Витоки після сутички, неповторна династія, міф про Шахтаря в команді. Які факти варто знати про Інтер?

У середу, 21 жовтня, Шахтар зустрінеться з командою, яка вже сама по собі ставить під сумнів ідею про те, що успішні проєкти не можуть виникати з конфліктів.

Великий Інтер з Мілану виник не лише з конфлікту, а з справжньої бійки. Хто знає, можливо, в Мілані досі існував би лише один футбольний клуб (хоча, ймовірно, це малоймовірно, адже італійцям притаманно мати по дві команди в великих містах – і таке захоплююче дербі), якби не суперечка щодо одного з найважливіших питань.

Важко у це повірити, якщо подивитися на сучасний Мілан, але в минулому "россонері" були проти присутності іноземних гравців у своїй команді.

Мілан з моменту свого заснування проявляв амбіції гранд-клубу: він здобув титули чемпіонів у 1900, 1906 та 1907 роках. Проте у 1908 році клуб не зміг взяти участь у змаганнях через наявність легіонерів у складі. Постала необхідність знайти рішення: з одного боку, прагнення до нових перемог у чемпіонатах, з іншого - потреба в іноземних талантах для такого інтернаціонального міста і регіону, що розташовані неподалік від Швейцарії. Принаймні, так думала частина членів клубу.

Конфлікт перетворився на бійку на базі та призвів до створення нової команди в одному з міланських кафе, яка складалася переважно з іноземців. У самій назві клубу містилася ідея: "Інтернаціонале" - тут раді не лише італійцям. В історичному складі "нерадзуррі" було семеро швейцарців та один бразилець. Незабаром іноземцям також дозволили брати участь у чемпіонаті Італії, і Мілан став набагато різноманітнішим, проте новий клуб зберіг свій статус та став вічним суперником "россонері".

Інтер, до речі, зазнав певних труднощів через цю філософію. За однією з версій, синій колір їхньої форми асоціюється з синцями, які отримали перші "нерадзуррі" під час тієї самої битви (за іншою версією - це відтінок міланського небосхилу), проте це була дрібниця в порівнянні з масштабами проблем, які чекали попереду.

Важко уявити клуб, який більше суперечив би ідеям фашизму, ніж така команда, й за часів Муссоліні Інтеру довелося носити назву "Амброзіана", за назвою середньовічної держави зі столицею в Мілані, а також жити із забороною на іноземців. Угорський єврей Арпад Вейс, який як тренер привів Інтер до чотирьох чемпіонств, через заборону на працю був змушений залишити Італію. Тоді він ще не знав, що згодом, намагаючись реалізувати себе вже в Нідерландах, буде заарештований нацистами й страчений в Аушвіці...

Звичайно, після скидання фашистського режиму клуб Інтер відновив свою колишню назву і знову став командою, що представляє іноземців. У сорокових роках тут блищав один з видатних угорських гравців Іштван Ньєрш; у п'ятдесятих у складі, як і в усій Серії А, з'явилися шведські футболісти; у шістдесяті роки клуб поповнився володарем "Золотого м'яча" і одним із найвеличніших гравців свого часу Луїсом Суаресом, і це лише початок.

Вершина популярності: непересічна династія, латинський рай у дев'яностих та нульових, тріумф Моурінью.

Детально описати історію Інтера в короткому матеріалі — справа зовсім не проста. Цей клуб є одним з класичних грандів не лише італійського, а й світового футболу. Інтер є єдиним клубом у країні, що має дві зірки за понад двадцять чемпіонських титулів! Протягом своєї історії він завжди перебував на передовій, навіть якщо не здобував трофеїв. Інтер заслужено носить звання єдиного клубу в Італії, який жодного разу не покидав елітний дивізіон, що є вражаючим досягненням для команди, яка спочатку не мала доступу до нього.

Водночас не тільки іноземці займають провідні позиції. У списку десяти кращих бомбардирів представлено лише трьох легіонерів: Ньєрш, Лаутаро Мартінес та Мауро Ікарді, якого важко назвати легіонером, адже його професійний шлях розпочався в Італії. Серед топ-11 гравців за кількістю матчів також можна знайти трьох "варягів": на першій сходинці розташувався Хав'єр Дзанетті, а Кордоба з Хандановичем ділять десяту позицію, маючи однакову кількість поєдинків. Найзначнішу славу здобула виключно італійська династія, яка залишається єдиною у своєму роді.

