Побиття, викрадення осіб та вбивства на Майдані. Яка роль "Чорної роти" у цих подіях?
20 лютого 2014 року залишиться в пам'яті українців як знаковий день в історії країни. Хоча це може звучати драматично, саме в цей момент у центрі Києва правоохоронці, намагаючись придушити протести, відкрили вогонь, забравши життя 48 осіб і поранивши ще 90.
Проте, з таким же успіхом уряд міг би гасити вогонь бензином. Монолітна більшість Партії регіонів і комуністів у Верховній Раді почала давати тріщину. Парламент, незважаючи на всі зусилля російської сторони, зміг зберегти контроль над країною. Тим часом Віктор Янукович, який мав очолити з'їзд сепаратистів у Харкові, втік до Росії, де періодично проводить пресконференції, на яких розповідає про "державний переворот".
Разом із Януковичем тікала і частина "Беркуту". Зокрема - "Чорна рота", відповідальна за масові розстріли на Інститутській. Текст про те, як склалася доля частини з них, можна почитати тут. А в цьому матеріалі ми вирішили нагадати, звідки взявся "Беркут", чим відомі ці спецпризначенці, і як саме їх залучали до протидії Революції гідності.
Після здобуття незалежності Україні потрібні були власні спеціальні підрозділи міліції - на заміну радянському ОМОНу. Тож 1992-го створили спеціальний підрозділ "Беркут", який від початку мав займатися боротьбою з криміналітетом і підпорядковувався регіональним Управлінням по боротьбі з організованою злочинністю.
Проте, як це іноді трапляється, з’ясувалося, що бійці "Беркуту" виконували функції, які вже покладалися на інший спеціальний підрозділ міліції – "Сокіл". У результаті їх перепідпорядкували Управлінню громадської безпеки, і їхні обов'язки зазнали певних змін: тепер вони відповідали за забезпечення громадського порядку, контроль за масовими заходами та підтримку міліцейських силових операцій.
Під цими на перший погляд сухими та важливими словами нерідко приховувалися репресії проти протестів, мітингів і демонстрацій. Український футбольний фанатський рух має безліч історій про дії "беркутівців" на стадіонах.
Одним із найбільш яскравих інцидентів в історії українського футболу стало побиття фанатів на НСК "Олімпійський" у 2007 році, під час поєдинку між "Динамо" та "Шахтарем". У цій ситуації 50 спецпризначенців протягом 15 хвилин намагалися "відновити порядок" у секторі вболівальників "Динамо", де фанати використовували фаєри та димові шашки. Унаслідок цього інциденту було затримано 22 уболівальників, серед яких виявилися й неповнолітні.
Також варто згадати про інцидент з фанатами у Житомирі під час матчу між "Динамо" та "Поліссям". Тоді більше ста вболівальників стали мішенню для правоохоронців, які застосували кийки.
Серед інших значущих подій варто згадати інцидент зі стріляниною під час протестів кримських татар біля Судака у 1995 році, внаслідок якого загинули дві особи. Також у тому ж році відбулася сутичка в Софії Київській під час похоронних заходів патріарха Володимира.
У 1998 році співробітники "Беркуту" застосували кийки та сльозогінний газ для розгону шахтарського протесту в Луганську, що відбувався на День Незалежності.
Згодом відбулося насильство щодо протестувальників акції "Україна без Кучми", а також підтримка Леоніда Кучми та його команди під час Помаранчевої революції.
Згодом "Беркут" використовували для боротьби з невдоволеними режимом Януковича: тут можна згадати розгін податкового і мовного Майданів, розгін учасників Врадіївської ходи, загалом побиття протестувальників.
Загальна чисельність цього спецпідрозділу в різні роки коливалася від 4 до 6 тисяч. Розквартировані вони були в різних областях України ротами й полками. Київський полк, до слова, був одним із найбільших: мав одну транспортну роту і п'ять бойових. А серед його бійців були не лише стрільці та снайпери, але й водолази, підривники, сапери та водії БТРів.
