"Вибухова хвиля залишила мене без ноги, і ніхто не зміг прийти на допомогу". Ветеран ЗСУ розповідає про своє важке поранення, зустріч із національною командою України та що надихає його на життя.
У травні Українська асоціація футболу провела в Києві другий національний турнір з ампфутболу, відомий як Весняний кубок Ліги дужих. Змагання відбулися на стадіоні НТК імені Віктора Баннікова та охопили два дивізіони.
У Суперлізі змагалися команди Буревій Київщина, Шахтар Сталеві, МСК Дніпро (Черкаси), Покрова АМП та Покрова АМП-2, обидві зі Львова. У Першій лізі свої сили вперше спробували такі колективи, як Вінниця АМП, збірна Дніпро Честь-Незламні (представники Дніпра та Харкова) та Хрестоносці з Луцька. Структура ліги, поділена на дві групи, дозволила як досвідченим, так і новачкам продемонструвати свої здібності.
За результатами матчів Першої ліги перемогу святкували Хрестоносці, тоді як у Суперлізі лідирували гравці Покрови АМП.
Відразу після завершення турніру журналіст NV Олександр Волочан поспілкувався з капітаном команди Буревій Олександром Мальчевським.
Протягом більшої частини свого життя чоловік займався футболом на аматорському рівні. У 2022 році він вирішив приєднатися до Збройних Сил України. Пізніше він взяв участь у визволенні Харківської області від загарбників, де отримав серйозне поранення.
В ексклюзивному інтерв'ю Олександр Мальчевський пригадав неприємні спогади про війну та надихаючу зустріч із гравцями збірної України у Бельгії, а також розповів, як ампфутбол змінив його життя після втрати кінцівки.
На Весняному кубку ваша команда зазнала двох поразок і зіграла внічию. Як ви оцінюєте цей результат? Що, на вашу думку, стало перешкодою для досягнення перемоги?
Перш за все, хочу висловити вдячність Українській асоціації футболу за їхню роботу з розвитку ампфутболу в нашій країні. По-друге, всі команди продемонстрували прогрес, і рівень змагань значно зріс. Наша команда була найстаршою учасницею цього турніру, але сподівався, що зможемо досягти кращих результатів.
Не було жодної недооцінки — навпаки, оскільки ми стали фіналістами Зимового кубка, наші суперники почали значно уважніше готуватися до матчів з нами. Однак, певні труднощі виникли через власні помилки. Тепер ми зосередимося на виправленні недоліків і підготовці до майбутніх поєдинків.
Поділіться історією створення команди: хто виступив з ініціативою?
1 червня 2022 року на стадіоні Баннікова, завдяки ініціативі Української асоціації футболу, відбулося перше тренування. Тоді на нього зібралися лише четверо учасників. Асоціація мала на меті створити національну збірну, що складалася з ветеранів війни, і ця мета була досягнута. Я та інші гравці отримали можливість приєднатися до команди та вирушити на Лігу націй у 2022 році.
Після повернення регулярно тренувалися. Завдяки особистим зв'язкам і підтримці побратимів долучалися нові хлопці, і кількість гравців поступово зростала. Із цієї групи троє потрапили до складу збірної України та взяли участь на Євро-2024 серед гравців з ампутованими кінцівками.
Протягом усього часу ми займалися тренуваннями в Києві, хоча на той момент це ще не була справжня команда, а скоріше колектив людей, які працювали під наглядом тренера Дмитра Ржондковського. Напередодні Зимового кубка ми швидко розробили назву, замовили спортивну форму і офіційно сформували команду АМП Київ.
На Зимовому кубку було нелегко, але ми ретельно готувалися і здобули титул віцечемпіонів цього турніру.
Чому було ухвалено рішення змінити назву з АМП Київ на Буревій Київщина?
Після завершення Зимового кубка УАФ виникла пропозиція заснувати офіційний клуб. У голосуванні обрали назву "Буревій". Оскільки ми представляємо київський регіон, символом нашого клубу став лелека. Це вибір пов'язаний з тим, що під час подорожі з Києва через села можна часто побачити гнізда цих птахів.
