Полюбляють співати та займатися футболом на милицях. Команда військовослужбовців із Львова активно відроджує ампфутбол в Україні.

У 2025 році в Україні наміряють відновити чемпіонат з футболу на милицях — це вид спорту, в якому польові гравці мають ампутації або вади нижніх кінцівок, а воротарі — верхніх.

Попередньо в національній першості готові взяти участь 5 клубів зі Львова, Києва, Одеси й Черкас.

Ампфутбол в Україні не є новим явищем. Цей вид спорту виник на початку 90-х років завдяки зусиллям Юрія Прохоренка, який втратив ногу під час війни в Афганістані і мріяв повернутися до гри у футбол. Він заснував перший ампфутбольний клуб в Україні під назвою "Афган-Київ", до складу якого увійшли переважно ветерани афганської війни, такі ж, як і він сам.

У 1992 році відбувся перший матч за Кубок України, в якому змагалися харківський клуб "Віта-Спорт" та київський "Афган". У 1993 році стартував національний чемпіонат, в якому брали участь три команди з Києва, Харкова та Житомира.

Національні змагання з ампфутболу проводились з перервами до 2012 року. Протягом цього часу у них брали участь від трьох до шести команд з міст, таких як Київ, Луганськ, Харків, Луцьк і Шепетівка. Однак, через нестачу фінансування та брак молодих талантів розвиток цього виду спорту суттєво сповільнився. Ампфутболісти мали можливість зустрічатися лише під час тренувальних зборів, які передували участі національної збірної у чемпіонатах Європи та світу.

Рік тому футбол на милицях знову відродили у Львові, завдяки військовим й ветеранам з ампутаціями.

Гравці "Покрови" активно виконують пісні в роздягальні, автобусі та навіть на парковці готелю. Це їхній спосіб дати зрозуміти всім, що вони прибули. А ця композиція Івана Поповича стала неофіційним гімном львівського клубу:

"Сонце ніжно обіймає землю, приносить нам весняне кохання, розлук між нами більше не буде. Я прагну, дорога, щоб ти це усвідомила!"

Якщо у вашій уяві ви заспівали ці слова, це є ще однією причиною, чому варто познайомитися з командою, в якій 80% учасників — це військовослужбовці та ветерани з ампутаціями.

Вище зазначена музика надихає, підвищує настрій і спонукає виходити з роздягальні на футбольне поле. Так сталося і під час фінальних матчів чемпіонату Польщі з ампфутболу. Першим опонентом "Покрови" стала команда "Сталь" з Жешува, з якою вони змагалися за шосту позицію.

"Опустимо голови, адже тут нам нічого більше не зробити. Це свого роду міні-фінал. Незалежно від того, як розвиватиметься гра, ви повинні підтримувати один одного", - надихає своїх вихованців головний тренер Назар Русецький.

Здаватись команді не давав і головний талісман, наймолодший член клубу Михайлик. 10-річний хлопчик із села Красильник на Івано-Франківщині долучився до "Покрови" у червні 2024-го. У 7 років йому діагностували остеосаркому, агресивну форму раку. Через неї довелось ампутувати ногу. А в травні цього року хлопчик отримав протез. Саме тоді його запросили на тренування "Покрови". Михайлик закохався в ампфутбол. Натомість мамі було лячно спостерігати за футболістами на милицях.

- Я зовсім не відчував страху. Мені було приємно, що вони схожі на мене. Я люблю робити паси і забивати м'яч у ворота. Насправді, мені б дуже хотілося організувати команду з ампфутболу для дітей.

Перед матчем проти "Сталлі" Михайлик оточений своїми товаришами по команді "Покрови АМП". З моменту свого першого тренування він невіддільний від колективу на змаганнях і знає, як налаштувати їх на перемогу:

- Якщо програєте, доведеться спати під автобусом! - застерігає хлопець, а всі ампфутболісти вибухають сміхом.

