"Прагнув заробити кошти": український олімпієць Дмитро Шеп'юк після участі в Олімпійських іграх працював на будівництві в Чехії.

Цей запис створений за допомогою технологій штучного інтелекту.

Цієї зими він представляв Україну на Олімпійських іграх, а влітку - працював на будівництві в чеському Брно. Дмитро Шеп'юк, 20-річний гірськолижник, який візьме участь в Олімпіаді-2026, після завершення спортивного сезону вирішив зайнятися фізичною працею. За його словами, основна причина цього кроку - фінансові труднощі: витрати на професійний гірськолижний спорт настільки великі, що забезпечити себе виключно цим заняттям він не в змозі.

Чеський інфлюенсер Петр Гавлік випадково натрапив на Шеп'юка, який працював у робочому одязі з лопатою. Підійшовши до спортсмена з мікрофоном, він у процесі бесіди дізнався, що має справу з олімпійським атлетом. Це відео швидко стало вірусним у соціальних мережах, викликавши активні обговорення про те, як Україна підтримує своїх спортсменів.

В інтерв'ю проєкту Радіо Свобода "Ти як?" Дмитро Шеп'юк розповів, скільки коштує професійний гірськолижний спорт, чому він тренується за кордоном і чому відмовився від пропозицій перейти в інші збірні?

На Олімпійських іграх 2026 року Шеп'юк змагався в усіх чотирьох дисциплінах гірськолижного спорту та зайняв 32-ге місце у слаломі.

Яким чином ви потрапили на будівельний майданчик у Брно?

Після завершення сезону у нас завжди є місяць для відпочинку та розслаблення. Спортсмен має можливість самостійно вирішувати, чим займатися: хоче – тренується, хоче – відпочиває. Я ж вирішив відкласти спорт і зайнятися роботою, спробувавши щось нове. Проте основною метою було заробити гроші. Хоча цей досвід тривав лише два тижні, після цього мені зателефонували з новинами про можливість відправитися на збори.

- У чому полягала ваша робота на будівництві?

Мій батько вже давно займається будівельною діяльністю. Нещодавно він отримав замовлення від компанії, що спеціалізується на електриці. Вони попросили: "Нам потрібно четверо хлопців, щоб укріпити майданчик для бурової установки". Я та мої друзі з Праги вирушили до Брно. Оскільки я вільно володію чеською мовою, я став головним у нашій команді – я вів переговори, організовував робочі процеси і також брав безпосередню участь у виконанні завдань, що стало для мене своєрідним відпочинком. Після того як мене зняли під час роботи, фізіотерапевт-тренер зв’язався зі мною. Він висловив бажання співпрацювати, і ми плануємо розробити програму тренувань, аналізуючи мої слабкі сторони і області, в яких я можу покращитися.

Чому вибір припав на Чехію?

Я маю тимчасовий захист і перебуваю в Чехії з 2019 року. Проте я регулярно повертаюся в Україну, в своє рідне місто, яке знаходиться в Закарпатті. Зараз...

Чи отримували ви пропозицію перейти до іншої команди?

Так, я мав можливість виступати в Чехії, Словаччині та Польщі. Проте я відповів: "Ніколи!" Тому що я – справжній патріот своєї країни і прагну представляти Україну, щоб підняти наш гірськолижний спорт на новий рівень. Хоча в чеській команді дійсно є відмінні умови, фізіотерапевти, масажисти та найкращі тренувальні збори, я вирішив обрати шлях, який принесе більше користі для українського спорту, і буду йти цим курсом.

Про життя і тренування за межами країни.

Яким чином ви опинилися в тренувальному процесі зі словацькою командою?

- Я тренувався один сезон із чехами. Батько колись ставив будинок для директора чеського клубу. Вони розговорилися, і батько каже, що в нього син - лижник, а той чоловік відповів, що має клуб. Так вони домовилися, що я поїду на збори. Я не хотів, тоді це для мене було важко, я погано знав англійську й не знав чеської. Але ми поїхали, хоч це і було дуже дорого для нас. Так ми платили два роки, потім я потрапив до збірної, і фінансовий тягар почав з нас спадати.

