Першопрохідці турецького футболу, команда емігрантів, поєдинок під обстрілами. АЕК - це не просто клуб.

"Чемпіон" розповідає про непросту й суперечливу долю суперника Шахтаря.

У середу, 14 жовтня, в одному з матчів Ліги чемпіонів візьме участь клуб, який дуже давно залишив рідну землю. Залишив, рятуючись від геноциду варварів. Залишив давно: жоден із гравців нинішнього складу не застав матчів на батьківщині. Проте він зберіг свою ідентичність і просто в назві увічнив назву рідного міста. І навіть падіння дуже-дуже низько та шлях із самих низів не стали для клубу приводом замінити в назві місто, з яким він уже, здавалося б, не пов'язаний...

Стоп, скажуть багато читачів. Протягом всього XXI століття "Шахтар" не опускався нижче третього місця. Він уже понад десять років носить титул "донецького", хоча й не проводить матчі на рідному стадіоні в Донецьку, але, безумовно, залишається величезним клубом. Однак, цікаво, що життєві шляхи "гірників" та їхнього нинішнього опонента мають багато спільного. Можливо, історія суперника навіть має трагічніші нотки, хоча кожен може оцінити це по-своєму.

Початок: захоплення грецької громади Стамбула, втеча від геноцидних жахів, стільки змісту в одній літері "К".

Кожен, хто не пропускав уроки історії у школі, знає, що Стародавня Греція охоплює не тільки сучасну Грецію, але й узбережжя Туреччини. Щоб це краще запам'ятати, можна навіть обрати кіно замість звичайних занять: Троя, про облогу якої знято один відомий фільм, а про її втечу - інший, знаходиться на території сучасної Туреччини.

Греки, найрозвиненіша цивілізація свого часу, швидко освоювали нові й нові території, на території тієї ж України допливали до Криму й узбережжя Азовського моря. Той факт, що вони засновували колонії зовсім поруч, через Егейське море, тим паче не має дивувати.

Таким чином, коли в IV столітті римський імператор Костянтин ухвалив рішення про створення міста в стратегічно важливій торговій локації (Мармурове море, яке фактично є межою між Європою та Азією!), основним контингентом населення стали греки. Насправді, вони вже мешкали в цьому регіоні раніше, в менш масштабних, але численних поселеннях.

Греки становили основу населення Константинополя півтори тисячі років тому, але майже весь цей час їм доводилося відстоювати право на життя в цих межах. Місто, яке багато століть було одним із найважливіших і найбагатших у світі, постійно зазнавало нападів арабів, болгар, варварів, переживало хрестові походи... Ми не виняток: у легенди увійшов щит князя Олега на воротах Константинополя - історія значною мірою легендарна, але все ж заснована на поході на Царгород.

Говорячи про Царгород, варто зазначити, що його мультикультурна спадщина та вплив різних народів призвели до виникнення безлічі назв для цього міста: Константинополь, Візантій, Стамбул, Нова Рома, Царгород... Офіційно його стали називати Стамбулом у 1453 році, коли армія Мехмеда II, під час, мабуть, найзначнішої облоги в історії, перетворила християнську фортецю на символ ісламу.

Яким був спосіб життя та смерть місцевих греків у наступні століття? Найбільш вірогідна відповідь на це питання: по-різному. Не будемо намагатися охопити всі аспекти цієї теми; інші дослідники присвячують свої дисертації одному або кільком епізодам цього, без перебільшення, надзвичайно складного культурного та геополітичного питання. Нас цікавить період наприкінці XIX та на початку XX століття — час, коли до Стамбула, одного з найбільших портів світу, вже дійшла футбольна наука, яка вимагала адаптації до унікальних обставин.

Зараз, звісно, Стамбул асоціюється з Галатасараєм, Фенербахче та Бешикташем - але були часи, коли місцевим підданим-мусульманам забороняли грати у футбол. У тому самому районі Галата, який дав назву Галатасараю, перший футбольний клуб заснували саме християни, греки. Він, "народжений" 1875 року, навіть називався дуже по-грецьки: Гермес.