Нас, справді, цікавить Київський полк, а точніше, його спеціальна рота, яка безпосередньо брала участь у масових розстрілах на вулиці Інститутській 20 лютого 2014 року. Однак їхня діяльність проти протестувальників розпочалася набагато раніше.
30 листопада 2013 року, Майдан Незалежності. Ніч. З центральної площі Києва вивозять звукову апаратуру, виникають локальні сутички з міліцією, однак ситуація виглядає відносно спокійною. А загальний настрій на центральній площі столиці доволі песимістичний: від багатотисячних мітингів лишається кілька сотень людей, які збиваються купи біля монумента Незалежності. Здається, ще кілька днів, і протести зійдуть нанівець.
Втім, дехто з влади Януковича, а можливо і сам Янукович, чекати не хочуть. Заступник секретаря РНБО Володимир Сівкович разом із керівництвом міліції та Києва планує завершити все вже цієї ночі: до Майдану стягують внутрішні війська та бійців "Беркуту". Останніх тут, до слова, 180 людей. Серед них і Дмитро Садовник зі своїми підлеглими зі спецроти київського полку. Вони шикуються вздовж вулиці Інститутської і чекають наказів.
Досліджуйте глибше інформацію про Сівковича, його участь у боротьбі з протестами та зв'язок із Федеральною службою безпеки Росії: так розпочиналася війна. Як ФСБ підірвала довіру до Євромайдану і готувала агресію російських військ.
Приблизно о 4:07 ранку командир київського полку "Беркут" Сергій Кусюк віддає наказ про проведення зачистки. Садовник оперативно передає це розпорядження своїм підлеглим зі спецроти. Міліціонери, разом із іншими, без попередження прориваються на Майдан, оточують протестувальників і починають їх жорстоко бити кулаками, ногами та кийками.
Протягом 15 хвилин спецпризначені підрозділи очищають центр Києва від кількох сотень демонстрантів. Але їм цього недостатньо: бійці "Беркута" намагаються переслідувати людей на сусідніх вулицях. Внаслідок цього більше 50 осіб отримують травми різного ступеня тяжкості. Серед постраждалих — 19-річний Устим Голоднюк, чий стан супроводжується численними саднами по всьому тілі. Проте це не стає перешкодою для його подальшої участі в протестних акціях.
На наступний день, 1 грудня, в Києві відбувається протест, в якому, за різними підрахунками, бере участь від кількох сотень тисяч до мільйона осіб.
Січень 2014 року. Протестні настрої посилюються. Учасники Майдану намагаються дійти до Верховної Ради, але на вулиці Грушевського, неподалік стадіону "Динамо", їх зупиняють внутрішні війська, за спинами яких стоять бійці "Беркута". Режим Януковича продовжує намагатися придушити протест, і, не знаходячи інших шляхів, вирішує задіяти спецпризначенців для підтримки тітушок.
Ранком 20 січня активіст Сергій Загвоскін піднімався Інститутською вулицею. Після ночі, проведеної на Майдані, він вирішив прогулятися до станції метро Арсенальна. Однак на перехресті з Банковою його зупинили двадцятеро спортсменів. Як тільки його скрутили, тітушки зателефонували своїм керівникам, які, в свою чергу, повідомили командиру київського полку "Беркуту" Кусюку. Той направив до протестувальника Volkswagen Transporter з бійцями спецроти "Беркуту". Врешті-решт, спецпризначенці зафіксували руки Загвоскіну і затягли його в бус.
Тим часом зі станції метро Арсенальна в бік Парку Слави йдуть ще троє мітингувальників: Юхим Дишкант, Дмитро Москалець та Артур Ковальчук. Біля готелю "Салют" їх помічає десяток тітушок. Чоловіків хапають і тягнуть вглиб Парку Слави. Телефонують Кусюку. Той відправляє по майданівців Transporter, у якому вже сидять згадані вище бійці спецроти київського "Беркуту" і Загвоскін.