-- У березні Ви були капітаном тоді ще новоствореної збірної Ліги дужих та допомогли здобути перемогу над бельгійцями (1:0). Поділіться враженнями від історичного матчу?
Це дуже крута ініціатива від УАФ. У збірній грали саме військові, які ось-ось прийшли в ампфутбол. Більше досвіду було, по-суті, лише в мене та іншого гравця збірної Макса Безерука. Неймовірні враження від поїздки. Все було організовано на високому рівні.
Перед матчем Вашої команди підопічні Сергія Реброва мали ще один важливий поєдинок проти збірної Бельгії. Однак, незважаючи на напружений графік, їм вдалося знайти час для спілкування з гравцями Ліги дужих. Яким чином відбулася ця зустріч?
Відчувалася чудова атмосфера підтримки, ми активно спілкувалися з ними. Хлопці були надзвичайно доброзичливими — якщо виникало бажання щось запитати, вони завжди охоче відповідали. Ми отримали автографи та зробили кілька фотографій.
-- Цікаво, яке було ставлення бельгійців до української команди на полі та поза ним. Питали щось про війну, якщо спілкувалися?
Цікава ситуація сталася на матчі. Дружина одного з гравців команди-суперника, яка є росіянкою, раніше під час чемпіонату Європи робила кілька неоднозначних заяв. Цього разу вона також активно підтримувала свою команду, але після нашої перемоги в матчі з її боку стало тихо.
В цілому, наша команда вже тричі здобувала перемогу над збірною Бельгії. Перший раз ми виграли в рамках Ліги націй з рахунком 2:1, другий — на Євро, де результат складав 3:1. А у третій зустрічі цього року ми знову були сильнішими, завершивши матч з рахунком 1:0.
Як розпочалася ваша кар’єра у військовій сфері? Чи проходили ви якусь спеціальну підготовку перед цим?
Після того, як Росія розпочала широкомасштабну агресію, я вирішив приєднатися до лав Збройних сил. Моя служба проходила в Окремій президентській бригаді, яка носить ім'я гетьмана Богдана Хмельницького. Прибувши до підрозділу, нам надали всі необхідні ресурси, і ми пройшли початковий навчальний курс. Згодом мене та інших моїх товаришів направили на Харківщину для виконання бойових завдань.
Коли я служив в армії, батько з раннього віку прищепив мені захоплення полюванням. Я мав власну зброю, тож певний досвід у цій справі вже мав. Проте підготовка тоді була досить непослідовною. Фізична форма була більш-менш на рівні, але, як кажуть, не так важливо, як ти стріляєш — вирішальну роль відіграє артилерія.
Як важко було в вашій сфері на той час?
Ситуація не була вкрай складною. Ми звільняли територію, рухалися вперед. Безпосередньо наша група працювала по ворожій техніці. Іноді вдавалося закріпитися, але через колосальну різницю у співвідношенні артилерійських снарядів ворог просто знищував наші позиції.
-- Як отримали поранення?
У Харківській області моя команда займалася ураженням важкої техніки ворога. Після цього ми планували закріпитися на позиціях, але раптово почався мінометний обстріл. Перший снаряд, що влучив, на жаль, відрізав мені ногу. Я просто почув вибух, і, озирнувшись, зрозумів: одна нога в порядку, а от з другою, на жаль, сталося лихо. Я зумів добратися до окопу на одній нозі, а мій побратим допоміг мені накласти турнікет.
Хлопці витягували мене з-під вогню. Евакуація тривала майже шість годин — під безперервними обстрілами, тому ніхто не зміг під'їхати, щоб забрати мене. Спочатку мене просто тягнули через посадку. Потім поклали на якусь драбину, змайстрували імпровізовані ноші — так і несли. Це було складно, адже я отримав поранення обох ніг: одна з них була повністю втраченим, а інша — сильно пошкодженою.
Та все ж мене витягнули. Лікарі надали першу допомогу. Я тоді дивився на ноги й думав: Оця -- ціла, а друга... Бачив, що її фактично немає. І якось одразу прийняв: сталося -- значить сталося. Це війна.
-- Що робили після того, як отримали поранення?