Османи також дозволяли "невірним" вживати цю назву для клубу! Історія стосунків між греками та турками є надзвичайно складною і багатогранною, проте окремі моменти "потепління" часто супроводжувалися жахливими наслідками. Загалом, до певного часу турецькі греки мали навіть привілейоване становище (виникнення Галатасарая та Фенербахче почалося в умовах "підпілля", де їм забороняли грати, тоді як християни не стикалися з подібними обмеженнями). Проте після Першої світової війни та турецько-грецької війни 1919-1922 років, ставлення до них можна було б описати одним словом: різанина.

Навіть термін "геноцид" не відображає всіх масштабів трагедії. У період з 1914 по 1923 роки в Туреччині було вбито від 300 до 900 тисяч людей, які мали грецьке походження. Це відбувалося в країні, населення якої, за різними даними, складало від 11 до 13 мільйонів. І ми не можемо забувати також про геноцид вірменів. В цілому, жертвами ставали всі, хто хоч трохи нагадував греків, а тим, хто прагнув вижити, залишався єдиний шлях — втікати.

Серед тих, хто втік, були й такі, хто не прагнув до нових ідей і обрав Афіни як своє нове місце проживання. Вони намагалися зберегти свої звички та захоплення, зокрема, засновуючи футбольні клуби. Саме ці люди понад століття тому створили "Атлетичний союз Константинополя", скорочено відомий як АЕК.

Історії ФК Шахтар і АЕКа, безумовно, мають свої відмінності. Перші виїхали, вже маючи статус "східноєвропейської Барселони", з потужним фінансуванням та багатим трофейним музеєм. Натомість грецька команда змушена була втікати з Туреччини, фактично рятуючись від загрози, і створила абсолютно новий клуб, не маючи жодного правонаступника.

Але АЕК (як і ПАОК, літера "К" у назві якого означає те саме) став символом цілої культури. Культури, безперечно, із трагічною долею: складно навіть уявити масштаби тієї різанини, яку влаштували в Туреччині мусульмани. Але ця культура постійно нагадує, що грецьке є не лише на захід від Егейського моря, і що Стамбул починався з Константинополя. До речі, АЕК водночас нагадує, що двоголовий орел - символ не наших ворогів, а православ'я. Цей геральдичний символ зображено на емблемі клубу.

Історія: перші після богів, кістяк чемпіонів Європи, повернення з царства Аїда

Більшу частину історії АЕК провів у почесному статусі третього клубу країни: найкращого після двох великих - Панатінаїкоса й Олімпіакоса. Водночас завдяки одній віхі в історії "двоголового орла" його вболівальники можуть дивитися зверхньо навіть на ультрас титулованіших грандів.

Євро-2004 стало для Греції не просто мрією, а справжньою казковою реальністю, адже навряд чи хтось сподівався на перемогу в цьому турнірі. Отто Рехагель здійснив епічний тріумф, який можна порівняти лише з подвигами Геракла та Зевса, а ключовими героями цієї історії стали саме гравці АЕКа.

Капітан команди, Теодорос Загоракіс, та захисник Міхаліс Капсіс, який, до речі, не показував такої ж гри ні до, ні після Євро, разом з чудовим опорником Костасом Кацуранісом та двома Василями, Ціартасом і Лакісом, які виходили на заміну - це все про АЕК. Траянос Деллас, який прибув на турнір із Роми, також провів більшу частину своєї кар'єри в АЕКом, ніж в будь-якому іншому клубі. Таким чином, основа чемпіонської команди складалася з гравців АЕКа та ПАО, доповнених якісним легіонером, в той час як внесок Олімпіакоса був незначним.

У чемпіонаті такий потужний кістяк приніс АЕКу... четверте місце. Казка є казка, її не можна розфасувати й розподілити між іншими командами та сезонами. У Греції заправляли легіонери, і за часів, коли Олімпіакос міг, наприклад, підписати Рівалдо й до останніх хвилин останньої гри не пускати до плейоф ЛЧ Ліверпуль, який згодом виграє турнір, "двоголовий орел" здобував чимало перемог.