Чи чули ви колись про італійську нафту? Є підозра, що якби ми знали про це більше, кількість ракет, що летять у наш бік, була б меншою. Тим часом, у шістдесяті роки на Апеннінському півострові ще активно працювали над розвитком власної промисловості. Нафтовик Анджело Моратті досяг значних успіхів у видобутку "чорного золота" на Сардинії та інвестував свої кошти в улюблений футбольний клуб Інтер. Лише через три десятиліття його син, також на ім'я Анджело, продовжив справу батька, купивши клуб.

Під проводом старшого Моратті "нерадзуррі" двічі здобували титул найкращого клубу Європи, тоді як з молодшим – лише раз. І батько, і син не скупилися на витрати, щоб зробити Інтер найбільшим. Обидва, що цікаво, дали можливість тренерам максимально реалізувати свій потенціал: за часів Анджело "Гранде Інтер" створив видатний Еленіо Еррера, а під керівництвом Массімо тріумфував Жозе Моурінью, вигравши требл.

Щодо гравців, то в шістдесяті головними зірками "нерадзуррі" були захисник Джачінто Факкетті, один із лідерів збірної Італії того часу; іспанець Луїс Суарес, який став ключовою фігурою перемоги "рохи" на Євро-1964; і, звичайно ж, Сандро Маццола. Ось вона, спадкоємність: ще до війни в клубі грав Джузеппе Меацца, який пізніше почав тренувати - і переманив із Торіно сина загиблого друга Валентіно Маццоли. Переманив навіть не для гри у футбол, а а заробити пару лір талісманом на трибунах - а он як усе склалося...

Цей Інтер здобув свій перший "вухатий" кубок, подолавши у фіналі здавалося б непереможний Реал, у складі якого грали легенди на кшталт Пушкаша, ді Стефано та Хенто. У наступному сезоні команда повторила свій тріумф, перемігши ще одного титулованого суперника - Бенфіку з Ейсебіу. Тактика Еррери викликала суперечки щодо майбутнього футболу: його надто оборонний стиль, відомий як "засув", вважався нудним і не надихав інші команди. Проте радісний Селтік 1967 року довів, що гра завжди може здивувати, завдавши Еррері поразки у його третьому фіналі. Незважаючи на це, тренер і його команда залишили свій слід в історії.

Інтер за часів Моурінью набагато ближчий до нас, адже в його складі було чимало знайомих імен. Хоча португалець провів лише кілька років на "Джузеппе Меацца", його яскрава особистість та команда залишили незабутній слід у пам'яті мільйонів. Жуліо Сезар, Лусіо, Вальтер Самуель, Веслі Снейдер, Дієго Міліто, які пережили найкращі моменти своїх кар'єр, разом з Самюелем Ето'о, що влаштував справжній "останній танець" - навіть Джордану не зрівнятися. Також слід згадати невтомного Крістіана Ківу та Естебана Камб'яссо, величного Майкона та невтомного в усіх аспектах Дзанетті. Переконаний, що багато людей у світі назвали б значно більше гравців з команди 2010 року, ніж з нинішнього складу.

Та команда була не просто не зовсім італійською - європейці становили меншість в основному складі. І це вже нікого не дивувало: хоч най легендарнішою в історії клубу стала німецька трійка (Клінсманн, Бреме та Маттеус, які привели клуб до перемоги в Кубку УЄФА), уже до дев'яностих він став представництвом Південної Америки в Італії.

Дзанетті, на мою думку, вже давно став своєю людиною в Інтері, і ніхто його не сприймає як іноземця. Іван Кордоба провів на "Меацца" цілих 12 сезонів, а Камб'яссо — 10. Хоча Роналдо, Міліто, Креспо, Майкон, Рекоба, Лусіо, Самуель, Сезар і Ікарді грали менше, їхній внесок був настільки значущим, що вони залишили слід не лише в історії Інтера, а й у світі футболу загалом.

Тут і тепер: "інтеристське" серце, старий знайомий Шахтаря, безліч травм.

Перед тим як перейти до обговорення актуальних справ "нерадзуррі", хочу поділитися інформацією про їхню літню реконструкцію. Зазначу, що йдеться про літо 2025 року, проте за останні 14 місяців склад команди зазнав незначних змін.

