здається, що це усвідомлення прийде з часом, і за цей тиждень я починаю поступово усвідомлювати величину цього досягнення.

Ти здобула золото, пройшовши шлях через боксерські школи Польщі, Венесуели, Італії та Китаю. Чи виявила якісь суттєві відмінності в підходах до боксу в цих країнах?

Отже, я провела чотири поєдинки, і кожен з них був унікальним та вимагав особливих зусиль. Можу зазначити, що мої суперниці суттєво різняться між собою не лише за технічними навичками, але й за стилем боксування, зовнішнім виглядом та фізичними характеристиками.

Я боксувала у фіналі з китаянкою, у якої надзвичайно довгі руки і високе зростання. Було непросто з нею працювати, але я змогла знайти свій підхід. Італійка виявилася дуже швидкою і спритною, з чудовою реакцією, але і з нею я знайшла спільну мову. Венесуелка була досить потужною, підіймаючись вперед — справжня бойова дівчина. Вона наразі вирушила на юнацькі Олімпійські ігри, тому її можна вважати серйозним суперником. А представниця Польщі двічі вигравала чемпіонат Європи, тому вона теж є дуже сильним та досвідченим опонентом.

Але можу сказати, що мені було дуже приємно спостерігати за ними після наших боїв, коли вони потім поїхали на інші змагання. І, знаєте, я вдячна за те, що провела з ними ці бої. Вдячна кожній своїй опонентці.

Яка з твоїх суперниць стала для тебе найбільшою викликом і з яких причин?

У півфіналі мене чекала непроста зустріч, адже я виступала без підтримки батька, який не міг бути в моєму куті. Крім того, моя суперниця з Китаю володіла значним досвідом, була чемпіонкою Азії і призеркою світових змагань. Тому я не можу виділити когось одного як особливо складного суперника. Всі поєдинки були захоплюючими, і я отримувала задоволення від можливості боксувати з ними, шукаючи шляхи до перемоги.

Ти вже згадувала, що в півфіналі тобі довелося виступати без підтримки батька. Поділись своїми враженнями з цього приводу.

Отже, під час мого поєдинку з представницею Венесуели у нього відібрали акредитацію. Це був другий раунд бою, коли я помітила, що його забирають з кута. У мене навіть є запис цього моменту: я дивлюсь на нього, готова завдати удару, але потім зупиняюсь, бо бачу, що його відводять. Третій раунд я завершую без нього і запитую старшого тренера, де мій батько. Він відповідає: "Скоро прийде, зовсім скоро". Я ж наполегливо запитую: "Ні, а де саме мій батько? Можете пояснити, що сталося?"

Вони кажуть: його вивели за те, що він дуже емоційно підказував, плескав у долоні, коли я влучала, і за те, що він попросив рефері відійти трохи далі від мене, тому що той заважав мені боксувати. Я дуже багато рухалася, а він ставав то праворуч, то ліворуч. Я перечіплювалася через нього, він заважав мені боксувати.

І все. Ніякого такого серйозного порушення не було. Тобто він ні на кого не кричав, нічого поганого нікому не казав. Але вони підійшли й просто, коли він мене обіймав, забрали в нього акредитацію. Навіть є відео, як її витягують із кишені. І все. Півфінальний бій я вже боксувала без нього. Фінал я теж мала проводити без нього, але буквально за 10 хвилин до бою підійшли організатори й віддали акредитацію.

Чи змогла ти морально налаштуватися на те, що тепер доведеться боксувати без його порад?

Так, я усвідомила це після поєдинку з венесуелкою. Тому, готуючись до бою з італійкою, я вже налаштовувалася на те, що буду діяти без нього і знала про це заздалегідь. Це було дещо важче, адже всі свої 105 боїв я провела, маючи його підтримку. Він завжди був поруч. Але цей досвід навчив мене, що я сама вирішую, як проходитиме бій – я маю можливість контролювати ситуацію, змінювати хід подій і бути готовою до будь-яких викликів.

Хто був твоєю підтримкою, коли батька не було поруч?

Старший тренер - це Юрій Алентинович Мягких, який відповідальний за тренування хлопців.

