Ми працювали, працювали, але врешті-решт не досягли мети. Які причини невдачі України у Львівській Національній?
Ми прагнули досягти найкращого результату, але вийшло, як зазвичай. Це основний підсумок нашого марафону. Після таких емоційних "американських гірок", які подарувала нам національна команда, хочеться нарешті зупинитися і в тиші осмислити те, що відбулося. Пережити це, не захлинувшись при цьому.
Після поразки 0:3 від Північної Ірландії було важко знайти в собі сили для оптимістичного налаштування на наступний матч, особливо в моєму випадку. Додатково, нашу команду серйозно вразила хвиля травм, що ускладнювало ситуацію.
У цьому контексті у мене виникають певні запитання до нашого тренерського складу, особливо до тих спеціалістів, які займаються фізичною підготовкою: чому стільки спортсменів отримали травми вже під час зборів?
Показово, що з травмованих і дискваліфікованих можна було б зібрати повноцінну збірну України, і ця збірна як мінімум за іменами перевершувала б ту, яка в понеділок увечері вийшла грати проти збірної Угорщини, яка порівняно зі своїм попереднім поєдинком змінилася лише на одну людину.
Наша команда знову виявилася під експериментальним тиском. Я усвідомлюю, що це не з доброї волі, а скоріше через обставини, але усвідомлення цього не робить ситуацію легшою, адже ми так і не змогли досягти бажаного результату.
Заключну гру збірної України стартового ігрового циклу нинішньої Ліги націй за всього бажання не вдасться розглянути окремо від перших трьох матчів. Потрібно спробувати розглядати все у комплексі. Я спробував, і ледь дах не поїхав - аж надто багато напрошується висновків, які за своєю суттю кардинально протилежні.
Ми на чому світ стоїть критикували попередника Мальдери за відсутність нових імен у збірній, а саму збірну - за відсутність агресії та спортивної злості. Зараз ми в певній порції отримали і те, й інше, але від цього всього не стало легше, знову-таки, я в першу чергу про себе говорю, бо в дуже рівній групі на даний момент ми лише треті.
Перший поєдинок нашої команди налаштував не лише на позитивний лад, а й автоматично дуже високо підняв планку очікувань. Другий матч - опускаємо планку, при цьому терпимо та нервуємо, але розуміємо, що терпіння нам має воздатися у наступних двох матчах - проти команд, у протистоянні з якими і має вирішитись питання про переможця групи.
Проте в третьому матчі амбіції впали до мінімуму, а все те добре, позитивне і креативне, що Мальдері та його команда змогли реалізувати в Будапешті, розсипалося, наче картковий будиночок. Все повернулося до "налаштувань" Сергія Реброва.
Але в четвертому поєдинку і Мальдера, і його команда зуміли у певному сенсі провести роботу над помилками. Перший тайм номінально домашнього поєдинку проти збірної Угорщини - візуально найкращий для нашої команди на цьому циклі. Однак у той же час уникнути поразки і цього разу ми не змогли. Причому щодо пропущених м'ячів можна констатувати, що ми пропускали їх занадто просто.
Таким чином, у мене виникло відчуття, що матч проти північних ірландців триває, і команда Забарного все ще здатна дивувати. Якщо в першій половині зустрічі з угорцями були очевидні недоліки у нашій реалізації моментів, то в другій половині вже проступили помилки наших захисників.
Після матчу Россі скаже, що Україна не заслуговувала в цій грі на поразку, однак, якщо все ще намагатися дивитися на те, що відбувається, комплексно і з тверезою головою, то тоді треба набратися сміливості й визнати, що в Будапешті наша команда на перемогу також не заслуговувала - в контексті саме гри як такої, а не окремо взятої агресії чи мотивації.
Після поразки від угорців, яку справедливо можна охарактеризувати як несправедливою і непередбачуваною, відчуття гіркоти в душі залишилося меншим, ніж після попередньої невдачі. Та попередня поразка забрала стільки емоцій, що викрила на світло багато того, що не хотілося б виносити на показ. В останній грі я зрозумів, що мені бракує справжнього інтересу до подій, які розгортаються навколо.
Зрозуміло, що відсутність живого інтересу пов'язана з загальною атмосферою, і я не маю на увазі тільки футбол. Проте, безумовно, мені не вистачало позитивних емоцій під час цієї гри, і це є очевидним фактом.
На фоні мого "знеструмлення" збірна України в матчі з угорцями виглядала значно більш зарядженою та активною, що, безумовно, заслуговує на увагу.
Однак оцінювати будь-яку футбольну команду ми завжди будемо через призму результату. І в цьому випадку результатів не було ані в невдалій грі проти північних ірландців, ані в більш обнадійливому матчі проти угорців. Цього разу на користь команди Мальдери можна навести кілька факторів, які не вигадані, але це все ж не полегшує ситуацію.
Після чотирьох турів наша команда займає лише третю позицію. У кожному з турів ми спостерігаємо за різними складовими збірної України та не менш різним ставленням до них. Шанси на підсумкове перше місце ще є, але не варто забувати, що ризик залишитися на останньому також присутній. Гра коливається між неймовірним натхненням і розчаруванням, а настрій команди змінюється від захоплення до бажання ізолювати кожного гравця.
Якщо з усього цього в найближчій перспективі проростуть нові ідеї, що перевищують прості спроби зрозуміти невідоме, тоді ми зможемо з упевненістю сказати, що наші зусилля не були марними. Проте, якщо всі ці часом обґрунтовані, а часом просто безглузді експерименти завершаться нічим, то вся ця діяльність не матиме жодної цінності.
Отже, якщо ми не зможемо піднятися в підсумковій таблиці ЛН, то на чемпіонат Європи 2028 року потрапимо з третього кошика. Разом із потенційною Францією там обов’язково опиниться й умовна Норвегія, і нам знову доведеться спостерігати за черговим міжнародним футбольним турніром лише по телевізору...