На справді, протестувальників викрадають: вони не мають можливості повідомити ні друзям, ні родичам, де знаходяться і що з ними відбувається. Поки чотирьох активістів Майдану пересувають столицею, силовики погрожують їм різними способами, у тому числі і фізичною розправою. Учасники акцій протесту сприймають цю ситуацію дуже серйозно, особливо в ті моменти, коли правоохоронці наводять на них зброю.
Зрештою, автобус зупиняється біля Деснянського відділу міліції на Троєщині. Тут затриманих змушують підписувати протоколи, звинувачуючи їх у участі в масових заворушеннях. Доказова база не викликає жодних питань: бійці спецпідрозділу "Беркут" на місці вигадують, як саме четверо затриманих нібито намагалися зірвати конституційний порядок під керівництвом Януковича.
18 лютого 2014 року. Протестні акції досягають свого піку. Верховна Рада повинна провести голосування щодо повернення до Конституції 2004 року, що передбачає парламентсько-президентську форму правління. На підтримку цього голосування виходить і Майдан. Проте Янукович не залишає нічого на випадок: урядовий квартал оточений внутрішніми військами, а за їхніми спинами готові дати відсіч беркутівці та тітушки.
Демонстранти не можуть навіть наблизитися до будівлі парламенту. Близько 11 години ранку на сцену виходить "Беркут", який використовує в своєму арсеналі російську "гуманітарну допомогу": світлошумові гранати та сльозогінний газ, що перевищує за потужністю українські аналоги. Протестувальників жорстоко атакують, і десятки людей зазнають травм, зокрема внаслідок вибухів російських гранат.
Поки правоохоронці завдають шкоди людям, один з лідерів опозиції Олександр Турчинов проводить зустріч з Януковичем. Президент вигукує погрози, запевняючи, що покарає всіх і ніхто не залишиться безкарним. Турчинов пропонує варіант вирішення конфлікту: активісти повертаються на головну площу Києва, а "Беркут" припиняє стрільбу та насильство. Янукович сідає в крісло і зрештою погоджується з умовами.
Тим часом керівник київського полку "Беркуту" Сергій Кусюк охороняє Верховну Раду. О 16:00 він віддає Дмитру Садовнику наказ: відібрати перевірених міліціонерів, роздати їм вогнепальну зброю та їхати в урядовий квартал.
Приблизно о 18:00 Садовник прибуває на проспект Червонозоряний, 152, де розташований київський полк "Беркут". Він відбирає 26 бійців, які отримують у розпорядження рушниці Форт-500, АКМС, пістолети ПМ та Форт-12, а також бойові набої, після чого вирушають до Верховної Ради. Вони чекають. Це і є відомий підрозділ, названий "Чорною ротою". 19 лютого їх переводять на Інститутську, де вони залишаються до 20 лютого.
Після невдалої спроби провести "антитерористичну операцію" правоохоронці не зупиняються: хоча штурм Майдану поки що не відбувається, протестувальників атакують світлошумовими гранатами та газом, а також використовують водомети. З боку Майдану пролітають постріли в бік міліції, що призводить до загибелі щонайменше двох осіб. Імовірно, в цій групі знаходиться Іван Бубенчик.
Керівництво міліції вирішує іти до кінця: Кусюк отримує наказ застосувати зброю і передає його командирам підрозділів. О 8:50 ще один керівник полку київського "Беркуту", Олег Янішевський, координує відступ міліціонерів з Майдану. Серед інших поруч із ним міліціонери-спецпризначенці з Криму. За ними ідуть беззбройні протестувальники. По них відкривають вогонь.
"Чорна рота" наближається до Жовтневого палацу, відкриваючи вогонь з автоматів та Фортів по натовпу. До 9:15 бійці спецпідрозділу київського "Беркуту" досягають оглядового майданчика біля Жовтневого. В цей час вони піддаються обстрілу, в результаті якого загинає Микола Симисюк, а Роман Панченко отримує поранення.
Далі до "Чорної роти" доєднується Садовник. І вже разом зі своїм командиром вони відступають вглиб Інститутської, до сніжної барикади. При цьому міліціонери і гадки не мають припиняти розстріл натовпу. Станом на 9:20 "Чорна рота", ймовірно, убила 26 людей.