- Ти також говорила про суперечливі суддівські рішення на турнірі. Що ти особисто, окрім того, що вже назвала, помічала в діях рефері, що спонукало тебе до цієї заяви?

- Суддівство було, м'яко кажучи, не дуже. Тому що були країни, які тягнули дуже-дуже сильно. От я боксувала фінал, і там один раунд вигравала, але все одно деякі судді віддавали його не мені. Суддя з Кореї повністю віддав бій китаянці... Ну, це, якщо чесно, було дуже цікаво. Тому що там нокдауни траплялися, все чисто й видно. Але як є. Я нікого не хочу ображати, нікого не хочу звинувачувати.

Таке суддівство спостерігалося практично у всіх поєдинках, зокрема й у боротьбі з італійською суперницею. У першому раунді я здобула перемогу з рахунком 5:0, а в другому програла 0:5, хоча на мою думку, другий раунд я провела краще, ніж третій. Загалом, ситуація була досить суперечливою та прискіпливою.

Чи виникали у тебе сумніви, що суддівство може позбавити тебе перемоги?

На цьому турнірі - абсолютно ні. У мене з'явилася якась незвична впевненість, що все складеться добре, тому я просто віддала свої переживання на відкуп Богу. Я довірилася його планам і зосередилася на тому, що залежить від мене. Бо те, що поза моїм контролем, я не в змозі змінити. Моя сила полягає лише в тому, що я можу зробити сама. І слава Богу, що у мене є така можливість. Хоча інколи виникали тривоги, вони швидко розчинялися, адже я діяла відповідно до необхідного.

Які емоційні виклики виникли перед фіналом, адже залишався лише один крок до титулу? Ймовірно, це було особливо напружене відчуття...

Якщо бути відвертою, я не відчула нічого особливого. Це було так само, як і перед усіма попередніми поєдинками. Перший бій я сприймала як фінал, другий - з тією ж самою налаштованістю, третій - аналогічно. Я виграла перший бій - і вже думала про наступний. Завоювала перемогу у другому - готувалася до третього, потім виграла третій - і знову на четвертий. Коли здобула перемогу в четвертому, отримала золоту медаль.

Звісно, в мене з’являлися певні переживання та роздуми, наприклад: "Якщо я стану другою, чи буде це так само приголомшливо, як бути першою? Може, я когось розчарую або не витримаю навантаження". Але, як я вже зазначала, ці думки поступово зникають, адже ти просто займаєшся тим, що вже знаєш, тим, що потрібно і що тренувала. Просто слідуєш наміченому плану.

Які були твої перші враження після оголошення результатів?

В мене відразу виникли спогади про те, скільки зусиль ми з татом вклали, скільки перешкод і випробувань довелося подолати, і до яких вершин ми дійшли разом. Цей шлях був справжнім випробуванням, адже бували моменти, коли я сумнівалася: "Чи зможу я досягти успіху в цьому спорті? Чи це справді моє покликання? Чи зможу я перемагати на змаганнях?" Проте я не зупинялася і продовжувала рухатися вперед, адже завжди відчувала підтримку тата та близьких людей.

Кіра - переможниця чемпіонату світу серед юніорів U-19 / Зображення з соціальних мереж

І в той момент, коли мені підняли руку, я швидко перебрала в думках усе, що відбувається, і усвідомила, що наш гімн лунатиме для представників 70 країн, які зібралися в залі, і всі вони почують мелодію України.

Кому ти першою зателефонувала або написала після перемоги, за винятком твого тата, який був поряд?

Мамі. Я негайно повідомила їй про перемогу, адже вона дуже хвилювалася (усміхається). І на цьому все. Спочатку я поділилася новиною з мамою, а потім з тими, хто мені близький: друзями, рідними, людьми, які завжди підтримують мене, моїм найближчим колом.

Тепер у тебе в активі є здобутки як на чемпіонаті Європи, так і на світовій арені. Як ти особисто сприймаєш різницю між цими двома досягненнями?

