Поражений. Роналду остаточно поступився Мессі.
"Я повернувся!" — вигукнув Кріштіану у камеру після гри з Узбекистаном на чемпіонаті світу. І, знаєте, ми справді повірили в це. Завдяки його дублю та перемозі команди з рахунком 5:0, де, як не дивно, CR7 не заважав своїм партнерам. Врешті-решт, варто згадати, як Роналду поступився правом виконання штрафного Мендешу і потім разом із товаришами від душі святкував цей гол. Ми стали вірити, що португалець ще здатний на великі справи. І дійсно, навіть у свої 41 рік, навіть після переходу до меншої ліги, щоб завершити кар'єру. Адже Кріштіану завжди перевершував всі очікування. Найвищі з них. І робив це, мабуть, найкраще у світі протягом багатьох років. Отже, влітку ми повірили: це ще не кінець видатної кар'єри великого футболіста. Роналду готовий до останнього танцю. Чергового. Ще одного. А потім сталося... ну, ви й самі все знаєте.
Роналду йде зі збірної Португалії через конфлікт із головним тренером. Через образу. А насправді - через те, що втомився. Не від гри у футбол, від неї не втомиться, мабуть, ніколи - від невдач та поразок. І мова навіть не про футбольні результати збірної Португалії - про здобутки самого Кріша зі збірною. Не допоміг на Євро. Не вразив на чемпіонаті світу. Посварився із тренером. Ще одним. Коли до рекорду за голами за кар'єру залишилося зовсім трохи, не вийшов на поле ані у стартовому складі, ані з лави запасних. Щоразу одне й те ж саме: Роналду приїздить до збірної та засмучується. Бо все не як колись. Бо завжди щось іде не так. Причому не завжди через дії самого Кріша - просто так трапляється. А він звик перемагати. І, навпаки, не звик до постійних невдач. Це втомлює. Навіть легенд.
Мессі обирає свій шлях. Він не повертається "додому" після конфлікту з головним тренером, а за кілька днів зіграє урочистий прощальний матч за національну збірну. Швидше за все, він заб'є гол, і, можливо, це буде не звичайний гол, а щось особливе: удар зі штрафного, дальній постріл або ж вражаюча комбінація, після якої він обведе кількох суперників на маленькому просторі поля. І він піде з поля, отримуючи овації від вболівальників, товаришів по команді та навіть суперників. Так, як і належить справжнім легендам, не лише національної збірної, а й усього спорту в цілому. Це станеться незабаром після великого мундіалю, після того, як він побив рекорд Мюллера, і завершить свою кар'єру з тим самим фінальним акордом, якого не зміг досягти Роналду. І знову Лео доведе, що він — найкращий. Його завершення кар'єри... Ні, це не просто завершення, це справжній фінал, який перевершує фінал Роналду. Менше розчарувань і більше тріумфів.
Роналду роками не поступався Мессі. Ледь не щороку протягом більш ніж десятиліття відповідав на голи Лео власними. На перемоги того у великих турнірах - своїми. Та чого там: навіть на виграні Золоті м'ячі відповідав власними вікторіями у номінаціях. Долав аргентинця зокрема й в особистих зустрічах на футбольному полі. У якийсь момент розгромив його медійно: саме із Крішем хотіли мати контракти бренди у першу чергу. Португалець завжди був поряд, доволі часто - попереду свого конкурента. Але потім сталася... старість. І Скалоні. Роналду став робити менше на полі, а Аргентина пішла та виграла ЧС у Катарі. Кріш зі скандалом залишив "МЮ". Мав проблеми у збірній. І ось ми тут. У точці, де мало у кого виникають сумніви у тому, хто вийшов переможцем із цього протистояння.