Потім мені повідомили: "Дімо, у Словаччині є чудова команда, формується група старших гравців, і їм потрібні перспективні молоді таланти", і я вирішив приєднатися. З того часу ми співпрацюємо вже три роки. Після завершення кожного сезону ми з тренером обговорюємо наші цілі, і він вказує, на яку суму можна розраховувати. Я самостійно покриваю ці витрати разом із батьком. Звісно, українська федерація надає значну підтримку. Але витрати, пов'язані з подорожами та тренером, беремо на себе. Мої успіхи також слугують хорошою рекламою для тренера та клубу, який мене тренує.

- Отже, ваш тренер - словак? Чи одразу вийшло порозумітися?

- Перші два тижні було важко, але чеська та "закарпатська" допомагають.

Фінанси в світі спорту

- Ви говорили, що гірськолижний спорт дорогий. Скільки потрібно грошей на один сезон?

Для того щоб професійно займатися гірськолижним спортом, необхідно мати власну команду. Наприклад, на Кубку світу, коли змагаються двоє спортсменів, їхня команда складається з кількох осіб: тренера, помічника тренера, масажиста, водія та автомобіля. Уявіть, які витрати потрібно покрити: проживання в готелі, харчування, придбання ski-pass (електронного абонемента, що дає можливість користуватися підйомниками на гірськолижному курорті) та оплата тренувань — це все потребує значних фінансових ресурсів.

. Зараз у нас в клубі п'ятеро хлопців, ми ділимо витрати на всіх. За олімпійський сезон виходило, що ми з батьком вклали 20-40 тисяч євро. Я не знаю повну суму, тому що щось оплачує федерація. Наприклад, у нас були збори в Чилі - підготовка до швидкісних видів, і щоб туди полетіти, за одну особу потрібно було заплатити 20 тисяч євро.

- Чи були моменти, коли доводилося відмовлятися від чогось у спорті через гроші?

Були непрості часи, коли тренер повідомляв: "Дімо, цей тренувальний збір у Франції на 10 днів коштує досить дорого". Я і батько усвідомлювали, що потрібно діяти, тому знайшли необхідні фінанси – і я вирушив у подорож.

Яка частка витрат фінансується федерацією?

60-70%. Вони намагаються зробити все можливе, незважаючи на війну. Саме тому я не прагну змінювати країну. У нас триває війна, але вони все ще знаходять способи підтримувати спортсменів — це вражає.

Чи влаштовує вас така підтримка?

Задоволений, хоча в нашій країні триває війна. Навіть тепер мені бракує фінансів на послуги сервісмена. Сервісмен – це фахівець, який готує лижі для тренувань і супроводжує команду в подорожах. На жаль, наразі держава змогла надати фінансування лише жіночій збірній. Тому в чоловічій команді ми самостійно займаємося цими справами. Це звичайна практика, з якою стикаються всі. Якщо ж ти досягаєш успіху на Кубку світу, то з'являються спонсори, які беруть на себе ці витрати.

- Тобто повністю забезпечувати себе професійним спортом не вдається?

Ні, зовсім ні.

Ви з'явилися на світ у Ясіні, серед величних гір. Поділіться, як відбулася ваша перша зустріч із лижами? Чи це сталося у ваших рідних Карпатах?

Коли мені виповнилося п'ять з половиною років, мій батько вперше поставив мене на лижі. Це сталося в Буковелі, де ми разом каталися. У шість років я висловив бажання спробувати свої сили на Костирівці, що в Закарпатті. Після кількох спусків до нас підійшов тренер і сказав батькові, що у Дмитра є потенціал стати лижником. У сім років я вже брав участь у своїх перших змаганнях і здобув золото - з того моменту все і почалося.

Чому я зупинив свій вибір на гірських лижах?

Чи відразу виникла у вас симпатія до цього виду спорту?