- Він зазнав значних змін, - розповідає мама, - раніше він ніколи не був таким розкутим, не жартував і не співав. З ними він відчуває себе так щасливо.

За шість хвилин до кінця матчу зі "Сталлю" Анатолій Медведюк забив єдиний гол в зустрічі і забезпечив "Покрові" перемогу.

Разом з трьома іншими футболістами національної збірної, він виступає за львівський клуб. Медведюк, який раніше став чемпіоном Польщі у складі варшавської "Легії", так само як і капітан української команди Юрій Сущ, що також грає за "Покрову". Приход новачків, які мають великий досвід, суттєво сприяв адаптації команди в перші тури чемпіонату.

На початку хлопцям було нелегко, але в останніх трьох-чотирьох турах вони демонстрували відмінну гру і боролися з усіма суперниками. Мені подобається ця атмосфера — тут відсутні будь-які перешкоди, можна приходити з ким завгодно і вільно спілкуватися, - ділиться враженнями Юрій Сущ.

- Це дійсно приємно, що тут усі свої. Раніше не міг навіть уявити, що в Польщі з'явиться цілий український клуб. Минулого року я грав сам у польській лізі, і це було досить нудно, - ділиться своїми враженнями Медведюк.

По завершенні матчу ампфутболісти висловлюють подяку своїм вболівальникам. На трибунах маленького стадіону у Варшаві зібралося трохи більше тридцяти людей.

- Після серпневого туру в Кракові я відвідую кожен матч. "Покрова" стала для мене справжнім відкриттям. Після їхніх ігор я відчуваю, що повертаюся додому, - ділиться враженнями українка Юлія Василів, яка вже десять років мешкає в Польщі.

Разом із підтримкою трибун футболісти "Покрови" викрикують "У-кра-їна" та прямують до роздягальні, де в колі святкують під звуки своєї улюбленої мелодії.

Наступного дня у команди була остання гра сезону проти варшавської "Легії", яку вони ще не перемагали. На стадіоні тренер оголосив, що ігровий час матимуть усі. Цю ідею зустріли оплесками.

Та ще гучніше плескали, коли на 5-й хвилині рахунок відкрив Дмитро Щегельський. 17-річний хлопець, гравець національної збірної. Як і Михайлик, Дмитро втратив ногу через остеосаркому у сім років.

Через чотири хвилини "Легія" змогла вирівняти рахунок, але фанати з синьо-жовтими стягами були впевнені, що "Покрова" зможе знову відзначитися. Цього разу на матчі їх зібралося більше ніж півсотні.

У другій половині гри Дмитро Щегельський забив два м'ячі, що дозволило його команді вийти вперед. А крапку в матчі поставив Анатолій Медведюк, який на останній хвилині здивував всіх вражаючим дальнім ударом з власної половини поля, вразивши ворота "Легії".

Лава запасних "Покрови" і трибуни вибухнули захватом. Після перемоги 3:1, вони не відпустили команду зі стадіону без спільних фото і обіймів. Про такий результат ніхто не міг і мріяти.

З останніх 9 матчів у срібній групі польської Екстракляси "Покрова" не програла жодного. Фініш на шостому місці серед восьми команд у другому за силою європейському чемпіонаті - результат праці всієї команди від гравців і тренерів до масажиста й лікаря.

Ми здобули навички програвати, терпляче очікувати на момент, коли зможемо забити, і, безумовно, навчились здобувати перемоги. Хлопці, які ще зовсім нещодавно відчували гіркоту після ампутації, зараз переживають справжнє переродження. Найяскравіший показник цього – їхній емоційний стан. Чи чули, як вони співають? - усміхається керівник "Покрови АМП" Богдан Мельник.

Влітку 2022-го отець Михайло Чабан, лідер салезіян святого Івана Боско УГКЦ, вперше в житті побачив ампфутбол під час міжнародного футбольного турніру у Швейцарії.