- Сильно. Тому що за всі свої роки праці я здобула тільки один чемпіонат Європи. Та й те - серед дітей, U-15. Це було 2021 року. У 2022-му я програла в першому бою на Європі. У 2023-му я стала другою. У 2024-му поїхала на чемпіонат Азії і стала там третьою. У 2025-му в мене акцент був більше на професійний ринг. І ось у 2026-му я стала чемпіонкою світу серед молоді U-19. Це було для мене дуже цінно, емоційно. І я зрозуміла, що це крок до інших перемог і до інших моїх цілей.

В даний час для України надзвичайно важливі такі досягнення, але ти згадувала, що тобі пропонували змінити спортивне громадянство. Поділися, будь ласка, подробицями цього процесу та чи отримувала ти нові пропозиції після останньої перемоги?

Надходять нові пропозиції, і вже звучать заклики: "Тобі варто поїхати до Америки, там тебе чекають великі можливості, ти зможеш виступати на професійному рівні". Було багато запрошень, але я залишаюся вірним своїм переконанням і прагну представляти Україну, незалежно від усіх труднощів і викликів, які можуть виникнути. Це не є для мене метою, адже я просто хочу, щоб світ дізнався про наших людей, наших спортсменів і силу нашої нації.

"Я дуже плакала, тому що тато не дозволяв мені займатися боксом"

Давай повернемося до твоїх коренів. Ти почала займатися спортом ще в дитинстві. Чи пам'ятаєш той момент, коли усвідомила, що хочеш присвятити своє життя саме боксу?

Так, я розпочала свою спортивну кар'єру з гімнастики, займаючись цим з трьох до восьми років. Потім я вирішила спробувати бокс, спочатку відвідувала обидва види спорту одночасно. Але з часом я зрозуміла, що хочу зосередитися лише на боксі. Коли я підійшла до тата з цією пропозицією, я була в сльозах, адже він не підтримував моє бажання. Він наполягав: "Ні, ти повинна продовжувати займатися гімнастикою. Бокс - це не для дівчат. Давай, краще залишайся на гімнастиці". Але моя мама і я змогли переконати його, і врешті-решт він не зміг нам завадити. Так я почала займатися боксом.

Чи траплялися у вас з батьком ситуації, коли вам здавалося, що було б легше, якби вашим тренером була інша особа? Наскільки вам важко відокремлювати сімейні зв'язки від професійних?

Іноді на нашому шляху виникають труднощі та суперечки, але ми завжди усвідомлюємо, що разом рухаємося до спільної мети. Я підтримую його, а він - мене. Важливо шукати компроміс і вирішувати всі питання мирно (Усміхається).

Звичайно, іноді буває складно, іноді думаєш, що реально, краще б якось по-іншому склалася історія. Але всі ці думки дуже швидко відходять, тому що я розумію: тато робить для мене все, він завжди мене підтримує, завжди поруч, завжди на моєму боці - неважливо, маю я рацію чи ні. Він хоче для мене тільки найкращого, як і я для нього.

- У тебе вже чималий досвід виступів, незважаючи на твій вік. Чи відчуваєш, що через спорт тобі довелося раніше подорослішати? У чому це проявляється найбільше?

Звичайно, я повністю поділяю цю думку, адже займаюся спортом з трирічного віку. Тренування завжди були частиною мого життя, і через це мені доводилося від чогось відмовлятися, і я досі продовжую це робити. Іноді, звісно, виникає відчуття втрати, і це може засмучувати. Але згодом я усвідомлюю, що те, чим я займаюся, приноситиме мені плоди у майбутньому. І, без сумніву, краще витрачати час на тренування в залі, ніж займатися чимось іншим.

Зображення з соціальних мереж

Так, я вже досить рано стала дорослою, і це цілком природно для мене. Вважаю, що всі, хто досягнув успіху, змушені від чогось відмовитися, змінити свої підходи і швидше перейти до зрілого життя.

Після такого інтенсивного етапу та значної перемоги, очевидно, виникає бажання трохи розслабитися й взяти паузу від боксу. Яким чином ти зазвичай відновлюєш свої емоції після змагань? Чи вдається тобі повністю абстрагуватися від спортивних думок?

