Секрети провідного футбольного агронома України Анатолія Колоші.
Стадіон "Динамо" нагадує ковчег, що плаває на водах озера, тоді як ідеальне футбольне поле не обов'язково повинно бути абсолютно рівним.
Епоха Валерія Лобановського в київському Динамо - це період звикання колективу до найвищих стандартів. Зокрема й в інфраструктурних аспектах.
Як київське Динамо здобувало чемпіонство під захистом свого даху
Одним із тих, хто відтоді й до сьогодні підтримує в належному стані поля на клубній арені та заміській тренувальній базі, є Анатолій Колоша, колишній директор стадіону, а наразі - головний фахівець із футбольних газонів.
Анатолій Якович, чий стаж у "біло-синій" родині нараховує вже понад 40 років, у своїй справі - спеціаліст номер один не лише в Україні. А ще він людина цікавої долі та непересічний співрозмовник.
Його покликання - рідні мова й література. Ще студентом Університету Шевченка займався науковими дослідженнями в цій сфері. А вірші пише й донині. Перепрофілюватися довелося не з власної ініціативи.
"Хор "Гомін", який очолював Леопольд Ященко, став об'єктом переслідувань з боку радянських "ідеологів", коли я мав можливість співати в ньому в 1970-х роках, - згадує А. Колоша. - Нас звинувачували в націоналізмі, проводили допити, все було за стандартною схемою. На щастя, нам вдалося вчасно зберегти літературу, яку вважали антирадянською, перед обшуком. В результаті, я отримав "лише" виключення з університету та серйозні проблеми зі здоров'ям. Але про подальшу гуманітарну кар'єру довелося забути."
З гачка КДБ вдалося вирватися завдяки Валентині Шевченко, яка на той момент була заступником міністра освіти, а згодом стала головою Верховної Ради Української РСР. Валентина Семенівна високо оцінила мої зусилля в адміністрації столичного Спортивного інтернату. Спочатку я влаштувався на посаду робітника футбольного поля, проте згодом взяв на себе ще чимало обов'язків. Наприклад, я забезпечував близько 450 учнів, які займалися різними видами спорту, формою та інвентарем, а також активно долучався до будівництва легкоатлетичного манежу.
Дивна річ, але Колоша - корінний киянин - аж ніяк не зрадів ідеї Валерія Лобановського про підсилення Динамо за рахунок уже досвідченого "агронома".
"Зарплата й коло обов'язків у спортінтернаті мене влаштовували, а зайнятість на основній посаді не заважала викладати мову й літературу в школі, - згадує Анатолій Якович. - Та й відповідальність "трохи" інша: найсильніший клуб радянського футболу, передове в усьому спортивне підприємство, що мало кураторів на рівні партійного керівництва Республіки! Але згодом подякував долі за той наказ, яким мене перевели в команду Лобановського. За досвід співпраці з цією геніальною людиною. За можливість фахово зростати в діловій, але творчій атмосфері.
У 1984 році я прийшов у "Динамо" на місце Леоніда Кривошеєва. Він був одним із моїх тренерів і, на жаль, пішов з життя занадто рано. Я відчував брак його порад і підтримки, але мені потрібно було підтримувати високий рівень гри, адже це було моїм обов'язком.
Валерій Лобановський нещодавно повернувся до Києва, щоб відновити команду. Проте на стадіоні "Динамо", який мав стати однією з арен юнацького європейського чемпіонату, чекали серйозні труднощі — всього за кілька місяців до турніру газон виявився в жахливому стані. Відповідальний чиновник, який очолював Управління спортивних споруд, вирішив залучити солдатів для очищення поля від снігу, використовуючи лопати, а згодом навіть залучив спеціальну техніку з "щітками". "Килим" стадіону був вкрай знищений...
"Мені довелося все починати з нуля," - ділиться спогадами Колоша. "Ми вилами прибрали багнюку, потім насипали тонкий шар торфу, засіяли його і накрили плівкою. Через тиждень вже з'явилася зелена травичка. Коли я звернувся до Валерія Васильовича з проханням провести тестовий матч на новому покритті, він спочатку запитав: 'Чи не зашкодимо?' Я відповів, що беру на себе всю відповідальність."
У підсумку інспектори УЄФА поставили динамівській арені найвищий бал. Умови стартового поєдинку, попри травневу зливу, не викликали жодних запитань. Навіть розмітка витримала: напередодні, отримавши прогноз погоди від синоптиків аеропорту Жуляни, ми нанесли лінії водоемульсійною фарбою. А паралельна зустріч, що проходила на Республіканському, опинилася під загрозою зриву, там усе пливло в буквальному розумінні".
Анатолій Якович дуже тепло згадує Валерія Лобановського, котрий свій робочий день на "Динамо" починав саме з невеличкої прогулянки футбольним полем - там, вочевидь, і думалося, і мріялося продуктивніше. Дуже високо тримаючи поріг вимог до найтонших "виробничих" нюансів, Метр водночас цінував працю кожного, хто робив внесок в успіхи колективу. Надто - тих, хто ставить загальну справу понад усе.
Колоша - це саме та людина. У своїх щоденних бесідах з Природою вона спирається не лише на інтуїцію, але й на винятковий практичний досвід, постійно збагачуючи свої знання.
Книга англійця Доусона про облаштування спортивних майданчиків стала для мене справжнім відкриттям, - ділиться Анатолій Якович. - Хоча вона була написана в першій половині ХІХ століття, деякі її рекомендації виявилися дуже корисними й для нас. Пізніше ми активно співпрацювали з Аланом Фергюсоном, колишнім футболістом, який створював бездоганні футбольні поля для клубу Іпсвіч. У Великій Британії колись було витрачено 250 тисяч фунтів на обладнання для догляду за газонами "Динамо". Раніше ж наш "парк" складався лише з двох простих косарок і моторолера, на якому возили пісок з ґрунтом.