"Ми, окрім наших юних футболістів з команди 'Покрова', привезли також інклюзивну команду. Це були діти з порушеннями слуху та мовлення, які грали разом з ампфутболістами клубу 'Марсель-Олімпік'. Футбол на милицях став для мене справжнім відкриттям, і я зрозумів, що цей вид спорту варто розвивати в Україні. На жаль, є багато хлопців з ампутаціями, які захоплюються футболом, мають досвід у цій грі, але не мають можливості продовжувати займатися ним," - ділиться своїми думками Михайло Чабан.

Після турніру отець Михайло повернувся до Львова, і шукав з чого почати втілювати свою ідею в життя. До нього доєднався керівник спортивного комплексу "Боско-Арена" Богдан Мельник.

Я звернувся до Богдана з проханням знайти тренера для нашої команди. В результаті ми зв'язалися з Дмитром Камеко, який є наставником польської ампфутбольної збірної та українським футзалістом.

Дмитро із задоволенням відповів. Уже протягом двох років він очолює польську національну команду з футболу на милицях. Одночасно він також працює тренером в клубі, що виступає у футзальній Екстракласі Польщі.

"Ампфутбол має більше спільного з футзалом, ніж з великим футболом. Я був радий допомогти своїм. Зараз братиму участь в створенні навчального курсу, щоб українські тренери знали теоретичну базу футболу на милицях. За сезон у Польщі "Покрова" прогресує швидше, ніж польські команди, які вже давно грають. У чемпіонаті до них ставляться з повагою і навіть побоюються, що наступного року Львів конкуруватиме за медалі", - розповідає Камеко.

Спочатку це могло видатися як жарт. Богдан разом із отцем Михайлом вирушили на пошуки гравців для своєї команди.

Першим у цій історії став Костянтин Кашула, військовослужбовець з Закарпаття, який втратив ногу під час боїв за Бахмут. Їхня зустріч відбулася в реабілітаційному центрі, неподалік кавомашини. До ампутації Костя був активним гравцем аматорського футболу, але після травми навіть позбувся своїх бутсів, викинувши їх у смітник. Однак, йому все ж таки знадобилася одна пара. Саме Костя став першим представником "Покрови АМП", який потрапив до складу національної збірної України з ампфутболу. Разом із Богданом він продовжував шукати нових гравців для команди.

"Він став джерелом натхнення для нас і для багатьох інших. Разом із Богданом вони відвідували численні реабілітаційні центри, намагаючись знайти хлопців," - згадує отець Михайло.

12 вересня 2023 року на перше заняття завітали чотири учасники. На друге тренування приєдналися вже дев'ять. Наразі в команді налічується понад 30 гравців.

"Згадую, як на своє перше тренування в вересні я з'явився у кросівках без шнурівок, адже в реабілітаційному центрі у мене не було ані кедів, ані бутсів. До того ж, ці кросівки виявилися занадто великими і постійно злітали з ноги під час ударів по м'ячу," - розповідає воротар Сергій Іванов, який втратив руку під час боїв під Бахмутом.

"Відчуття були змішані: одночасно цікавість і страх. Під час першого тренування я обмотував бинтом свою ампутовану ногу, щоб уникнути травм, адже шви ще не загоїлися. Але бажання грати було сильнішим," – ділиться 27-річний ветеран 36-ї бригади Микола Гатала, який втратив праву ногу в боях на Запорізькому напрямку.

У кінці січня 2024 року відбулася урочиста презентація команди "Покрова АМП". Під час цього заходу вони анонсували свою участь у польському чемпіонаті. Зимові тренування проходили просто неба на штучному полі центру "Боско", яке було очищене від снігу.

Перший тур відбувся вже в березні у Вроцлаві. Дебютний гол "Покрова" забила у ворота чинного чемпіона Польщі краківської "Вісли". Тоді українці програли 1:4. Але забитий м'яч вже тішив. Вони двічі поступились, а один матч зі "Сталлю" зіграли внічию. За тур здобули одне очко і шалену підтримку від українців, яких на трибунах була майже тисяча.