- Ні, я ніколи не вимикаю думки про спорт, це частина мого життя. А як я відновлююся... Я люблю грати в падл, займатися якимось активним відпочинком, катаюся на велосипеді. Зараз хочу знову почати кататися на конях, тому що робила це вже дуже-дуже-дуже давно і тепер прагну повернутися до цього.

Також перед чемпіонатом світу я хотіла піти на стрільбу з лука, але часу взагалі не було. Зараз я думаю про те, щоб, можливо, щось спробувати нове. Є багато способів відновитися, багато варіантів, як відновити себе і морально, і фізично, тому я намагаюся це робити.

Зараз я в Києві на церемонії нагородження, а потім направлюсь до Харкова на один день. Це моє перше відвідування цього міста за всі роки повномасштабної війни, і це для мене має велике значення. Я дуже емоційно сприймаю цю подію, і мене навіть трясе від думки, що нарешті вирушаю до Харкова, додому! (Усміхається).

Ти активно ведеш свої соціальні мережі, де ділишся не лише спортивними здобутками, а й моментами з повсякденного життя. Крім того, у тебе є значна кількість підписників. Яке твоє ставлення до такої публічності? Чи відчуваєш себе комфортно, коли тебе впізнають на вулиці або звертаються до тебе в повідомленнях?

Отже! Це приносить мені велике задоволення, я відчуваю себе дуже комфортно. Я - комунікабельна особа, ціную можливість спілкуватися з іншими. Мені дуже приємно, коли чую добрі слова та підтримку з боку людей. Я усвідомлюю, що рухаюсь у правильному напрямку, і це дійсно чудово. Я ніколи не відчувала втоми від цього процесу і ніколи не думала, що хотіла б, аби цього не було.

- Твій псевдонім Pink Panther - я вже читала історію його походження, але поділися, будь ласка, нею ще й з нашими читачами.

- Так, Рожева пантера, Pink Panther. Взагалі, це придумала не я, не батько, ніхто цього не придумав. Це пішло з Instagram. Я виставила відео, як боксую на "лапах" із заплющеними очима і в рожевому. І все - воно понеслось. Усі в коментарях почали це писати. Мені спочатку не сподобалося, тому що якось, ну, не знаю, щось не те...

А потім воно причепилося до мене. Я навіть нічого не казала про це, а згодом якось на рингу мене оголосили, типу: "Виходить Макогоненко Кіра - Pink Panther". І я така: ну, якщо мене люди так називають, то хай воно і буде (Сміється). І все, тепер це офіційно мій псевдонім. Мені це подобається. Я думаю, що воно мені підходить.

Як ти вважаєш, чи має Pink Panther шанс перетворитися на нещо більше, ніж просто твоє ім’я на рингу?

Це вже існує, і незабаром з’являться додаткові подробиці. Безумовно, йдеться про щось більше. Я прагну розвивати це як бренд, щось, що стане частиною мене, викликаючи в людей певні асоціації, думки та емоції, пов'язані зі моєю особистістю.

"Чи підписати угоду з футбольним клубом? Я б із задоволенням!"

Після твоєї перемоги на світовому чемпіонаті Олександр Усик поділився привітанням у своїх Instagram-історіях. Чи отримував ти ще якісь побажання від нього, наприклад, у вигляді дзвінка чи повідомлення?

Олександр справді дуже приємна людина, і мені він дійсно подобається. Коли я виступала на професійному рингу, ми мали можливість поспілкуватися, і я також зустріла його батька. Після цього, коли ми поверталися додому, він надіслав мені голосове привітання. У нього чудова сім'я — Катя, Ліза та всі інші. Я щиро їх люблю, адже вони всі такі доброзичливі, щирі та відкриті.

Кіра та Олександр Усик / Зображення з соціальних мереж

Після завершення чемпіонату світу він залишив вітальне повідомлення в соцмережах, і це справило на мене надзвичайно позитивне враження. Це дійсно чудово!

А як вам вдалося вперше зустрітися з Олександром?

Я вперше зустріла його, коли виграла змагання під назвою "Хто більше пройде на руках" і вирушила до Києва на тренування. Тоді мені було приблизно 9 або 10 років. Я приїхала, і ми провели разом близько години чи двох, займаючись. Він навіть підписав для мене плакат і подарував футболку.

