Кримінальна атмосфера 90-х, свої серед своїх і Роман Зуб. Найкращі 7 бійців українських чемпіонатів.
Не дуже примітний для загалу матч між молодіжними складами житомирського "Полісся" і луганської "Зорі" в одну мить опинився в епіцентрі уваги. Сама гра, її розвиток, звісно, теж могли б зацікавити. Але люди шукають екшн. І він у цьому матчі був. Після того, як у компенсований арбітром час рефері призначив пенальті у ворота господарів. Тренер "Полісся", легендарний футболіст Геннадій Литовченко, на емоціях вибіг на поле і кулаком вдарив лайнсмена у шию.
Цікаво, що в буремні 90-ті роки Литовченко став учасником одного з найбільш резонансних скандалів, пов'язаних із тиском на суддів. Це сталося після першого чвертьфінального матчу Кубка України 1998/1999, в якому "Кривбас", де Геннадій Володимирович на той момент виконував роль асистента Олега Тарана, змагався проти донецького "Шахтаря". Гра відзначалася високою напругою: арбітр показав сім жовтих і три червоні картки. "Кривбас" протягом більшої частини матчу переважав у рахунку, але в кінці зустрічі пропустив два голи від Олега Матвєєва, один з яких був забитий з пенальті.
Матч відбувавався в Донецьку, але то не завадило криворізькій стороні влаштувати після гри арбітру Ігорю Горожанкіну пресинг. Активними були Таран і Литовченко, але авторитетності бесіді додав начальник команди "Кривбас" Анатолій Буряк, могутній пан, який також грав у баскетбол і запам'ятався поміж іншого барвистими татуюваннями. Він тоді погрожував розправою родині Горожанкіна.
Але до сьогодення. Тепер очікуємо на чистосердечне каяття, яке, звісно, не дозволить Литовченку уникнути санкцій. А поки маємо нагоду згадати попередні резонансні бійки нашого футболу і їх наслідки. Виділяємо топ-7 таких подій ы ключових дійових осіб і подаємо їх у хронологічному порядку.
Олександр Гайдаш ("Таврія")
Під час другого чемпіонату України відбулася напружена зустріч між командами "Таврія" та "Буковина", що проходила в Чернівцях. У центрі уваги опинився потужний нападник сімферопольців, який ледь не накинувся на харківського арбітра Леоніда Бавикіна. Як часто згадували в ті часи, суддівство виглядало "домашнім", і це викликало невдоволення у Гайдаша. Після спірного моменту він не втримався і, піддавшись емоціям, схопив Бавикіна за горло, намагаючись вчинити самосуд. Лише завдяки втручанню гравців обох команд вдалося запобігти подальшій ескалації конфлікту. Хоча Гайдаш відпустив арбітра, на завершення він вдарив його кулаком у голову. Бавикін витримав цей напад і, не вагаючись, показав нападнику червону картку.
Найкурйозніше в цій ситуації, що за свій вчинок Гайдаш був покараний лише... двома матчами дискваліфікації. Не хочеться більше говорити про цю особу, яка нині в окупованому Криму підтримує російських агресорів, з'являючись у формі з маркуванням Z. Тим часом, згаданий раніше Анатолій Буряк активно протистоїть ворогу, служачи у Збройних силах України.
Олег Матвєєв, представляючи футбольний клуб "Шахтар".
Сьогодні ми поступово втрачаємо уявлення про те, якою особистістю був Сергій Татулян. У ролі судді, а потім як функціонера, він вражав усіх своєю надзвичайною харизмою та впевненістю. Навіть коли він робив помилки, це виглядало так, ніби він свідомо діє правильно. Суперечити йому було не лише небезпечно, але й мало хто наважувався це робити.
Такі ситуації також мали місце. У сезоні 1993/1994 Чемпіонату України відбувся поєдинок між командами "Кремінь" і "Шахтар". Невдовзі до цього кременчуцький клуб вибив "Шахтар" з Кубка України, і донеччани прагнули помсти. Причому, не завжди в межах правил гри. Тоді "Шахтар" демонстрував надзвичайно жорсткий стиль гри. На 50-й хвилині матчу перше вилучення отримав захисник "Шахтаря" Сергій Попов. "Попов так влетів у суперника, а тоді ще не було бігових доріжок, що той опинився серед глядачів у третьому ряду", - згадував про цю ситуацію Татулян.
Невдовзі після цього сталося ще два вилучення. Все почалося з того, що нападник команди "гірників" Олег Матвєєв ударив ногою лежачого суперника. У результаті спалахнула масова бійка, до якої навіть втрутилися правоохоронці. В підсумку червоні картки отримали як Матвєєв, так і його колега з "Кременя" Олександр Янковський. Виходячи з поля, Олег вирішив помститися судді Татуляну, і не знайшов нічого кращого, ніж вдарити його м’ячем з близької відстані. Чи промахнувся Матвєєв, чи суддя встиг ухилитися — вже не відомо. Але на цьому він не зупинився і схопив Татуляна за шию. Такого безцеремонного вчинку Сергій Аршакович, мабуть, ніколи раніше не бачив!