Ківу, без сумніву, можна вважати героєм Інтера в усіх його проявах: він не лише показав відмінну гру, а й швидко відновився після травми, щоб взяти участь у вирішальних матчах проти Барселони та Баварії. Він виправдав очікування, здобувши перший золотий дубль з часів Моурінью. У атакувальній лінії виділяється Лаутаро Мартінес - надзвичайно розумний нападник, який не лише забиває м’ячі, а й підсилює всю командну гру, вміло адаптуючись до стилю гри будь-якого партнера, чи то Мессі, Джеко, чи Тюрам.

Склад досі дуже численний: вистачить для боротьби на трьох фронтах. Навіть Мхітарян, для якого гра із Шахтарем матиме особливе значення, залишився.

Проте існує одне "але".

Ще влітку 2025 року про європейський Інтер можна було говорити майже як про великого переможця. Нині ж Інтер — це команда, яка у плейоф Ліги чемпіонів минулого сезону зазнала двох поразок від Буде-Глімту і новий сезон розпочала з двох невдач. Насправді, це всі здобутки Ківу в європейських змаганнях: не варто ж серйозно сприймати перемоги на груповому етапі над Кайратом, Славією, Юніоном, вкрай ослабленим на момент гри Аяксом і Боруссією у напівтовариському матчі.

У попередньому турі Ліги чемпіонів "нерадзуррі" програли на своєму полі Брюгге. Хет-трик у їхні ворота оформив Ніколо Тресольді - молодий форвард, який уболіває за Мілан і яким, за деякими інсайдами, уже зацікавилися "россонері". Красива історія, але цей гравець навіть не потрапляв до надзвичайно широкої заявки Юргена Клоппа - і це за величезного дефіциту форвардів у сучасній збірній Німеччини.

Іншими словами, захист, який у минулому допомагав усунути Баварію та, хоча й з багатьма пропущеними м'ячами, здолати Барселону (в допомозі від Ачербі був гол!), тепер дозволяє незнайомій команді забити три м'ячі. Що ж трапилося?

По-перше, варто зазначити, що деякі зміни відбулися і в складі команди: покинули нас Ачербі, Зоммер та Дюмфріс. Щодо перших двох, не думайте, що я намагаюся звести це до помилок – їхній вік уже досить значний, а Зоммер, навіть у останньому сезоні, часто припускався помилок. Але залишається фактом, що у "Інтера" існують воротарські проблеми, яких не було вже дуже давно.

Навіть у безвременні середини 2010-х, коли "нерадзуррі" не могли потрапити до єврокубків, у них був видатний Ханданович. Раніше в команді грали Жуліо Сезар, Фрей та Пальюка, а після них з'явилися Онана та Зоммер. Всі ці воротарі були неймовірними, кожен з них мав свій блиск. Безперечно, перший номер на "Меацца" завжди символізував якість протягом останніх півстоліття.

А зараз лише дуже посередній Хосеп Мартінес - іспанець, який не здобув навіть медалей запасного на Євро та ЧС, бо просто не входить до топ-3 (та, мабуть, і топ-5) найкращих воротарів країни. Він перейшов із Дженоа ще два роки тому, сидів у запасі за Зоммером, почав грати, лише коли швейцарець остаточно здав. Не рятує, що тут скажеш. За його спиною сидить Іван Проведель, який непогано грав за Лаціо, але поки Ківу йому зовсім не довіряє.

Водночас Інтер епохи Моратті, хоч старшого, хоч молодшого, не пропустив би чотири від Брюгге, навіть якби грав зовсім без воротаря. Провали "нерадзуррі" в ЛЧ контрастують із переможною ходою в Серії А, де у Ківу шість перемог і нічия в семи турах, але навіть там Інтер пропускає по два від Роми (2:2) і Наполі (3:2), три від Удінезе (5:3), по одному дозволяє навіть Монці (4:1) та Болоньї (3:1).

Ківу віддає перевагу схемі 3-5-2, з дуже активними латералями - і часом оборону просто розривають. Не йдеться не те що про трьох, а навіть про двох надійних центральних захисників: компанію Бастоні, зірці Серії А, складають куплений у Ман Сіті Аканджі, який почав дуже слабко, і просто дуже авантюрний захисник Ян Біссек. Стоунз і Павар, які могли б поліпшити ситуацію, зараз травмовані.