Було дуже цікаво, але я так нервувала, що не наважувалася подивитися на нього. Мені здавалося, що він може подумати, ніби я прийшла лише, щоб його побачити, а не щоб отримати нові знання. У мене є запис, де я виконую "бій з тінню", і він щось мені демонструє, а я просто кидаю погляд у бік і намагаюся повторити. І на цьому все! Він сміється, бо я не дивлюся йому в очі. Я просто не хотіла відволікати його! (Сміється)

Чи є у вас можливість іноді спілкуватися та практикуватися?

Це був наш перший випадковий зустріч. Пізніше ми ще зустрічалися на чемпіонаті Європи, де він приїхав до Харкова. Насправді, ми мали багато нагод побачитися. Наприклад, минулого року я відвідала його зал в Іспанії, де ми також тренувалися разом. Це була неймовірна атмосфера. А останній раз ми зустрілися під час мого бою. Тож наші шляхи часто перетинаються.

Олександр Усик займає посаду віце-президента футбольного клубу Полісся. Я помітила, що ти поділилася відео з візиту на базу клубу в своїх соціальних мережах. Ти також показала свої футбольні вміння! Як з'явилася ідея цього заходу?

- Я маю генерального спонсора BGV, Геннадій Буткевич - він володіє цим клубом. Я уже багато разів приїжджала на матчі, мені завжди дуже подобається там атмосфера, як грають хлопці, і настрій взагалі в команді. Я вважаю, що вони зараз дуже піднялися, у них зріс рівень, класно грають. Я їм бажаю тільки найкращого, тільки успіху.

Коли я приїхала туди, мені вручили костюм Полісся, я почала грати з м'ячем, і отримала безліч коментарів про те, що мені варто вже потрапити до жіночої збірної (сміється). Це був чудовий досвід! Мені дуже сподобалося, як тепло мене і мою родину там зустріли. Тому говорячи про Полісся, BGV та Геннадія Буткевича, можу висловити лише найкращі враження. Я безмежно вдячна йому за підтримку — це для мене надзвичайно важливо!

Виходячи з відео, ти непогано справляєшся з контролем м'яча. Чи мав ти раніше досвід гри у футбол?

У дитинстві я завжди проводила час з хлопцями. Часто вибігала на вулицю. Мій тато брав мене з собою, і ми разом грали. Він навчив мене, як правильно набивати м’яч. Я довго вчилася тримати його на голові.

У мене є дуже вірусне відео, як я набиваю м'яч на ногах, підкидаю вгору, б'ю двійку по "лапах" і ловлю м'яч на ногу. І так три рази. І потім перебиваю на голову. Дуже довго ми знімали його, але воно вийшло таким крутим, просто вау. Футбол - прикольна тема, мені подобається. Я б пограла вже в дорослому віці, не в дитинстві.

Чи є у тебе можливість підписати угоду з футбольним клубом у майбутньому, подібно до того, як це зробила Дар'я Білодід з ФК Харків?

- Хмм, важко сказати. Давайте побачимо. Можливо, щось запропонують. Я б не відмовився, це досить захопливо.

Ти говорила, що ходиш на матчі Полісся. Що тебе найбільше вражає в цій атмосфері?

Мені дуже до вподоби все: і гра команди, і атмосфера, і підтримка фанатів. Всі дуже дружні, а сам процес матчу проходить чудово. Мені справді все подобається, адже все організовано на високому рівні, і завжди хочеться бути свідком подій та підтримувати свою команду.

"Усе, що сталося вчора, стало частиною історії; все, що чекає попереду, - це майбутнє. А сьогодні — це наш теперішній момент, який варто цінувати та використовувати для добрих вчинків."

- Повернімося до боксу. Ти неодноразово говорила про мрію стати олімпійською чемпіонкою. Чи уявляєш час від часу той момент, коли виходитимеш на олімпійський ринг? Що для тебе означає ця мрія?