У процесі роботи доводилося багато експериментувати та діяти наосліп: від основи підґрунтя до вибору сортів трав і їх комбінацій, а також добрив. В результаті я дійшов до висновку, що найкращий газон може бути отриманий на чистому піску, який сприяє росту трави та забезпечує належний дренаж. Для обробки одного поля щорічно потрібно не менше 60 тонн піску. Наразі ми постачаємо пісок з колишнього кар'єру в Чернігівській області, а деякі мінерали доводиться привозити навіть із Закарпаття.
"Ми усвідомлюємо ваше нерозуміння". Ця знаменита фраза Валерія Лобановського відображає специфіку роботи динамівського "агронома". На відміну від самого Лобановського, а також Йожефа Сабо і В'ячеслава Грозного, багато тренерів не приділяють уваги таким "дрібницям", як структура газону чи сезонні особливості росту трави, що часто призводить до проблем у взаємодії з працівниками поля.
Пів століття тому Динамо обіграло Баварію, представляючи... Українську Народну Республіку
"Скажімо один із нещодавніх наставників команди буквально вимагав, щоби газони на стадіоні "Динамо" й на заміській базі були абсолютно ідентичними, - посміхається мій співрозмовник. - А досягти цього - абсолютно неможливо, як не бийся. Один із асистентів тренера нав'язував свій стандарт підстригання трави - нижче так званої точки кущіння. На мої пояснення - що це призведе до деградації кореневої системи й за кілька років ми просто втратимо газон, він відповідав: нічого, перестелимо. А це, повірте, недешеве задоволення.
Одна з сьогоднішніх проблем українських полів - прописаний у регламентних документах полив перед грою. Якщо навесні та влітку це норма, то десь із середини осені, коли трава отримує менше ультрафіолету, припиняє ріст і підмерзає, "водні процедури" - вбивчі для неї. Це треба вирішувати на організаційному рівні".
До речі, псевдонауковці завжди були присутні серед колег Анатолія Колоші. Вболівальники старшого покоління, напевно, пам'ятають про матч київського "Динамо" з "Баварією" в березні 1977 року, який відбувся перед тим, як Олег Блохін отримав "Золотий м'яч". Тоді поле Республіканського стадіону було всіяне світлими плямами — отвори, пробурені для дренажу, були засипані піском на випадок дощу або мокрого снігу.
Враховуючи, що трав'яне покриття на центральному стадіоні країни в той час в основному складалося з чорнозему, цей "нововведення" навряд чи могло б захистити його від несприятливих погодних умов. Натомість, відновлення кореневої системи довелося проводити протягом всього сезону.
У Радянському Союзі, за словами А. Колоши, був лише один справжній експерт у сфері газонів. Це був Гіві Абрамішвілі, який займався озелененням стадіонів у Тбілісі, Єревані, Ташкенті та Києві, готуючи їх до Олімпійських ігор 1980 року.
Він - самоучка, як і Леонід Кривошеєв. Однак, незважаючи на всього три класи освіти, мій наставник здобув значний авторитет у своїй галузі. "Дядя Льоня" вважався експертом не лише в трав'яному покритті, але й в облаштуванні бігових доріжок та секторів для легкої атлетики. Він підтримував в ідеальному стані ядро Республіканського стадіону, а згодом передав мені зразкову конструкцію динамівської арени.
Стадіон "Динамо" для Анатолія Яковича є не просто спортивною ареною, а справжнім другим домом. Він добре знайомий з кожним каменем і травинкою на цьому стадіоні. А вже про історію цієї будівлі, її архітектурні рішення, інженерні та геодезичні нюанси можна говорити годинами.
"Чи відомо вам, - питає, - що на глибині кількох метрів під смарагдовим полем розташоване озеро? Колись воно прикрашало царський парк, а потім було засипане уламками зруйнованих більшовиками Михайлівського Золотоверхого собору й Трьохсвятительського храму.
На цьому святому камінні й побудували спортивну арену в 1930-ті. Архітектор Василь Осьмак, до чийого спадку в Києві належать, зокрема, Театр оперети, Національна бібліотека імені Вернадського та дніпровська Набережна, блискуче впорався не тільки зі специфічним ландшафтом, але й із підземними водоймами. Дренаж витримав перевірку часом. Як і унікальна споруда стадіону, що пережила кілька реконструкцій. Це своєрідний бетонний остов величезного ковчега, закріплений на балках, які сягають глибини двох десятків метрів".
Для когось із уболівальників, можливо, це буде новиною, але поле на "Динамо" (втім, як і на всіх стадіонах, сертифікованих для офіційних змагань) не ідеально пласке, його центр вищий на 15-18 сантиметрів відносно кутів. Непомітна для ока нерівність цього гігантського "конверту" доповнює підземну дренажну систему, швидше позбавляючи поверхню зайвої вологи: одна із запорук того, що газон залишатиметься практично бездоганним у будь-яку пору року, за будь-якої погоди.
...Анатолій Колоша, котрий сам ніколи у футбол серйозно не грав, продовжує робити все, аби наші майстри м'яча мали змогу демонструвати свої чесноти в комфортних умовах, на доглянутих полях. Він доводив до ладу газони в Донецьку та області, в Одесі, Львові та Запоріжжі, в Полтаві та Сімферополі, Сумах і Олександрії. Всюди радо ділиться досвідом, який "зростав" і досі "росте" в Києві - на користь Динамо, аби для його гравців домашні стіни були справді рідними.