Мессі святкує перемогу. Чи дійсно це було його основною метою? Не впевнений, що в якийсь конкретний момент перемога над Роналду була тим, що спонукало його вставати з ліжка і вирушати на тренування. Але факт залишається фактом: він досяг успіху. Тепер він увійшов в історію як найкращий серед великих, тоді як Кріштіану залишився на позиції того, хто програв. Того, хто врешті-решт поступився. Того, хто був близько, але все ж не досягнув бажаного. І тут є певна проблема: багато хто запам'ятає Роналду як невдаху. Хоча він точно не такий, але подивіться на коментарі під новинами про його вихід зі збірної. Хейтери завжди голосні, їхні голоси частіше лунають, ніж думки адекватних уболівальників. Навіть ті, хто підтримує його, зараз не шкодують критики, обрушуючи її на Кріша. І неодмінно згадують про Мессі. Бо це протистояння, яке португалець програв.
Але тут є одна важлива деталь... Хіба спорт не полягає саме в цьому? У тому, що завжди є один переможець і один програвший. Без другого не було б і першого. Саме тому маленьким дітям ще з раннього віку навчають після змагань у будь-якому виді спорту висловлювати вдячність супернику за бойову дуель. Це вияв поваги. Важливо визнати його зусилля бодай легким дотиком кулака або рукостисканням. Адже якби не було того "невдахи" перед тобою, ти не відчув би смаку перемоги. Ти б не скуштував тієї радості. Не став би трішки щасливішим. Без моменту гіркого розчарування іншого не виникло б і твого великого тріумфу. Це може здаватися жорстоким, але саме так влаштований спорт. Переможцю потрібен програвший. А для видатного, великого, легендарного переможця - відповідний суперник. Адже цінність перемоги безпосередньо залежить від того, кого ми змогли подолати.
Мессі вважається найвидатнішим спортсменом усіх часів, і частково це зумовлено його суперництвом з Роналду. Серед інших легенд, таких як Пеле та Марадона, жоден з них не стикався з такою сильною опозицією, як Лео. Хоча у них були відомі суперники, жоден з них не мав такого впливового опонента, як Роналду. Коли згадують Марадону, то мова йде лише про нього, тоді як у випадку Мессі його ім’я завжди асоціюється з Роналду. І в результаті скажуть: "Лео переміг". Обидва, і аргентинець, і португалець, досягли успіху частково завдяки своїй конкуренції, але Кріштіану, безумовно, більше сприяв формуванню легендарного образу Мессі, ніж навпаки. Він програв, і робив це епічно. Після тривалих змагань і вражаючої крапки на Чемпіонаті світу – і тепер ще однієї. Хоча фінал вийшов сумним, він був вкрай важливий для історії Лео.
Важливо те, ЯК Роналду програв. Через вік. Десь просто підвів організм. Людину, котра ледь не найбільше у світі дбала про своє тіло. Хіба не драма? А ще - через свою неготовність миритися із невдачами. Роналду - егоїст. Як і багато професійних спортсменів. Але чомусь саме Кріш опинився на вершині. Нечесно критикувати португальця за самозакоханість, бо його самозакоханість і зробила з нього Роналду. Тому він і великий. Тому і легенда. Тому і заб'є ту 1000 голів, а не зупиниться на 800-900. Кріш програв Мессі тому, що він... людина. Яка старішає. Яка має проблемний характер. Як і багато хто з нас. І люди часто програють. Не лише у спорті. Це частина життя. Але не всі програють так, як Роналду. Не всі програють найкращому в історії у цілому виді спорту. Далеко не всі.
Якби цей текст писав особисто Кріш, то, мабуть, на цьому місці його автор попросив би читача про повагу легенді. Влучний момент для цього. Але стаття все ж дещо про інше - про вдячність. Яку ж чудову історію нам подарували Мессі та Роналду! І який прекрасний фінал їй гарантував Кріш! Не щасливий - але дуже життєвий. Який вкотре підкреслив, що футболісти - лише люди. Навіть найкращі - ті, кого у мережі роками називали "інопланетянами". Одного продовжать. Зокрема й завдяки тому, що у протистоянні цих футбольних монстрів ми нарешті отримали жорстоку драму, де програєш не через слабкість - а тому що хтось просто має. У цій історії за драматичний аспект відповідав Кріш. І він чудово впорався зі своєю частиною роботи. Зразково. Так, що про Мессі ніколи не забудуть.
