Вершина Глушака: Як українські жінки здобули Золоту Євролігу.

Sport.ua досліджує шлях України до повторної перемоги в Золотій Євролізі.
Жіноча національна волейбольна команда України здобула перемогу в Золотій Євролізі. З одного боку, це був очікуваний результат, адже за складом гравців, досвідом та рівнем тренерів ми випереджаємо всіх суперниць. Проте, всього рік тому українки не змогли пробитися до Фіналу чотирьох цього ж турніру. Враховуючи це, нинішня перемога виглядає як значний прогрес. Це, принаймні, свідчить про повернення на колишні позиції, адже два роки тому наша команда вже здобула цю нагороду. Загалом, жіночий волейбол в Україні продовжує відновлювати свої позиції, втрачені на початку 2000-х, у європейському контексті. Поки що йдеться про європейську арену, але наступним етапом має стати участь у Лізі націй. Проте це питання залишається відкритим.
Справді, скептики, які завжди були і залишаються у нашому волейболі, ще минулого літа передбачали швидке падіння нашої жіночої збірної. Ці песимістичні думки виникли після того, як меценат Володимир Дубінський, втомившись від волейболу, вирішив припинити фінансування спортклубу "Прометей" та жіночих команд усіх вікових категорій. Тепер він переключився на футбол і клуб "Буковина", обіцяючи вивести його до єврокубків, так само, як колись обіцяв підняти український жіночий волейбол на міжнародний рівень.
Уявити український жіночий волейбол без участі Дубінського до осені 2024 року було б надзвичайно важко. Володимир Михайлович безпосередньо фінансував провідну команду "Прометей", яка домінувала в національному чемпіонаті та слугувала основою для збірної. Він також підтримував юнацьку академію, де збиралися найобдарованіші волейболістки України, і надавав фінансову допомогу ще п’яти командам, які брали участь у жіночій Суперлізі. Лише вінницький клуб "Добродій" обходився без його інвестицій. Більше того, саме Дубінський став ініціатором створення Суперліги та організував проведення всіх матчів жіночого і чоловічого чемпіонатів в одному місці — спорткомплексі "Маленький Париж" у Годилові під Чернівцями під час повномасштабної війни. Раніше схожі формати в спортивних змаганнях використовував Ігор Коломойський у баскетболі та частково у футболі. Проте, взявши на себе роль одного з рятівників держави, він втратив інтерес до спорту.
Тепер Володимир Дубінський також дистанціювався від волейболу. Це сталося не лише через його невдачу в спробі захопити всю владу у цьому спорті, але й через юридичні труднощі. Без фінансової підтримки Володимира Михайловича не лише "Прометей" зник з арени, але й ще одна ключова команда України - дніпровська "Аланта", яка була серед лідерів до весни 2024 року. Кількість команд у жіночій Суперлізі зменшилася до п'яти, що дало підстави певним особам знову піднімати питання про занепад волейболу.
"Для України п'ять команд у чемпіонаті не є великою кількістю. В інших країнах жіночі ліги можуть мати тільки по чотири клуби, і жодної паніки з цього приводу не виникає. На мою думку, оптимальним варіантом для нас було б мати вісім команд. Ми вели переговори з кількома клубами, щоб вони обрали участь не у вищій лізі, а в Суперлізі. Проте керівництво команд не ризикнуло виступати в елітному дивізіоні", - зазначив у своєму інтерв'ю для Sport.ua президент Федерації волейболу України Михайло Мельник.
Головне не стільки число, скільки якість. Декілька видатних спортсменок нашого чемпіонату перейшли до закордонних команд: Світлана Дорсман і Вікторія Лохманчук минулий сезон провели в Польщі, Дарина Шаргородська - в Казахстані, Діана Мелюшкина - у Франції, Анастасія Маєвська - в Румунії, Вікторія Даньчак - у Кореї, а Аліка Луценко - у Литві. Крім того, є й інші гравчині, які раніше привертали увагу тренерів збірних, та виступали за кордоном, такі як Анастасія Крайдуба, Анна Артишук, Юлія Димар та Олександра Міленко.