О 9:30 "беркутівці" закріплюються за бетонною барикадою, біля клубу Кабінету міністрів, звідки продовжують стріляти по майданівцях. Орієнтовно о 9:54 вони стріляють у бік готелю "Україна". Там, за бетонним парапетом банку "Аркада" майданівці намагаються забрати своїх поранених.
У складі однієї з евакуаційних груп є молодий чоловік у синій касці — Устим Голоднюк. Він гине від пострілу в голову. Після нього настає черга наступної жертви — наймолодшого учасника Майдану, Романа Гурика.
Вогонь відкривають лише близько 17:00. До цього моменту на Інститутській загинуло 48 осіб.
Читайте також: "Пафос дещо підбадьорює". Герой Майдану Гурик в уявленні близьких та товаришів.
Вдень 21 лютого, виконуючи рішення Верховної Ради, зведена "Чорна рота" зі своїми командирами вертається в пункт дислокації, на проспект Червонозоряний.
Кусюк і Садовник конфіскують у своїх підлеглих вогнепальну зброю: 24 одиниці АКМС, 3 пістолети Форти-500, 1 СГД та 1 Форт-12. Потім вони вивозять її в невідомому напрямку, розрізають на частини, знищують серійні номери та скидають у воду поблизу острова Жуків на річці Віта. Увесь цей процес триває приблизно три доби.
Паралельно Кусюк віддає наказ зібрати всю службову документацію в холі одного з приміщень на Червонозоряному. Загалом майже 250 різних журналів: там була інформація про зброю та бійців полку. Папери також зникають у невідомому напрямку.
Після того, як Кусюк із Садовником знищують частину доказів, настає час зникнути і спецпризначенцям: як розповіли УП співрозмовники в правоохоронних органах, їх вивезли просто з пункту дислокації на Червонозоряному спочатку до Кривого Рогу, а звідти - до Криму, де вже почалася російська окупація.
25 лютого 2014 року виконуючий обов'язки міністра внутрішніх справ Арсен Аваков підписує розпорядження про розпуск спецпідрозділу "Беркут". У тому ж році, підозрюючи у масових розстрілах, затримують Садовника, а також Павла Аброськіна і Сергія Зінченка.
Однак восени 2014 року суддя Світлана Волкова ухвалює рішення про домашній арешт для Садовника. Скориставшись цим, командир спецроти втікає до Криму.
Натомість 2015-го затримують ще трьох колишніх "беркутівців": Олега Янішевського, Олександра Маринченка та Сергія Тамтуру.
П'ятеро спецпризначенців постали перед судом через звинувачення у вбивстві 48 протестувальників та пораненні ще 90. Судовий процес майже дійшов до фінального рішення, але в справу втрутилися російські представники. Вони вимагали повернення беркутівців на території, що перебувають під окупацією, зокрема до так званих ДНР та ЛНР. В іншому випадку росіяни погрожували зірвати обмін і залишити українців, яких вони утримували в цих псевдореспубліках, без можливості повернення.
Святошинський районний суд, що займався цією справою, ухвалив рішення не відпускати обвинувачених. На виручку прийшла Київська апеляційна інстанція, яка змінила запобіжні заходи для всіх беркутівців. 29 грудня вони виїхали на територію, контрольовану окупантами в Донбасі. Лише двоє з них, Маринченко та Тамтура, повернулися назад.
Ознайомтесь також: "Вісім років у моєму житлі звучали звуки пострілів". Розповідь про один із найважливіших судових розглядів в Україні.
Після початку масштабного військового вторгнення, 18 жовтня 2023 року, у Святошинському суді було оголошено рішення у справі про розстріли на Інститутській.
Янішевський отримав довічне, Зінченко і Аброськін - по 15 років. Всі троє - заочно. Маринченко отримав 5 років, однак встиг відсидіти їх у СІЗО, тож він вийшов на свободу. Тамтуру за всіма статтями виправдали, оскільки суд не знайшов підтверджень, що той стріляв по протестувальниках чи якось був причетний до їхніх убивств і поранень.