Матвєєв в той момент був покараний трьома матчами дискваліфікації, тоді як Татулян отримав місячну заборону на участь у суддівстві через "недбале виконання своїх обов'язків".
Юрій Погребняк ("Металург" Маріуполь)
Неймовірно жорстоке і безпрецедентне побиття представників влади на матчі, яке не має аналогів в історії нашого футболу. Це сталося в липні 1997 року, коли маріупольський "Металург" вперше з'явився у вищій лізі. Дебют вийшов невдалим: команда програла з рахунком 0:5 "Шахтарю", а в наступному домашньому матчі отримала ще одну поразку — 2:5 від "Ворскли". Саме навколо цієї гри розгорнулися події, що врешті-решт мали вирішальний вплив на подальшу долю маріупольського клубу.
Скандал виник через інцидент на 50-й хвилині матчу, коли при рахунку 0:2 арбітр Вадим Шевченко скасував гол "Ворскли". Сигналом для цього стало підняте прапорець лайнсмена Олександра Козаченка, який вказував на порушення правил через офсайд.
Після завершення матчу тренер "Металурга" Юрій Погребняк вирішив зайти до суддівської кімнати, щоб висловити свої претензії. Він був впевнений, що офсайду не було. "Тренер, звертаючись до всіх присутніх, сказав: 'Тобі це так не минеться', - зазначив Козаченко у своїй пояснювальній записці до Федерації футболу України. - Опівночі, приблизно о четвертій годині, я почув стукіт у двері нашого номера. Увійшов Погребняк з трьома молодими чоловіками. З самого порога він знову підняв питання спірного епізоду матчу і звинуватив мене в тому, що я позбавив його можливості працювати, завдавши значної матеріальної шкоди йому та його бізнес-партнерам. Він неодноразово повторював: 'Навіщо ти це зробив?' А потім вдарив мене в голову."
Шевченко став на мій захист, і в результаті агресія "гостей" почала спрямовуватися і на нього. З цього моменту розпочалося справжнє насильство, яке тривало приблизно півгодини. Наприкінці цього жахливого інциденту я отримав погрози стосовно остаточної розправи: мене планували заштовхати в автомобіль і втопити в морі. Потім один із молодиків, який виявився найменш агресивним, забрав своїх товаришів і вони залишили номер...
Після проведеного розслідування Професійна футбольна ліга оштрафувала клуб "Металург" на 5000 доларів, а Погребняка дискваліфікувала довічно. При цьому кримінальної відповідальності він уникнув. Мало того, через лічені місяці Погребняк вже працював у росії в статусі асистента Анатолія Байдачного в сочинській "Жемчужині". В 1999-му фахівець вернувся в Україну, тренував тривалий час аматорські команди, а в 2006-му, як нічого не бувало, очолив "Сталь" з Кам'янського, потім харківський "Геліос", був віце-президентом луганської "Зорі".
Роман Зуб, представляющий команду "Карпати"
Цей інцидент стався в квітні 2000 року, коли до Львова на зустріч з "Карпатами" завітав запорізький "Металург", керівництво якого було в руках Мирона Маркевича. Жоден інший, як сам Зуб, не зміг би так точно передати цю історію, адже йому на той момент було 33 роки, і він повернувся до рідного клубу після не зовсім вдалих виступів за кордоном.
Оскільки я був під контрактом з "Карпатами", клуб зобов'язаний був організувати для мене тренувальний процес, - ділився Роман. - Я тренувався і навіть повернувся до основного складу. Але все зіпсував нещасливий епізод з арбітром Сергієм Шебеком. Це був мій дебютний матч після повернення. Ми грали проти запорізького "Металурга" під керівництвом Маркевича. Тодішній наставник "Карпат" Броварський перед зустріччю ще бурчав: "Якщо ти про щось домовився з Мироном, то сам розбирайся". Я відповів: "Леве Рудольфовичу, ви не з того боку заходите. Якщо хочете, щоб я зіграв, починайте з іншої розмови". Адже які могли бути домовленості між мною та Маркевичем? Це ж саме той чоловік, через якого мені довелося залишити "Карпати".
Матч ми виграли 1:0, але я порвав Шебеку червону картку. За те, що він незаслужено вигнав з поля Володю Вільчинського. Про свій вчинок не шкодую, хоча мені могли впаяти пожиттєву дискваліфікацію. Татулян постарався. Шебек - то ж його людина. Врешті, допоміг мені Сергій Ковалець. Не тренер, не клуб, а Ковалець, який домовився з Аршаковичем, приїхав до Львова, склав листа про те, що мене беруть на поруки. Свої підписи поставили всі футболісти. Ковалець завіз листа до Києва і я після того отримав восьмиматчеву дискваліфікацію. Таке в нас було керівництво. Коли їх треба було рятувати, про мене згадували. "Рома, давай". Коли ж допомоги потребував я, на зустріч могли піти лише гравці".