Волейболістки, які залишилися вдома, провели досить напружений чемпіонат, в якому перемогла команда "Буковинка", під керівництвом досвідченого тренера національної збірної України Гарія Єґіазарова. Проте чернівецька команда зазнала поразки у фіналі Кубка України від "Балті". У цьому турнірі не було штучно збільшеної кількості учасників, і останньою командою, що долучилася, стала "Нафтуся" з Трускавця, яка цілком могла дати гідний опір лідерам.
Одним словом, чемпіонат пройшов без підтримки Дубінського. Однак стало зрозуміло, що національна збірна не зазнає невдачі, коли наприкінці минулого року Федерація волейболу України уклала угоду з визнаним польським тренером Якубом Глушаком, який керує командою елітного дивізіону "Радомка". Його попередник, болгарський спеціаліст Іван Петков, залишив Україну та взяв участь у новому проекті у Франції одразу після завершення програми "Прометей". Пан Петков, який очолював збірну України три роки, підняв її на новий рівень, зокрема здобувши Золоту Євролігу у 2023 році. Завдяки накопиченому рейтингу українська команда вперше з 1994 року вийде на чемпіонат світу цього року.
Однак, все, що український волейбол міг отримати від Петкова, вже стало реальністю. Більше інформації можна знайти в статті, що розташована за посиланням нижче.
Різниця в підходах до формування збірної між Петковим і Глушаком є суттєвою. Якщо попередній тренер в основному спирався на волейболісток з команди "Прометей", то під керівництвом нового наставника можливість потрапити до складу не залежить від клубної приналежності. Під час підготовчих зборів у Радомі, що передували виступам у Золотій Євролізі, були запрошені всі найсильніші волейболістки, які виявили бажання грати. Наприклад, догравальниця Катерина Ткаченко, яка виступала за французький "Лаваллуа" у Лізі чемпіонів, відмовилася захищати кольори країни, де вона народилася та почала свій шлях у волейболі. Анастасія Грищук, діагональна з польського LKS "Лодзь", вже кілька років ігнорує виклики до збірної України. Інша діагональна, Вікторія Даньчак, не брала участь у Золотій Євролізі через проблеми зі здоров'ям та необхідність відновлення після складного дебютного сезону в Кореї, тому її участь у чемпіонаті світу в серпні залишається під питанням. Також капітан команди, блокуюча Світлана Дорсман, яка грає за польський "Бидґощ", не змогла взяти участь у Євролізі через травму коліна, але сподівається грати на чемпіонаті світу.
Зрештою, навіть без відмовниць та травмованих, Глушак мав широкий вибір гравців. Важливо зазначити, що до остаточного списку на Золоту Євролігу не потрапили найкраща волейболістка України 2024 року Валерія Якушева та найуспішніша спортсменка національного чемпіонату 2024/25 Поліна Дзюба. Обидві грають на позиціях догравальниць. Додатково, дві молоді волейболістки з польського чемпіонату - діагональні Вікторія Лохманчук та Маргарита Гейко - взагалі не були запрошені на збори. Їм не вистачало ігрової практики, що робило їхню конкуренцію з Анною Артишук та Анастасією Крайдубою практично неможливою.
Взагалі, виглядає, що Глушак не є прихильником широкої селекції та активної ротації складу. На підготовчі збори він викликав лише 18 волейболісток і не включив до заявки лише чотирьох. Про решту гравчинь тренерові вочевидь достатньо інформації, яку він отримує на основі матчів за клубні команди. В обоймі, щоб не розпорошуватися, працював кістяк. Який у підсумку чітко виконав поставлене завдання. В Золотій Євролізі-2025 українки виграли сім матчів з восьми, поступившись на груповій стадії лише збірній Швеції, чи то пак її лідерці Ізабеллі Гок. У півфіналі наша команда взяла в цього суперника впевнений реванш.