Звичайно, я також займався футболом. Коли мені виповнилося 15, я почав швидко рости, і відчув дискомфорт у спині. Тоді мені довелося вибирати між двома видами спорту: лижами та футболом. Я вирішив обрати лижі. Хоча у мого батька були знайомі в футбольному клубі "Минай" в Ужгороді, які запрошували мене приєднатися, кажучи: "Приводь Дмитра до нас, купи йому кросівки, шорти — і цього буде достатньо".

Коли саме ви усвідомили, що ваша професійна діяльність у гірськолижному спорті почала новий етап?

Це трапилося, коли мені було 16, і я почав виступати за чеський клуб, де за участь платили по три тисячі євро. Витрачати власні кошти на це було надзвичайно важко. Саме тоді я усвідомив, що потрібно серйозно підійти до цього заняття. Мої батьки повністю підтримували моє рішення. Батько щоразу говорив: "Тримайся, продовжуй!"

Чи виникала ситуація, коли вам довелося вибирати між типовим підлітковим життям та кар'єрою в спорті? Яким чином ви прийняли це рішення?

Це дійсно великий виклик, оскільки тренування потребують чимало часу. Наприклад, під час зборів ми займаємося в спеціально обладнаному приміщенні з температурою мінус сім градусів. Наприкінці червня ми провели десять днів у Франції на тренувальних зборах. Іноді не вистачає часу для спілкування з друзями та відпочинку з родиною, але я намагаюся знаходити баланс між усіма справами.

- Що у спорті приносить вам найбільше задоволення?

Досягнення. Це момент, коли вдається здійснити те, що колись здавалося неможливим.

Що є найскладнішим?

Це спуск, або даунхіл (екстремальна спортивна дисципліна, яка передбачає швидкісний спуск на лижах з гори на час), коли ти мчиш зі швидкістю 120, 130, 140 кілометрів на годину і стрибаєш з трампліна на схилі в 50 метрів. Жодне відео чи камера не можуть передати цього відчуття. Часом я стою на краю траси, дивлюсь і думаю: "Мені варто додати газу". І коли я справді це роблю, доїжджаю до фінішу, а люди аплодують... Це момент, коли розумієш, що займаєшся тим, що любиш.

Чи потрібно долати страх перед стрибками з трампліна?

- Страх є постійно. Я не безстрашний. Але що більше ти катаєшся, що більше ти в цих трамплінах, то легше. Я пам'ятаю, на підготовці в Чилі один мій тренер Іван Ковбаснюк сказав, що це як така гаряча ручка, ти один раз обпікся, відкриваючи двері, а далі вона вистигає і двері відкриваються все легше.

Щодо Олімпійських ігор 2026 року та підтримки Гераскевича.

Які з конкурсів залишили у вас найяскравіші спогади?

Олімпійські ігри. Виступати на Олімпіаді у віці 20 років, бути наймолодшим учасником та демонструвати такі вражаючі результати... Я виступив дуже добре, отримав багато компліментів. Президент швейцарської федерації лижного спорту підійшов до мене і похвалив за виступ. Судді також відзначили, що не було жодних сумнівів щодо мого допуску, адже я показав технічно досконалу гру, і всі залишилися задоволеними.

- Під час Олімпіади ви підтримали Владислава Гераскевича написом на своїй рукавичці. Чия це була ідея і чи не боялися ви, що вас теж дискваліфікують через цей вчинок?

На Олімпійських іграх 2026 року український скелетоніст Владислав Гераскевич мав намір змагатися в "шоломі пам'яті", оформленому зображеннями українських спортсменів, які загинули внаслідок російсько-української війни. Однак Міжнародний олімпійський комітет не дозволив йому використовувати цей шолом. У результаті, після відмови спортсмена від зміни головного убору, Гераскевича не допустили до змагань.

На знак підтримки Гераскевича деякі українські спортсмени зробили власні символічні жести. Серед них був і Дмитро Шеп'юк, який вийшов на старт із написом "Ukr heroes with us" на рукавичці.

Разом з тренером ми обговорили цю ідею. Після перегляду траси ми сиділи й ділилися думками, коли тренер висловив думку, що було б класно підтримати Гераскевича. Я задумався над тим, як це можна реалізувати: може, прикріпити записку під щитком, а потім витягнути її? А тренер запропонував використати рукавичку. Ми обмірковували, що ж написати. Тренер вирушив на позицію, а я залишився наодинці і...