Крайні захисники, зокрема блискучий Федеріко Дімарко, є ключовими для Інтера в атаці. Як ви вже могли помітити, команда "нерадзуррі" демонструє досить високу результативність, хоча нещодавно програла Брюгге з рахунком 3:4. Флангові гравці Інтера виходять на поле більше для створення гольових моментів, ніж для оборонних дій. На правому фланзі Ківу часто використовує Луїса Енріке — номінального вінгера, який не надто зосереджений на захисті. Це, в свою чергу, збільшує навантаження на трьох захисників.

На мою думку, в середині поля Інтер допустив кілька суттєвих помилок. По-перше, команда відпустила Фраттезі в той момент, коли він був надзвичайно потрібен. Цей футболіст не мав багато ігрової практики в найкращі часи під керівництвом Індзагі, але навіть тоді міг, наприклад, забити вирішальний гол у матчі з Баварією на стадії плей-оф Ліги Чемпіонів. Наразі Фраттезі приносить велику користь Лаціо, яке нині йде в одному ряду з Інтером у боротьбі за чемпіонство, а у самого Інтера в центрі поля ситуація виглядає дедалі складніше.

Мхітарян, безсумнівно, подарує багато вражаючих моментів, обіймаючи Срну, однак його виступи за Шахтар нагадують епоху мезозою. Зараз йому вже 37, а Чалханоглу з Зелінським мають по 32 - це ключові гравці команди, яка досягала фіналів Ліги чемпіонів. Інтер уже підписав Кертіса Джонса у Ліверпуля, але, як уболівальник "червоних", мушу визнати, що це не той рівень, якого ми очікуємо. Звичайно, є ще Барелла, капітан команди, але йому потрібні потужні партнери. Петар Сучич, ще один перспективний хорват з Динамо, наразі демонструє хороші результати лише в рамках Серії А.

Атаку наразі передали двом незвичайним особистостям. Про одного з них ми вже підготували окрему статтю:

Другий - людина, яка змогла стати легендою Інтера вже до 29 років. Уже зараз Лаутаро Мартінес - третій бомбардир в історії клубу, і якщо найближчими роками він сенсаційно нікуди не піде, то стане найкращим. Він поєднує все, за що гравця можуть обожнювати: дуже часто забиває вирішальні голи наприкінці матчів; чудово грає на команду й дозволяє розкрити потенціал будь-яким партнерам; не бігає по клубах і проводить в Інтері вже дев'ятий сезон; просто багато забиває... Справжній майстер, одна з небагатьох справжніх зірок Серії А.

Лише нещодавно Лаутаро отримав травму і не зможе взяти участь у матчі проти Шахтаря. Це, безперечно, створює суттєву перевагу для "гірників". Хоча захист Інтера відомий своєю міцністю, питання залишається: чи зможе український клуб скористатися цією ситуацією? Без Мартінеса "нерадзуррі" демонструють помітно гіршу гру, що може стати ключовим фактором у цьому поєдинку.

Ківу стоїть перед вибором між Піо Еспозіто та Анжем-Йоанном Бонні – двома молодими форвардами віком 21 і 22 роки відповідно. Перший матч, в якому не зміг зіграти Мартінес, відбувся в Болоньї: Еспозіто вийшов на поле в парі з Тюрамом, але саме Бонні, який з’явився на заміну, забив гол. Цікаво, що в цьому сезоні Піо має таку ж кількість забитих м'ячів (2), як і Анж-Йоанн, проте минулого року його статистика була кращою (10 голів проти 7). Проте, варто зазначити, що обидва форварди поки що не досягають рівня Мартінеса, і цілком ймовірно, що Ківу обере стратегію з більш наповненим півзахистом та одним Тюрамом на позиції нападника.

Коли мова заходить про об'єктивні виклики, не можна не згадати й про одну суб'єктивну: незважаючи на внутрішні досягнення, Ківі ще потрібно підтвердити свій рівень на міжнародній арені. Перед тим, як приєднатися до Інтера, він мав короткий і невдалий досвід тренерства в Пармі; команда "нерадзуррі" наразі є безперечним лідером Італії за своїми ресурсами. Реалізувати цю перевагу, безумовно, важливо, але на міжнародній сцені молодий тренер виглядає безсилим. Шахтар приїздить в гості до легендарного клубу в його непростий період, і позиція команди в таблиці Серії А не повинна вводити в оману.