Незважаючи на результати матчів, Глушак проявляв максимальну довіру до основного складу, що складався з пасуючої Дарини Шаргородської, діагональної Анни Артишук, догравальниць Юлії Димар та Олександри Міленко, блокуючих Діани Мелюшкіної та Уляни Котар, а також ліберо Христини Нємцевої. На початку турніру конкуренція спостерігалася переважно серед трьох блокуючих, але в результаті Мелюшкіна і Котар змогли витіснити Маєвську з основного складу. В останніх матчах групового етапу та Фіналі чотирьох Анастасія зовсім не виходила на майданчик. Лише зрідка з'являлася пасуюча Станіслава Парфьонова, а частіше - молода догравальниця Андріана Павлик. Ліберо Аліка Луценко виходила на короткий час у двох матчах, тоді як Поліна Герасимчук залишалася за межами гри.
Особливо вражаючим і несподіваним є те, що Анастасія Крайдуба, яка раніше грала без альтернативи на основній діагоналі, отримала дуже мало ігрового часу. Анна Артишук, після успішного сезону в Німеччині, що завершився підписанням контракту з провідною командою Бундесліги "Пальмберґом", продемонструвала вражаючі результати на турнірі, ставши абсолютною лідеркою за результативністю. Водночас, Крайдуба, очевидно, проходить через не найкращий етап у своїй кар'єрі, змінивши клуб з Італії на Індонезію. Однак у грі Артишук також мали місце деякі помилки. З огляду на свій досвід, Крайдуба могла б отримувати більше ігрового часу.
Цей турнір можна було б вважати практично досконалим, якби не кілька важливих нюансів. Кожен матч приносить командам очки в рейтинг FIVB, котрий, в свою чергу, визначає їхню участь у світових, європейських чемпіонатах та Лізі націй. Значення мають не лише перемоги, а й кожен виграний або програний сет. У цьому плані наші дівчата трохи не дотягнули до бажаного. В Іспанії, Португалії та Чорногорії, де суперниці не були найсильнішими, українки перемогли з рахунком 3:1. Проте особливо болючим ударом по рейтингу стала поразка з рахунком 0:3 від шведок на груповій стадії. Також через втрату концентрації українки поступилися одним сетом угоркам у фіналі Золотої Євроліги, хоча три інших виграли з переконливими рахунками 25:16, 25:16, 25:17. Було б дуже прикро, якщо ці очки виявляться вирішальними для участі в Лізі націй 2026 року. Наразі наша команда входить до складу учасників, але теоретично збірна Пуерто-Ріко може обійти українок у боротьбі за місце.
Проте, питання арифметики залишимо на потім. Зараз є привід для радості, оскільки друга перемога в Золотій Євролізі - це надзвичайна подія. Варто зазначити, що це саме друга перемога, оскільки турнір, який українська команда виграла у 2017 році, мав інший формат. Тоді існувала єдина Євроліга без розподілу на Золоту та Срібну. 13 найсильніших збірних Європи змагалися у трьох дивізіонах Світового ґран-прі (так тоді називалася Ліга націй до її реформування в 2018 році). Для порівняння, сьогодні в Лізі націй представлено дев’ять європейських команд. Сподіваємося, що наступного року до них приєднається і Україна.
Наразі українська команда готується до наступного важливого етапу — чемпіонату світу, що проходитиме з 25 серпня по 7 вересня в Таїланді. Під час групового етапу нашими суперниками стануть національні команди Японії, Сербії та Камеруну. Українки лише раз брали участь у світовій першості, це сталося у 1994 році. Тоді на груповій стадії вони зазнали поразок від команд Китаю та Росії з рахунком 1:3, але здобули перемогу над Італією 3:2. Зайнявши третє місце у групі, українська команда потрапила до 1/8 фіналу, де поступилася Японії 0:3. Проте тепер, завдяки поверненню діагональної Вікторії Даньчак і, особливо, лідера Світлани Дорсман, українки мають всі шанси показати кращий результат. Світлана має відмінну взаємодію з розігруючою Даріною Шаргородською, яка, до речі, стала MVP Золотої Євроліги.