Яка саме ідея стала основою для цього напису, і чи виникали у вас побоювання, що за такий жест вас можуть усунути з конкурсу?

Я розмірковував над усіма тими, хто загинув, над тими, хто втратив рідних через війну. І в один момент, чесно кажучи, я зловив себе на думці після змагань: чому я не звернув на це уваги раніше? У день змагань у мене не було жодних думок про те, що мене можуть зняти або трапитися щось подібне.

Вплив конфлікту на спортивну сферу

Чи вплинула повномасштабна війна на ваші спортивні результати, підготовку та виступи?

Іноді, коли я виступаю, особливо в зимовий період, отримую багато новин про те, що в Україні немає електрики та тривають обстріли. Це дуже складно, коли прокидаєшся і дізнаєшся, що на твою країну скидають бомби, а ти повинен виходити на сцену. У нас є дві спроби, я вже виступив на одній, а потім, беручи в руки телефон, щоб відволіктися, натрапляю на всю цю інформацію. І відразу ж в голові з'являються думки про те, що хтось міг загинути... Виступати в таких умовах надзвичайно важко, читаючи ці новини. У мене був випадок, коли я дізнався про загибель чоловіка з Ясіні, і подумав: "..."

Чи є у вас знайомі або близькі люди, за яких ви особливо хвилюєтеся на фронті?

Так, це правда. Мій приятель займається гірськолижним спортом. Я організував збір коштів і вже вдалося зібрати 240 тисяч гривень. Більшість пожертв надходять від людей, які бажають підтримати мене. Ця допомога була б корисною, адже я міг би витратити ці гроші на послуги сервісмена. Але я не маю наміру цього робити. Я прагну досягти всього самостійно. Планую продемонструвати свої результати спонсорам, а тоді, можливо, найму сервісмена. А поки що, нехай люди краще допоможуть моїм друзям, які боронять нашу країну.

Про майбутнє і спортивні цілі

Як часто ви відвідуєте Україну?

Я намагаюся вирушати туди частіше, ніж один раз на місяць. У мене там є велосипед - це основа моєї спортивної активності. Я обожнюю повертатися додому, адже там мої друзі, моя родина і, взагалі, моє місце. Завжди є бажання повернутися, адже вдома завжди краще.

На що ви зараз налаштовуєтеся і які у вас спортивні амбіції?

Після Олімпіади це важко оцінити, адже раніше вся моя увага була зосереджена на цій меті. Тепер я прагну зберегти свої сили для кількох дисциплін і дослідити, на що здатен, коли не перебуваю в режимі підготовки до змагань, а просто займаюся тим, що мені потрібно. Також я активно готуюсь до Чемпіонату світу, який відбудеться у Швейцарії в 2027 році.

Яким чином організовані ваші тренування? Розкажіть про свій день підготовки. Скільки часу та зусиль потрібно інвестувати в тренування, щоб досягти такого рівня?

- Наприклад, коли приїжджаю додому, у мене зранку розминка, біг три-чотири кілометри, розтяжка, потім велосипед. Якщо за прогнозом погана погода на найближчі дні, то я робив великі кілометражі, наприклад, 100-150 кілометрів, якщо погода стабільно хороша, то щодня по 50. Потім спортзал, силові. Інколи замість спортзалу - атлетика або стрибкове тренування. . Так завжди стараюся підтримувати форму.

Чи маєте ви якісь інші життєві цілі, окрім занять спортом?

Після завершення своєї спортивної кар'єри я маю намір стати тренером. Часто уявляю, як це чудово – навчати інших, а потім спостерігати за успіхами своїх підопічних. Це справжня гордість, коли твій спортсмен досягає результатів. Я радий, що маю такого чудового тренера, і сподіваюся, що і він пишається моїми досягненнями.

На кінець червня в Чехії тимчасовий захист отримали приблизно 381 тисяча українських біженців, згідно з даними Євростату. Все більше людей обирають цю країну як новий дім, вирішуючи залишити Польщу, повідомляє організація.