Ігор Юрченко ("Прикарпаття")
Інцидент стався під час матчу першої ліги, що відбувався у квітні 2003 року на львівському стадіоні "Україна". У поєдинку зустрілися івано-франківське "Прикарпаття" та "Карпати-2", обидві команди перебували в боротьбі за виживання, тому гра мала надзвичайно важливе значення. Після першого тайму "Прикарпаття" завдяки голу Ігора Гогіля вели в рахунку 1:0. Скандал розгорівся на 50-й хвилині матчу, коли після чергової зупинки гри нерви не витримав тренер гостей. Не погоджуючись із рішенням арбітра Ярослава Маєревича з Ужгорода, Юрченко вирвався на поле і почав відстоювати свою позицію, вдаючись до кулаків і вельми емоційного словесного оформлення. У відповідь Маєревич показав тренерові червону картку.
У кулуарних розмовах обговорювали можливість відсторонення Юрченка від футболу, хоча і не називали терміни, які могли б бути довічними або тривалими. Проте, завдяки зв’язкам, які мав на той час президент "Прикарпаття" Анатолій Ревуцький із президентом ФФУ Григорієм Суркісом, ситуацію вдалося врегулювати. В результаті Юрченко отримав місячну дискваліфікацію та сплатив штраф у розмірі 1000 у.о.
Варто зазначити, що команда "Прикарпаття" зазнала поразки, пропустивши голи на 71-й, 77-й та 82-й хвилинах. В результаті франківський клуб вибув з першої ліги, тоді як "Карпати-2" змогли залишитися в ній.
Олександр Рибка проти Юрія Максимова
У листопаді 2006 року стався інцидент у першій лізі, коли Максимов тренував київський ЦСКА, а їхній суперник – "Динамо-2". Небезпечну ситуацію спровокував нападник армійців Сергій Матюк, який, намагаючись дістати високий м'яч, випадково вдарив по обличчю голкіпера суперників Олександра Рибку. Воротар, який грав на виході, після удару опинився на землі і, оговтавшись, почав завдавати удари ногами лежачому гравцеві. Це не витримав Максимов, який вибіг на поле і вдарив воротаря кулаком. Варто зазначити, що всього місяць тому Рибка потрапив до лікарні через струс мозку після зіткнення з захисником "Реалу" Серхіо Рамосом під час матчу Ліги чемпіонів.
Цікаво, що як тренер казахстанського "Тараза" у 2016-му Максимов в аеропорту зірвався на тодішньому підопічному Олександрі Алієві.
"Це не була справжня бійка, скоріше, просто штовханина, - зазначив Алієв. - Першим розпочав Віліч. Але його дії були виправданими, адже він тренер. Ми повернулися з поразки, а після гри провели час разом, адже нас чекали два вихідних. Я був не в найкращому стані. У нас виникли непорозуміння. Зараз я розумію його як тренера - чому, що і як сталося. Мені слід було проявити більше обережності, щоб він і інші не сприймали мене так. Після цього інциденту ми не спілкувалися протягом двох років."
Родріґо з "Динамо"
Ще одна історія теж пов'язана з Алієвим. І тим, як 2005-му він трохи отримав від бразильського оборонця Родріґо, котрий був гравцем основи, але в грав разом з 20-річним Алієвим за дубль "Динамо" проти "Ворскли". На заключних хвилинах зустрічі кияни отримали право виконувати штрафний метрах у 30-ти від воріт. Родріґо любив звідти бити за основу "Динамо". І, мабуть, не дуже цікавився, що в дублі у цьому компоненті підростає конкурент. А конкурент виявився впертим і не хотів поступатися старшому - взяв і розіграв м'яч, щоб лише не дати пробити бразильцеві. Родріґо, не довго думаючи, вдарив Олександрові по ногах. І отримав за це червону картку.
Володимир Єзерський - знаний панчер. В шкільні роки він займався боксом і не забував про цей навик зокрема й на футбольному полі. Якось пощастило знаходитися поруч із полем під час спарингу національної команди України проти київського ЦСКА. Єзерський тоді, опікаючи молодих армійців, наганяв на них страху різкими короткими по нирках. Поки судді не бачать, звісно.
Володимиру не вдалося зупинити швидкість опонента в "бою життя". Це сталося в 2008 році під час фіналу Кубка України, де панувала атмосфера Українського Класичного. Гра завершилася в форматі дев'ять на дев'ять, оскільки на 80-й хвилині обидва гравці — гірник Єзерський і динамівець Ісмаель Банґура — були вилучені з поля. Проте ці санкції не зменшили напруги на полі. Гвінеєць, не врахувавши власні можливості, почав провокувати українця, на що Єзерський відповів. Той момент, коли Єзерський опинився в підтрибунному приміщенні, став дуже швидким, і Банґура, за часів свого виступу в "Динамо", втікав лише від захисників московського "Спартака". І то не завжди вдавалось, адже в травні 2008 року Ісмаель ледве уникнув справедливого гніву Володимира.