"Навіть сльози з'являлися на очах. Під час інтерв'ю з польськими журналістами я підкреслював, що ми тут, аби нагадати про війну, яка не припиняється. Незалежно від того, чи здобудемо ми перемогу, чи зазнаємо поразки, в нашій країні продовжують гинути люди," - згадує капітан команди Валентин Осовський.

Він пішов на війну добровольцем ще на початку повномасштабного вторгнення. Служив у 103-й бригаді територіальної оборони. Восьмого січня 2023-го під Кремінною Валентин втратив ногу.

Ситуація стала складнішою, хоча і не катастрофічною. В душі відчувається легкий сум. Наразі я знову в руслі звичайного життя, як і до початку повномасштабної агресії, повернувся на роботу, де займаюся проєктним менеджментом в компанії, що спеціалізується на продажу авіаційних квитків.

"Покрова Амп" об'єднує більше 30 унікальних особистостей. Серед команди можна зустріти будівельників, місцевих депутатів, власників ритуальних салонів, майстрів з ремонту та кладки камінів, а також керівників офісних центрів у центрі міста. Їх єдність полягає в спільному прагненні вийти на поле та віддатися грі з усім серцем.

Петро Корнага і до повномасштабного вторгнення працював водієм. Після втрати ноги водить швидку допомогу в мобільній бригаді у селі Немирів на Львівщині. Крім робочих виїздів, щовівторка й суботи, він долає свої 80 кілометрів до Львова, щоб потренуватись. У команді Петро від початку.

"Направляюся з друзями, щоб обговорити деякі питання. У нашому селі немає з ким поспілкуватися: всі, здається, ховаються під захистом материнських чи дружніх спідниць. В нашій компанії, хоча ми всі з різних міст, об’єднує нас спільний досвід."

Петро пішов на війну добровольцем, після свого старшого брата, батька чотирьох дітей.

27 лютого я спакував свої речі, взяв паспорт і вирушив у дорогу. Моя сім'я не мала жодного уявлення про це, оскільки вони були в церкві. Я зателефонував дружині і сказав: "Не сердься, я вже в частині". Тоді я потрапив до 63-ї бригади.

Менш ніж через півроку, 8 серпня, під час боїв поблизу Баштанки в Миколаївській області Петро отримав тяжке поранення.

"Я не мав бажання жити. Мене обмотали, мов мумію. Рука була поранена, а голова зашита. Потім, у Миколаєві, мені ампутували ліву ногу. Через добу мене перевели в Одесу, де три місяці намагалися врятувати праву. Я говорив, якщо вже й ріжете, то краще відріжте й шию", – пригадує ветеран війни.

На щастя, Петрові вдалося зберегти праву ногу, йому встановили титанові пластини. Протягом більше ніж півроку чоловік не міг ходити і змушений був пересуватися в інвалідному візку.

"Якби не було дружини і дітей, то я б ся чокнув", - пригадує Петро.

- А як наразі справи у твого брата? - питаю.

- Загинув брат, вже два роки як. 14 червня. А за два місяці і моя війна скінчилась.

Він ніколи не уявляв, що його рідне місто опиниться в полоні війни. Просить не розкривати його ім'я та прізвище, а також не демонструвати обличчя. Під час оборони Маріуполя цей чоловік виконував завдання на різних фронтах.

"На одному із напрямків під час артобстрілу я отримав осколкове поранення лівої ноги. Мене евакуювали на територію комбінату "Азовсталь", в бункер "Залізяка".

Під вогнем корабельної артилерії військовому ампутували ногу вище коліна. Врятувати його не було жодної ймовірності — ситуація була надзвичайно важкою.