Водночас були й моменти, коли афіняни укладали контракти з зірковими гравцями, зокрема з самим Рівалдо. На жаль, саме це стало причиною їхніх бідів: у 2013 році клуб через серйозні фінансові труднощі був знижений до третього дивізіону. Сам Деллас вирішив взяти на себе відповідальність: він розпочав тренерську кар'єру і за два сезони витягнув команду з глибокої кризи (хоча, звичайно, в даному випадку мова йде скоріше про царство Аїда).

Після повернення клуб зміг впевнено перебудуватися. Перше чемпіонство було здобуто вже на третьому сезоні, у 2018 році, хоча всі попередні спроби виграти титул виявилися невдалими: останній раз Лігу Етнікі АЕК виграв ще в 1994 році. У двадцятих роках "двоголовий орел" додав до свого доробку ще два титули, все більше закріплюючи статус найсильнішого клубу Греції. Незважаючи на значний внесок занепаду Олімпіакоса (для Марінакіса Ноттінгем Форест є набагато важливішим), це все ж заслуговує на повагу.

Тут і зараз: чемпіон Європи, бомбардир із Реала, "новий Модрич"

Зараз АЕК, попри ренесанс грецького покоління, являє собою дуже строкату суміш представників різних національностей. Як це регулярно буває з грандами Ліги Етнікі, "двоголовий орел" збирає справжню солянку, нерідко з вікових гравців. Зараз на "Ая-Софії", окрім очікуваних представників Сербії, Хорватії, Греції, Албанії та Болгарії, зібралися футболісти з Італії, Португалії, Румунії, Угорщини, Швейцарії, Фінляндії, Камеруну, Руанди, Анголи, Гондурасу й навіть Мавританії!

Хто є основними зірками?

Жоау Маріу – чемпіон Європи 2016 року в складі португальської збірної, який грає на позиції вінгера. Проте в останні роки його кар'єра підійшла до певного спаду, і навіть у Греції він став гравцем запасу. Проте нещодавно, у матчі проти Волоса, Маріу зробив гольову передачу. Він зустрічався з Шахтарем приблизно рік тому, де, хоча й забив гол, все ж двічі зазнав поразки в команді Бешикташ.

Ловро Модрич, перепрошую, Ловро Маєр. Цей хорватський атакувальний півзахисник, про якого десять років тому говорили як про "нового Модрича", схоже, що Лука завершить свою міжнародну кар'єру значно пізніше, ніж Ловро. На жаль, кар'єра Маєра не склалася так, як планувалося: його перехід до Вольфсбурга в розквіті сил виявився невдалим. Проте, незважаючи на те, що він зіткнувся з вильотом з Бундесліги і переїздом до Греції у 28 років, у Суперлізі Маєр має можливість продемонструвати свій талант. У шести матчах чемпіонату він вже відзначився чотирма асистами.

Лука Йович. Про колишнього гравця Айнтрахта, який став одним із найбільших розчарувань у Реалі, наш автор Роман Синчук розповів у своєму аналізі.

Барнабаш Варга. Учасник найпохмурішого епізоду Євро-2024. Після жахливого зіткнення в матчі із шотландцями бомбардир збірної Угорщини зазнав черепно-мозкової травми. Форварда навіть виносили за ширмою, і в якийсь момент ішлося про виживання гравця - але він повністю відновився й продовжує вражати результативністю.

Таланти Варги заслуговують на визнання не лише через те зіткнення, яке стало резонансом. Він є яскравою зіркою угорської ліги, протягом трьох сезонів поспіль забиваючи 20 і більше голів за рік. Його виклики до національної збірної також були успішними: у тридцяти матчах він відзначився 15 голами. У шести поєдинках цього сезону за АЕК він забив шість разів, але на жаль, зазнав травми, внаслідок чого основним атакуючим гравцем "двоголового орла" став Йович.

Основний воротар команди Томас Стракоша отримав травму, тому в матчі проти Шахтаря на поле вийде італійський голкіпер Альберто Бріньйолі. Хоча цей воротар не вирізняється нічим особливим, він більшу частину своєї кар'єри провів у Серії B або на лавці запасних у більш сильних командах. Проте, він залишив свій слід в історії, зігравши пам'ятний матч проти Мілана.