- Звичайно, уявляю. Усі свої роки в боксі я уявляю, що виходжу на ринг, що мені піднімають руку, що я стаю олімпійською чемпіонкою. Це невід'ємні думки. І це насправді дуже важливо, тому що це найвищі змагання. Там тільки найсильніші, і ти виграєш у сильнішого і стаєш сильнішою, стаєш кращою. Це дуже важливо і для мене, і для мого батька, для моєї сім'ї, і, звичайно, для України, тому що наш прапор треба піднімати на міжнародних аренах.

Кіра під час звучання Гімну України / Зображення з соціальних мереж

Якщо заглянути на п'ять років уперед, якою ти уявляєш своє життя? Яких успіхів ти прагнеш досягти і якою особистістю хотіла б стати?

Я не намагаюся заглядати в майбутнє, адже знаю, що Господь має свій план, і лише Він знає, яким шляхом піде моє життя і що буде найкращим для мене. Тому я зосереджуюсь на сьогоденні, живу моментом. Усе, що сталося вчора, залишилося в минулому, а те, що чекає попереду, ще не настало. Сьогодні — це наш час, і важливо цінувати його, вчиняти добрі справи, бути гідною та щирою людиною з відкритим і чистим серцем.

- Що б ти хотіла сказати дівчатам, які мріють займатися боксом, але досі не наважуються прийти до залу через страх, стереотипи або думку оточення?

Бажаю вам не піддаватися на вплив інших, які намагаються переконати вас у своїх думках. Важливо довіряти собі та експериментувати. Якщо не зробите спроб, ризикуєте шкодувати про це в майбутньому. А спробувавши, ви зможете зрозуміти, чи дійсно це вам підходить. Тож не бійтеся нічого, адже страх лише стримує вас.

"Хочу стати акторкою і грати у фільмах"

Моя найулюбленіша їжа – це суші.

Улюблений серіал: "Гра престолів".

Які артисти найчастіше звучать у твоєму музичному списку: Måneskin та Майкл Джексон.

Улюблене місце в Україні: Моє серце належить усій Україні!

Куди б я хотіла вирушити в даний момент: до Харкова я вже в дорозі, тож мрію про поїздку до Японії.

Якби не спорт, ким би стала: Думаю, акторкою. Я і зараз хочу якось стати акторкою і грати у фільмах. Мені це подобається.

Ось яку фразу я часто чула на початку свого боксерського шляху: "Не лякайся". Мій батько завжди повторював: "Я не визнаю слова 'не можу'. Я знаю тільки 'не хочу'".

Найсмішніший комплімент, який я коли-небудь чула: що у мене вражаючий лоб. Це було справді несподівано!

Що можеш робити годинами й не помічати плину часу: Читати, слухати музику і гуляти на вулиці. Без телефону, без нічого. Просто роздивлятися архітектуру, природу і насолоджуватися моментом.

Зображення з соціальних мереж

Найбільш незаплановане рішення, яке я коли-небудь приймала: Якщо бути відвертою, я зазвичай живу за чітким розкладом і рідко ухвалюю спонтанні рішення. Проте одного разу я вирушила до Києва разом із подругою, оскільки мені потрібно було записати дубляж для фільму. Це була справжня імпровізація!

Що може мене роздратувати: коли хтось намагається вказувати мені, як діяти, або ж коли я стикаюся з неправдою з чиїхось вуст. Це не просто дратує, я усвідомлюю, що така особа мені не підходить.

Якби я мала можливість знову пережити один день з мого життя, це безумовно була б перемога на чемпіонаті світу. Цей момент був особливим, адже я вперше побачила свого батька настільки щасливим.

З ким з відомих особистостей я б хотіла провести вечерю: Наразі це або один з талановитих акторів Голлівуду, або ж учасники Måneskin, адже я неймовірно захоплююся цією групою. Вони стали моєю улюбленою.

Яка твоя суперсила, окрім спорту? Доброта. Я справжній любитель людей і тварин.

Які бажання є у тебе в списку, не пов'язані зі спортом? У мене є безліч мрій. Мрію придбати автомобіль і житло. Також хочу забезпечити машину та дім для своїх батьків. І, звичайно, мрію зніматися у фільмах.