"Ми залишалися в бункері до 16 травня. Саме тоді отримали перший наказ від державного керівництва на вихід. Після цього я опинився в руках ворога, у так званій ДНР. Проте я витримав, адже постійно думав про своїх дітей і дружину. Мені вдалося вивезти їх у Польщу, де вони були в безпеці."

29 червня, чоловік повернувся в Україну в рамках одного з найбільших обмінів полоненими. Після цього він пройшов реабілітацію у Львівській області і тепер продовжує службу в армії. Його батьки залишилися в Маріуполі, тому він відмовляється від фотографій і публікації свого імені та прізвища, щоб не створювати для них проблем.

"Я спілкуюсь з батьками лише лаконічно, але з ними все гаразд. У Маріуполі я провів своє дитинство, і це було чудове місто. Я навіть працював на металургійному комбінаті. А ось у Львові відчуваю себе, наче дерево, що вирвали з землі. Зовні все виглядає добре, але всередині я відчуваю, що не вдома. Не можу звикнути. Проте доводиться."

У січні 2024 року чоловік вперше завітав на тренування з ампфутболу і з тих пір почав виступати за команду "Покров АМП".

Багато людей, коли чують про ампфутбол, одразу уявляють спортсменів, що грають на протезах, проте це може бути досить травматично та незручно. Насправді, ми граємо на милицях. Це приносить постійні навантаження і мозолі. Але найважливіше — це те, що ти перестаєш відчувати фантомний біль.

Окрім ампфутболу, Олег Онисько обіймає посаду керівника офісного центру у Львові. Він також є тренером юнацької футбольної команди. У лютому, в умовах повномасштабної війни, він вирішив стати добровольцем. Наприкінці 2022 року, неподалік Кремінної, Олег отримав поранення. Його відновлення тривало цілих вісім місяців, протягом яких він проходив лікування та намагався повернутися до нормального життя.

"Я навіть не уявляв, що знову займуся футболом. Спочатку було сумнівно, чи взагалі повернуся до тренувань. Але, на щастя, прагнення грати дало мені сили відновитися."

Перед початком повномасштабного конфлікту Олег брав участь у чемпіонаті Львівської області серед ветеранів АТО. Після отриманого поранення він продовжував відвідувати ігри своєї команди. Саме в цей час він вперше почув про ампфутбольну команду "Покрова".

"Я почувався не дуже добре, ампфутбол мене витягнув. Хоч у звичайному футболі я був нападником, а тут став воротарем. Одну руку ховаю під футболку, а іншою відбиваю, кидаю, ловлю. Це було щось нове. Ще й стрибати треба в різні боки".

Після закінчення сезону в польському чемпіонаті "Покрова АМП" не планує відпочивати - наприкінці листопада команда проведе товариські ігри з новим ампфутбольним клубом у Бидгощі.

Якщо отримають дозвіл, вони продовжать участь у чемпіонаті Польщі. Проте спочатку їхні наміри були зовсім іншими, зазначає Матуеш Відлак, президент Європейської асоціації ампфутболу.

"Покрова" мала зіграти один сезон, і розпочати в Україні свій ампфутбольний чемпіонат. Зараз я знаю, що клуб хоче продовжувати грати в обох турнірах. Вони мають на це шанс. Але спершу нам треба зрозуміти, скільки польських команд візьмуть участь в новому сезоні, яким буде формат чемпіонату і тоді зможемо вирішити. Сподіваюсь, за декілька років український ампфутбол розвинеться, і в нас з'явиться хороший суперник поруч".

З метою залучення до футболу на милицях більшої кількості людей з ампутаціями або порушеннями функцій кінцівок, УАФ реалізувала ініціативу під назвою "Ліга Дужих". Цей проєкт сприятиме створенню команд і започаткуванню національного чемпіонату. Одними з перших етапів програми стали навчально-тренувальні збори для спортсменів, а також семінари для тренерів, менеджерів і суддів.