Власне, багато аспектів залишилися на своїх місцях. Я продовжую працювати за комп'ютером, тому знову зайняв свою колишню позицію. Батьки на початку навіть не здогадувалися про мою травму — я розповів їм про це лише після повернення додому з протезом.
Єдине, що з мого життя зникло -- футбол. Це було не просто хобі, а частина мого життя. Я серйозно цим займався, виділяв час: два тренування на тиждень, плюс ігри на вихідних.
Після отриманого травми я був впевнений, що це кінець моєї кар'єри. Відчув, що футбол залишився в минулому...
Проте згодом у Вашому житті виник ампфутбол. Яким чином Ви вперше почули про цей вид спорту?
Моя мета полягала в тому, щоб відновити своє звичне життя і не ставати тягарем для близьких. Я навіть не підозрював про існування такого виду спорту, як ампфутбол, і не мав жодного уявлення про нього.
Коли я вперше натрапив на оголошення про формування команди, що в майбутньому перетворилася на основний склад збірної з ампфутболу, у мене були сумніви. Але одного дня моя дружина просто зібрала мої речі і сказала: "Чому б тобі не поїхати на тренування?" Я вирушив туди. Мені це сподобалося. Відтоді я жодного разу не пропустив тренування.
Тепер я не лише учасник команди, але й виступаю в ролі тренера. І, зізнатися, це виявилося навіть складніше, ніж я очікував. Що раніше було просто захопленням, тепер набуває рис справжньої роботи. Я вже починаю замислюватися над тим, чи не варто піти з професійної кар'єри гравця і повністю зосередитися на тренерській діяльності (посміхається).
Ампфутбол в Україні активно прогресує. Які перспективи чекають на цей адаптований вид спорту?
На початку це була лише реабілітаційна програма, але згодом перетворилася на справжній вид спорту. Тепер, наприклад, військовий ветеран має можливість не лише займатися фізичною активністю чи грати на милицях, а й представляти свою країну на міжнародних змаганнях у складі збірної України з ампфутболу.
Організація чемпіонату та формування нових ампфутбольних команд сприятимуть підвищенню кваліфікації нашої національної збірної. Також, представник України матиме можливість брати участь у Лізі чемпіонів з ампфутболу. Це беззаперечно важливий досвід.
-- Що б Ви сказали людині, яка втратила кінцівку, але ще вагається прийти на перше тренування з ампфутболу чи інших адаптивних видів спорту?
Знаєте, я не найкращий у мотивації — іноді можу "підбадьорити" не зовсім пристойними словами (усміхається). Мене дуже турбує, щоб люди не закривалися в собі й долучалися до нашої спільноти. У моєму випадку я отримував потужну підтримку від родини, і тому я завжди наголошую на важливості близьких: не відсторонюйтеся від них, надавайте підтримку. З часом вони зможуть відновити свої сили та повернутися до звичного життя.
Зараз не можу цих людей по-справжньому змотивувати, бо вони ще не частина команди. Але я запрошую їх на тренування: приходьте і побачте, як це працює!
У нашій команді є люди, які пережили травми в повсякденному житті, деякі з них мають досвід від дитинства. Є дівчата, які втратили кінцівки або в цивільному житті, або ж на війні. Більшість із нас — це ветерани. Тож я запрошую всіх долучитися — ви не пошкодуєте!
Нагадуємо, що ампфутбол є різновидом футболу, призначеним для спортсменів з ампутованими кінцівками або з порушеннями їх функцій. Згідно з правилами ФІФА, гравці виступають без протезів, використовуючи лише милиці. Це забезпечує рівні можливості для всіх учасників гри, оскільки ампутації можуть мати різні ступені.
Команди, що складаються з шести польових гравців і воротаря, проводять два тайми тривалістю по 15 хвилин. Намагання навмисно доторкнутися до м'яча милицями заборонено, оскільки під час ампфутболу вони вважаються продовженням рук. У разі такого порушення арбітр має право зафіксувати фол.
Раніше ми докладно описали розвиток ампфутболу в Україні, а також провели огляд першого офіційного змагання — Зимового кубка Ліги дужих.