У сезоні 2017/18 команда Беневенто, з Бріньйолі в ролі основного гравця, встановила низку антирекордів не лише в Серії A, а й в усіх провідних лігах "великої п'ятірки". "Відьмочки" розпочали кампанію з чотирнадцяти поспіль поразок! Коли до них в гості завітав Мілан, матч здавався одним із найбільш очевидних у цьому сезоні. Але на останніх хвилинах Бріньйолі вирвався до штрафного майданчика суперників і зрівняв рахунок 2:2, здобувши перше очко для клубу в сезоні і в його історії виступів у вищій лізі.

Можливо, ця чорна смуга могла б бути перервана лише одним: вражаючим сейвом голкіпера, який, немов розряд дефібрилятора, повернув команді впевненість. Хоч "Відьмочки" врешті-решт і вибули з турніру, вони все ж здобули шість перемог і заробили цілком поважних 21 очко. Саме Беневенто став клубом, де Роберто Де Дзербі зміг впровадити свої ідеї: він очолив команду в грудні, вдосконалив її гру (Бріньйолі почав забивати вже під його керівництвом) і незабаром отримав пропозицію від Сассуоло.

Звичайно, більше не можна обходити стороною очевидне, а саме - нашого гравця.

Український слід: колись це були голденбой та "Ісус", а тепер - Олександр Зубков.

В Афінах традиційно цінують українських фахівців. Наприкінці 90-х років клуб АЕК ухвалив сміливе рішення призначити Олега Блохіна на пост головного тренера, під його керівництвом "двоголовий орел" здобув друге місце у чемпіонаті. Саме в його епоху відбувся товариський матч, який проходив на фоні бомбардувань НАТО.

У 1999 році, коли бомбардування Югославії Північноатлантичним альянсом досягли свого піку, афінський футбольний клуб вирушив на товариський матч з Партизаном, який проходив на його домашньому стадіоні. Ця зустріч, що увійшла в історію під назвою "Матч миру й солідарності", не була завершена, але не через те, про що можна було б подумати, а через братання з уболівальниками в другій половині гри. Цікаво, чи тепер наш зірковий гравець шкодує про свою участь у цьому заході.

Значно пізніше за АЕК пограли й чимало наших. Для Олега Венглинського це був єдиний закордонний досвід (усього три голи за сезон і повернення в Україну), для Дмитра Чигринського - друга закордонна подорож після Барселони (п'ять років і одне чемпіонство, зате дуже довгоочікуване), для Євгена Шахова - "зрада" після ПАОКа.

Ось і Зубков. Якщо чесно, після вражаючої гри в Трабзонспорі можна було сподіватися, що Олександр знайде місце в більш престижному клубі. У Туреччині українець демонстрував таку форму, якої не бачили ані до, ані після, - для того, щоб витіснити лідера команди, потрібно бути справжнім Мо Салахом... Проте зараз Зубков у Греції не вражає: він швидко потрапив на лаву запасних і відзначився результативними діями лише в незначному кубковому матчі проти Пансерраїкоса (8:1). Можливо, проблема криється в тренері, чия особистість викликає значне невдоволення.

Греки мають свою унікальну історію взаємин із сербами, і одним із нових представників цієї нації в Афінах став Марко Николич. Ця особа розпочала свою кар'єру в московському ЦСКА після початку повномасштабного вторгнення, а згодом очолила команду АЕК. Це ще одна причина, чому Зубков може розглядати перехід до цієї команди: хоча, згідно з традицією українських футболістів за кордоном, він, напевно, не торкається "політичних" тем, він втратив своє місце в основному складі.

Водночас Николич - сильний тренер: ЦСКА він привів до перемоги в Кубку, а АЕК - до чемпіонства, першого за три роки. Робить ставку на оборонний, силовий футбол, і той самий Маріу міг виявитися зайвим у його схемах саме тому. Підсилення Йовичем, Зубковим, Маєром - сильний хід для зміцнення позицій клубу, але сьогодні, гадаю, ми всі одностайно хотітимемо, щоб "двоголовий орел" зазнав поразки.